ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА (Автор: Іван Парнікоза)

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Автор: Іван Парнікоза

Весь матеріал взято з шести частин на сайті http://h.ua

Частина 1 http://h.ua/story/345505/
Частина 2 http://h.ua/story/346710/
Частина 3 http://h.ua/story/378168/
Частина 4 http://h.ua/story/378277/
Частина 5 http://h.ua/story/380114/
Частина 6 http://h.ua/story/381146/

 


Частина 1


Найдавніші свідчення

 

«Тривожачись, що його грецький обряд буде похитаний і викривлений братами-проповідниками, а саме Мартіном з Сандомира, пріором київським, та іншими його браттями, мужами релігійними та взірцевими, вигнав згаданих братів з церкви св. Марії у Києві, призначеної для згаданого Ордену, при котрій вони мали конвент, і заборонив їм повертатися»

Опис дій київського князя Володимира Рюриковича польським хроністом Я. Длугошем

 

Тітмар, єпископ мерзебурзький у «Саксонській хроніці» 1018 р. писав про Київ як про «велике місто, яке є столицею держави, де нараховується близько 400 церков и тоговиськ». Центр Русі, як відомо, розміщувався на перехресті двох найважливіших торгівельних шляхів з Скандинавії до Візантії і зі Сходу до Західної Європи, все це сприяло появі тут купців, ремісників, культурних діячів з усіх описаних частин світу. Що ж стосується наших західних сусідів поляків, то обидві держави розвивалися майже синхронно, підтримуючи між собою постійні контакти.

Стародавній Київ станом на Х-ХІІІ ст. це величне європейське місто на перехресті торгівельних шляхів
Стародавній Київ станом на Х-ХІІІ ст. це величне європейське місто на перехресті торгівельних шляхів

Часом це були союзи та династичні браки, часом відверті війни за приналежність прикордонних, а відповідно спірних земель, таких як Червенські міста. Польські князі та королі втручалися у внутрішні справи Русі, коли на заклик своїх родичів з династії Рюриковичів не тільки ходили утверджувати їх на київському великокнязівському столі, але й принагідно розповсюджували свою владу на найбільш західні землі Русі.

Впродовж століть точилася боротьба за прикордонні землі між Руссю та Польщею

Так виглядали походи князів Болеслава Хороброго 1018 р. та Болеслава Сміливого 1069 та 1077 рр. Після погрому Русі монголами руська державність занепадає. Згодом колишні руські землі починають збирати Московське царство, Королівство Польське, Велике Князівство Литовське та інші сусіди. У Київ приходить спочатку панування Великого Князівства Литовського, а потім Речи Посполитої, символом яких залишається Замкова гора або Киселівка. Отже з давньоруських часів у м. Києві збереглися деякі «польські» сліди, огляд яких і пропонуємо допитливому читачу, який хоче знати про своє місто більше.

Перші храми

Першою мурованою християнською святинею Києва стала, як відомо, Десятинна церква зведена на Київському дитинці – місті Володимира у 988-996 рр. Ми спеціально пишемо що це була святиня, а не церква чи костьол. Справа у тому що до 1054 р. такого поділу просто не існувало. А отже цей храм має однакову цінність для обох напрямків християнства.

Десятинна церква збудована до церковного поділу 1054 р., отже це була і не церква і не костьол. Руїни на малюнку А. Вон. Вестерфельда 1651 р.
Десятинна церква збудована до церковного поділу 1054 р., отже це була і не церква і не костьол. Руїни на малюнку А. Вон. Вестерфельда 1651 р.

Зауважимо, що Польща прийняла християнство західного обряду у 966 р., а Русь – 988 р. за східним обрядом.

Мешко І валить ідолів – розписи в Познанському кафедральному костелі
Мешко І валить ідолів – розписи в Познанському кафедральному костелі

В десятинній церкві Володимир зберігав реліквію привезену з візантійського Херсонеса – мощі четвертого папи римського Климента.

Св. Клімент
Св. Клімент

Цей факт показує якими міцними були зв’язки східного та західного християнства в той час. Мало кому з поляків чи інших католиків-відвідувачів Києва відомо, що чесна глава св. Климента і досі зберігається у Києво-Печерській лаврі.

Десятинна церква розмір фундаментів добре видно на старому знімку
Десятинна церква розмір фундаментів добре видно на старому знімку

 

Десятинна церква, фундаменти, як донедавна виглядали
Десятинна церква, фундаменти, як донедавна виглядали

З Києвом та Руссю ХІ ст. пов’язана також історія першого і єдиного єпископа Колобжегу – Рейнберна. Єпископ був німцем за походження і після евакуації з Колобжегу, мешканці якого повернулися до язичництва, з 1004 р. перебував при дворі Болеслава Хороброго. В 1013 р. на знак перемир’я з Руссю, Болеслав Хоробрий погодився на шлюб свої дочки з сином Володимира – князем Святополком, якого нащадки назовуть Окаянним. Рейнберн супровджував польську принцесу на заключення шлюбу, а потім прибув разом з нею до Турова. Проте тут він роспочав проповідувати католицизм. Джерела повідомляють щоразом із Святополком Рейнберн готував змову з метою переходу на латинський обряд з приходом до влади Святополка. Проте змова була розкрита (зокрема Анастасом Корсунським), після чого великий князь Володимир кинув Святополка з жружиною і духовником до в’язниці. Тут, імовірно в Києві, Рейнберн і помер в 1013 р. Проте, також можливо, що Рейнберн помер вже в 1015 году, або після втечі Святополка до Польщі в 1016/1017 рр. вже після смерті Володимира.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Єдиний єпископ Колобжегу – Рейнберн, імовірно закінчив своє життя в київському порубі, портрет в костелі в Колобжегу 

Не пізніше другої половини XII ст. у Києві у зв’язку з активізацією торгових зв’язків міста з Віднем та Регенсбургом формується постійна колонія купців-католиків зі своїми храмами на торгівельних подвір’ях. Ці храми спочатку знаходилися під опікою бенедиктинців з шотландського абатства у Відні, а потім домініканців. Зараз важко встановити з якого домініканського осередку походили брати, які заклали монастир у Києві: з Польщі, чи з Братства Пілігримів (Societas Fratrum Peregrinantium), заснованого Яном XXII, переважно німців. У 1174 р. католики у Києві були обкладені податком.

Про те що на той час костелів у Києві було декілька свідчить літописне повідомлення про погром міста військом князя Рюрика Ростиславича разом з половцями у 1203 р., коли “гості, іноземці різних народів, заперлися у церквах, і (нападники) подарували їм життя, а товар з ними розділили навпіл” З цього повідомлення на думку київського дослідника А. Реутова випливає, що костели слугували одночасно укріпленнями та складами товарів.

Єдиним католицьким храмом Києва, чия історія документально засвідчена з передмонгольських часів, був храм Пресвятої Діви Марії. Він вже існував, коли у 1222/23 р. польський місіонер з Кракова Яцек Одровонж заснував при ньому домініканський конвент (монастир).

Польський місіонер Яцек Одровонж на старовинному образі
Польський місіонер Яцек Одровонж на старовинному образі

 

Св. Яцек та брати Годин, Флоріан та Бенедикт створили монастир при костелі Пресвятої Діви Марії з дозволу київського князя Володимира Рюриковича, який був прихильний до проповідника. Адже той начебто вилікував його доньку. Цей київський монастир був другим на Руських землях, після галицького. Після 4 років служіння Яцек пішов з Києва, залишивши Година на чолі київської громади. Після нього останній пріор Мартин з Сандомира керував кляштором до 1233 р., коли київський князь Володимир Рюрикович наказав домініканцям залишити місто. Про це свідчить уривок польської хроніки Яна Длугоша (XV ст.) наведений в епіграфі. Цю звістку підтверджує датована 18 лютого наступного 1234 р. грамота римського папи Григорія ІХ, яку він надав Ульріху, старшині католицьких купців Києва, а також його “латинським співгромадянам” з їх родинами та майном. Цим актом папа віддає громаду київських католиків під опіку сандомирського духовенства. Таким чином, католицька громада Києва не припинила свого існування у 1233 р., а трохи згодом повернулися до міста і домініканці. Після Батиєвого погрому доля домініканського храму невідома.

Залишки цього костелу давньоруського часу найчастіше асоційовані з фундаментами єдиної у Києві споруди кінця XII — початку XIII ст., де застосоване тесане каміння, яка була знайдена у 1955 р. біля будинку №11 по вул. Борисоглібській. Православні згодом забрали цю ділянку і збудували тут  Борисоглібську церкву (новий домініканський костел Св. Миколая після приєднання Києва до Польщі звели на суч. Притисько-Микільській вулиці). Пізніше дерев’яну Борисоглібську церкву було розібрано, а її престол перенесено до храму народження Іоанна Предтечі, який після цього також почали називати Борисоглібським (фото нижче).

Борисоглібська церква побудована 1692 р. київським полковником Григорієм Коровкою-Вольським на місці старої дерев’яної церкви римо-католицького Домініканського монастиря, зруйнована у 1926 р.
Борисоглібська церква побудована 1692 р. київським полковником Григорієм Коровкою-Вольським на місці старої дерев’яної церкви римо-католицького Домініканського монастиря, зруйнована у 1926 р.

За А. Реутовим це збігається з повідомленням Розвидовського та висновками Миколи Петрова. До речі, за Розвидовським, домініканці в свою чергу теж розбирали ці руїни: “З колишнього костьолу Іакінфового брали каміння на побудову нового Миколаївського і зібрали багато перетопленого покрівельного свинцю“.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА
ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Схема місця та сучасний вигляд ділянки, де знаходився храм Пресвятої Діви Марії (вул. Борисоглібська, 11)

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА
З першого домініканського костелу Пресвятої Діви Марії за переказом походить фігура Божої Матері св. Яцка, яку польський місіонер Яцек Одовонж (як каже переказ на її прохання) виніс з пограбованого і спаленого монголами Києва. При цьому він по поверхні води перебіг Дніпро. Наразі на відповідність цьому переказу претендують фігури з Перемишля (фігура з кафедрального костелу на верхньому знімку) та Кракова (в костелі Домініканців, на фото)
З першого домініканського костелу Пресвятої Діви Марії за переказом походить фігура Божої Матері св. Яцка, яку польський місіонер Яцек Одовонж (як каже переказ на її прохання) виніс з пограбованого і спаленого монголами Києва. При цьому він по поверхні води перебіг Дніпро. Наразі на відповідність цьому переказу претендують фігури з Перемишля (фігура з кафедрального костелу на верхньому знімку) та Кракова (в костелі Домініканців, на фото)

Як зазначає А. Реутов, за наявними джерелами важко визначити не тільки місця, а навіть кількість католицьких храмів домонгольського Києва. Йосиф Верещинський 1595 р., явно перебільшуючи, нараховує аж п’ять зруйнованих стародавніх костьолів, включаючи кафедральний (можливо, до їхнього числа потрапили храми православної фундації, переосвячені у XIII—XV ст. на католицькі). Починаючи з Мартіна Груневега (1584) ряд джерел згадує руїни католицького храму на Оболоні (але йдеться не про суч. Оболонь, а про північну частину Подолу). Домініканець Петро Розвидовський у своїх нотатках (1634—64) вказує місце первісного кляштору на Подолі понад Дніпром.

Найбільш достовірну інформацію містить скарга 1600 р. біскупа Криштофа Казимирського на київських міщан за те, що вони “мури костьолу Вознесіння Марії з тесаного каміння розібрали на свою потребу“, а пляц (земельну ділянку) його привласнили і забудували; також розібрали поміж собою речі зі спустошених костьолів кафедрального та “фарного” св. Катерини. Кафедральний костел, на той час дерев’яний, містився, як і пізніше, під Щекавицею.

Катерининський же костел був другим достовірно відомим католицьким храмом домонгольського часу, який знаходився у Верхньому місті (вул Володимирська, 3). Вперше про руїни цього храму згадує Еріх Лясота у 1594 р.: “неподалік церкви св.Софії була церква св. Катерини, нині вона зовсім зруйнована, залишився тільки шматок стіни“. Католицький єпископ Кшиштоф Казимирський у 1600 та 1602 рр. скаржився, що київські міщани розбирають мури “костьолу фарного титулу св. Катерини” (фарний костьол — головний храм міста). Імовірно, цей храм вже існував у 1203 р., коли, за літописом, іноземні купці вимушені були сховатися у своїх церквах від вояків Рюрика Ростиславича. Як зазначає Г. Ю. Івакін він загинув десь в XV ст.

За документами кінця XVII ст., залишки Катерининської церкви були розташовані десь поблизу від Трьохсвятительської церкви. 1688 р. митрополит Гедеон Святополк-Четвертинський просив дозволу розібрати їх на цеглу для ремонту св.Софії. Його наступник Варлаам Ясинський у 1690 та 1691 рр. навпаки пропонував відбудувати обидва храми. Ясинський вказує, що церква великомучениці Катерини зруйнована набагато більше ніж Трьохсвятительська: “тільки деякі стовпи та частина стін на основі стоять“. Руїни храму зображені на плані Ушакова 1695 р. на південний захід від воєводського подвір’я.

Костел Св. Катерини імовірно домонгольського часу на плані Києва 1695 р.
Костел Св. Катерини імовірно домонгольського часу на плані Києва 1695 р.

Але судячи з Розписних списків, у цьому ж році вони завалилися, а у 1700 р. про них вже не згадано. Очевидно, в період між 1695-1700 рр. залишки Катерининської церкви все ж таки розібрали на цеглу.

Більшість дослідників ототожнюють з католицькою церквою св. Катерини фундаменти ротонди, досліджені по вул. Володимирській, 3. Архітектурний тип круглої в плані споруди з єдиним центральним стовпом, на який спиралося перекриття, знаходить прямі аналогії саме серед католицьких храмів Середньої та Північної Європи.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

 

Фундаменти ротонди, що зберігаються під будинком Подільської археологічної експедиції по вул. Володимирській, 3, ототожнюють з храмом св. Катерини
Фундаменти ротонди, що зберігаються під будинком Подільської археологічної експедиції по вул. Володимирській, 3, ототожнюють з храмом св. Катерини

 

Ротонда в Горянах під Ужгородом, ХІІ ст.
Ротонда в Горянах під Ужгородом, ХІІ ст.

 

Ротонда св. Хреста в Празі, ХІІ ст.
Ротонда св. Хреста в Празі, ХІІ ст.

Ротонда мала внутрішній діаметр 17 м, зовнішній — близько 20 м. Центральний стовп мав 3,2 м у діаметрі. За особливостями будівельної техніки споруда датується кінцем XII — початком XIII ст.

 

Фрагмент кладки київської ротонди по вул. Володимирській, 3
Фрагмент кладки київської ротонди по вул. Володимирській, 3

 

Втім згідно свідчень Варлаама Ясинського, дана споруда мала не один а кілька стовпів. А. Реутов вважає, що якщо це не помилка, можливо у XVII ст. з Катерининською церквою ототожнювали руїни так званого “храму Федорівського Вотчого монастиря”, розташовані у дворі по Володимирській, 7-9 (доступні зараз для огляду). Під час розкопок тут знайдено московську копійку, за якою розбирання цих руїн датується саме межею XVII—XVIII ст. Не виключено, що після остаточного зруйнування ротонди її назву перенесли на сусідні руїни, власна назва яких була вже на той час забута.

Фундаменти  храму Федорівського монастиря по вул. Володимирській, 7-9
Фундаменти храму Федорівського монастиря по вул. Володимирській, 7-9

З останньою спорудою на думку А. Реутова можна пов’язати повідомлення Ф. Ернста про фундаменти, знайдені “в 30 саж. від Трьохсвятительської церкви на протилежному боці (Десятинної) вулиці”, а також кладовище другої половини XII — XIV ст. і велику кількість будівельних матеріалів, знайдені під час розкопок 1988-89 рр. по Великій Житомирській, 2.

 

Лядська брама та польські походи на Київ

 

Одна з трьох брам міста Ярослава називалася Лядською та знаходилися на місці сучасного Майдану Незалежності. Вперше ця брама згадана в Іпатіївському літописі під 1151 р:. «Коли ж вони прибули, [то], не входячи в город, Вячеслав [та] Ізяслав стали оба табором перед Золотими воротами коло яру, а Ізяслав Давидович став межи Золотими воротами і межи Жидівськими, навпроти Бориславового двора, а Ростислав із сином своїм І Романом став перед Жидівськими воротами і многе-множество з ними, а городенський Борис — коло Лядських воріт. Кияни ж усіма своїми силами, і на конях, і піші, стали тоді якраз промежи князів: сюди вони стали, од Вячеслава [і] од Ізяслава праворуч, аж до Ізяслава [Давидовича] і до. Ростислава, а од Ростислава і аж до Олегової могили; а ліворуч Вячеслава і Ізяслава — аж до Лядських воріт. І так стали вони довкола всього города, многе-множество».

«А ковуї, і торки, і печеніги туди стали — од Золотих воріт по тих садах до Лядських воріт, а звідти — аж до [урочища] Клова, і до [села] Берестового, і до Угорських воріт, і до Дніпра». (http://litopys.org.ua/litop/lit16.htm)

Літопис свідчить, що ця брама була дерев’яною і слугувала головним в’їздом до міста з південного-сходу.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Починаючи у ХІХ ст. дослідники історії Києва пов’язували походження назви Лядської Брами з “ляхами” – поляками, які ніби то жили біля них в часи Київської Русі. Інше пояснення висунув П. О. Юрченко у 1878 р. На його думку, назва пов’язана з такими словами, як “ляда”, “лядина”, що означали розчищені від кущів та дерев площі. Дерев’яна кришка льоху до сьогодення в українській мові має назву “ляда”. На його думку назва Лядських воріт пов’язана з розчищенням лісовини у Хрещатицькій долині та побудовою до цієї низини міцної дерев’яної брами, що мала надійно захищати з цього боку вхід до міста. До цієї ж версії схиляються автори “Етимологічного словника літописних географічних назв Південної Русі”.

Втім ця версія все ж таки виглядає мало правдоподібною. Її поява скоріше викликана політичними мотивами. Тобто намаганням позбутися «польської» пам’яті у топоніміці Києва. В той же час у давньоруських джерелах Польща – це таки “Лядська земля” (а не Ляська чи Ляшська).

Дивною версію Юрченка вважає і києвознавець Д. Вортман. Він вказує на аналоги  для “Польських воріт” – це і Жидівські ворота у Києві чи Німецькі в Галичі. А для “лядинного” варіанту аналогій начебто немає.

Зрозуміло, що польські історики стійко тримаються першої версії. Вони йдуть навіть далі припускаючи, що ця брама була розташована в середньовічному кварталі польської купецької колонії на Лядській Слободі (Волі Польській, Латинській), що розміщувалася на території сучасного Майдану Незалежності (за іншими даними посередині між лядськими та золотими воротами). Проте з’ясувати на сонові яких фактів робляться такі припущення нам не вдалося.

Лядським воротам і території сучасного майдану Незалежності судилося стати місцем трагічних подій пов’язаних зі штурмом Києва військами Хана Батия у 1240 р. Адже найбільш доступним для штурму виявився якраз відрізок укріплень з Лядськими воротами. Замерзання Дніпра дозволило монголам перевезти на правий берег тяжкі машини для кидання каміння і по закритій кригою Либіді та Хрещатицькому струмку доставити їх до самих Лядських воріт. Розташоване напроти воріт Козине болото теж промерзло і представляло ідеальну поверхню для встановлення машин для кидання каміння – пороків. Сюди замерзлим Дніпром була доставлена і необхідна кількість каміння для цих машин, вірогідно, з під Трахтемирова та Канева. За повідомленням “Хроніки” Матфея Паризького, який переказав розповіді біженців з Русі, монголи поставили 32 машини, що кидали важке каміння, яке могли підняти 4 людини.

Як переказують літописці, “і поставив Батий пороки під город коло воріт Лядських, – бо тут підступили були дебрі, – і пороки без перестану били день і ніч. Вибили вони стіни, і вийшли городяни на розбиті стіни, і було тут видіти, як ламалися списи і розколювалися щити, а стріли затьмарили світ переможеним…” [Літопис Руський 1989, с. 396]. Це були найбільш жорстокі і кровопролитні бої і для киян, і для монголів, бо коли вони вже стіни і Лядські ворота взяли, то змушені були зробити відпочинок : “…вийшли татари на стіни і сиділи там того дня і ночі…

На відрізку Лядських воріт монголи вдерлися до Києва у 1240 р., мініатюра з літопису
На відрізку Лядських воріт монголи вдерлися до Києва у 1240 р., мініатюра з літопису
ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Лядським воротам не судилося загубитися в історії. Зокрема вони згадуються у документах ХVІ ст. У ХVІІ ст. ефективність оборонних споруд стародавнього Києва та доцільність їх розташування за топографічними особливостями було використано, коли після приєднання міста до Московської держави почали будувати нову фортецю. Російські військові інженери використали оборонні вали часівКиївської Русі, які були відновлені та досипані. Саме на місці Лядських воріт були збудовані так звані Печерські ворота фортеці. Вони, як і Лядські, були дерев’яними, що добре видно на одному з найстаріших планів Києва 1695 р.

Печерські ворота на плані Києва І. Ушакова, 1659 р. (позначено 1)
Печерські ворота на плані Києва І. Ушакова, 1659 р. (позначено 1)

 

У 50-х роках ХVІІІ ст. вони були замінені новими, побудованими з цегли. Власне фундаменти цих виконаних у стилі бароко воріт і були відкриті археологами на Майдані Незалежності та збережені у спеціально відкритому тут музеї. Втім цей музей швидко зачинили. Під час же останньої реконструкції Майдану Незалежності на давніх фундаментах звели реконструкцію цієї брами з аж занадто помпезною постаттю архангела Михаїла.

У ХVІІІ на місці Лядських, а пізніше Печерських воріт була зведена барокова брама, яка зараз відновлена
У ХVІІІ на місці Лядських, а пізніше Печерських воріт була зведена барокова брама, яка зараз відновлена

На жаль при цьому підземний музей не відновили, а передали простір з давніми фундаментами під кальян-клуб…

А тепер розкажемо про одну польську легенду, яка пов’язана з Києвом та Золотими воротами.

Золоті Ворота у Києві, стан у 1651 р., малюнок А. Ван Вестерфельда
Золоті Ворота у Києві, стан у 1651 р., малюнок А. Ван Вестерфельда

 

Золоті Ворота до зведення захисного павільйону-реконструкції
Золоті Ворота до зведення захисного павільйону-реконструкції

 

Реконструйовані Золоті Ворота
Реконструйовані Золоті Ворота

 

На Вавелі у скарбниці зберігається коронаційний меч польських монархів – так званий Щербець. Цей меч разом з яблуком та короною отримав Болеслав Хоробрий від імператора Оттона III в 1000 р.

Коронаційний меч польських монархів – Щербець, втім пощерблений він не на лезі, а на середині руків’я
Коронаційний меч польських монархів – Щербець, втім пощерблений він не на лезі, а на середині руків’я

 

За переказом з «Великопольської хроніки» меч був пощерблений коли Болеслав І Хоробрий вдарив їм о Золоті Ворота в’їжджаючи Києва у 1018 р. Саме цю подію зобразив на своєму відомому полотні Ян Матейко. Але чи була ця подія насправді?

Болеслав Хоробрий в’їжджає до Києва, полотно Яна Матейки
Болеслав Хоробрий в’їжджає до Києва, полотно Яна Матейки

 

Літопис так описує ці події: «Це починалося так: «Рушив Болеслав, [князь лядський], зі Святополком на Ярослава, з ляхами. Ярослав же зібрав множество русі, варягів, словен, рушив супроти Болеслава і Святополка, і прийшов до [города] Волині, і стали [війська] обаполи ріки Бугу. А був у Ярослава кормилець і воєвода Блуд 1. І став Блуд 1 глузувати з Болеслава, говорячи: «Ось як ми пропорем тобі тріскою/ черево твоє товстеє!» Був бо великий і важкий Болеслав, так що навіть на коні не міг він сидіти, але був тямущий. І сказав Болеслав до дружини своєї: «Якщо вам од сього глузування не прикро,— я один погибну!» І, сівши на коня, вбрів він у ріку, а вслід за ним — вої його. Ярослав же не встиг приготуватися до бою, і переміг Болеслав Ярослава». (Йдеться про битву у червенського міста Волинь (суч. територія Польщі), що вирішила успіх походу Болеслава та приєднання черв енських міст до Польщі – автор).

 

Болеслав І Хоробрий – польський князь, а пізніше король
Болеслав І Хоробрий – польський князь, а пізніше король

 

 «Болеслав тим часом перебував у Києві, сидячи [тут], а нерозумний Святополк наказав: «Скільки ото ляхів по городах — бийте їх!». І побили ляхів, а Болеслав утік із Києва, узявши майно, і бояр Ярославових, і дві сестри його, [Передславу та (Премиславу)]. І Анастаса, [попа] десятинного, він приставив до майна, бо той увійшов був йому в довір’я обманом, і безліч людей він повів із собою, і городи червенські зайняв собі. І вернувся він у землю свою (http://litopys.org.ua/litop/lit07.htm).

 

Польський шолом
Польський шолом

Так званий шишак з Геча (за деякими даними руський), зберігається в археологічному музеї в Познані

 

Але в цьому описі не зустрічаємо згадки про Золоті Ворота і не даремно, адже Золоті ворота Києва були побудовані у 1037 р. після походу Болеслава Хороброго. Ось як описує цю подію літопис: «У РІК 6545 [1037]. Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богородиці та архангела Гаврила» (http://litopys.org.ua/litop/lit08.htm).

 

Золоті ворота звів князь Ярослав Мудрий
Золоті ворота звів князь Ярослав Мудрий

Поляки пробувши в Києві від 14 серпня до 1 грудня 1018 р., відійшли у свої землі, вдовольнившись Червенськими містами. Втім невдовзі вони були повернені Русі Ярославом Мудрим.

Менш відомою є другий польський похід на Київ польського короля Болеслава Сміливого. Після смерті князя Ярослава київським князем став його старший син Ізяслав. Втім кияни вчинили проти нього бунт, вигнали та поставили замість нього ув’язненого в Києві полоцького князя Всеслава (якого білоруси називають Усяславам Чарадзеем) Внаслідок чого цього Ізяслав вимушений був шукати допомоги у свого  племінника польського короля (на початку 40-х рр. ХІ ст. Ізяслав був одружений з Гертрудою – дочкою Мешка ІІ).

Болеслав ІІ Сміливий, допомагаючи своєму дяді – київському князю Ізяславу, мав і свій інтерес – нове захоплення Червенських городів
Болеслав ІІ Сміливий, допомагаючи своєму дяді – київському князю Ізяславу, мав і свій інтерес – нове захоплення Червенських городів

 

Болеслав організував перший похід у 1069 р. внаслідок якого Ізяслав повернув собі Київський князівський стіл.

Літопис так описує ці події: «Рушив Ізяслав з Болеславом, [князем лядським], на Всеслава, а Всеслав пішов насупроти. І прийшов Всеслав до Білгорода,аколи настала ніч, він, утаївшись од киян, утік із Білгорода до Полоцька.

Назавтра ж, побачивши, що князь утік, вернулися людидоКиєва. І вчинили вони віче,іпослали [послів] до Святослава і Всеволода, говорячи: «Зло ми ото вчинили єсмо, князя свойого прогнавши, а тепер веде він на нас землю лядську. Підіть-но удвох у город отця свойого. Бо якщо ви не схочете, то доведеться нам, запаливши город свій, рушити в Грецьку землю».

І сказав їм Святослав: «Ми пошлемо до брата свойого, що коли він піде на вас із ляхами погубити вас, то ми удвох [підемо] проти нього раттю. Не дамо ми погубити город отця свойого. Якщо ж він хоче [прийти] з миром, то [хай] прийде з невеликою дружиною». І заспокоїли вони оба киян.

Тим часом Святослав і Всеволод послали до Ізяслава [послів], говорячи: «Всеслав од тебе втік. Тож не води ляхівдоКиєва, противника тобі нема. Якщо ж ти хочеш із гнівом іти і погубити город — то знай, що нам жаль отчого стола».

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Польські воїни
Польські воїни

Коли почув це Ізяслав, він оставив ляхівіпішов з Болеславом, небагато ляхів узявши, а перед собою пославдоКиєва сина свого Мстислава. І, прийшовши, Мстислав порубав киян, що висікли були [з поруба] Всеслава, числом сімдесят чоловік, а других осліпили, а інших він без вини погубив, не вчинивши дізнання.

Коли ж Ізяслав ішов до города, то вийшли люди назустріч з поклоном. І прийняли князя свого кияни, і сів Ізяслав на столі своїм місяця травня у другий день.

І коли розпустив він ляхів на покорм, то побивали [руси] ляхів потайки, і вернувся Болеслав у землю свою. Ізяслав же вигнав торг на Гору, і прогнав Всеслава з Полоцька, і посадив сина свого Мстислава в Полоцьку, який незабаром тут помер. І посадив [Ізяслав] замість нього брата його Святополка, а Всеслав же втік».

 

Великий київський князь Ізяслав Ярославич
Великий київський князь Ізяслав Ярославич

У 1073 р. як пише літописець: «Підняв диявол розлад серед братів сих – Ярославичів. І коли настала звада межи ними, [то] були Святослав із Всеволодом заодно проти Ізяслава». Вигнаний Ізяслав знову звернувся за допомогою до Болеслава: «Ізяслав же пішов у Ляхи із майном многим і з жоною [Олісавою], надіючись на багатство велике [і] говорячи: «Сим знайду я воїв». Тавсезабрали в нього ляхи [і] показали йому дорогу од себе».

Таким чином Болеслав фактично пограбував свого дядька. Втім той подався аж до римського папи, під натиском якого Болеслав у 1076 р. ще раз вирушає на Київ та у 1077 р. здобуває його для Ізяслава.

Літопис пише про це: «Рушив Ізяслав з ляхами [до Києва], а Всеволод (молодший Ярославич, Святослав – середній син на той час помер – авт.) пішов насупротив йому. І коли Всеволод був [у поході], в Чернігові сів Борис [Вячеславич] місяця травня [у] четвертий день. І було княжіння його вісім днів, і втік він у Тмуторокань до Романа [Святославича].

Всеволод же вийшов супроти брата Ізяслава на Волинь і вчинив мир. І, прийшовши, Ізяслав сів у Києві місяця липня [у] п’ятнадцятий день» (http://litopys.org.ua/litop/lit10.htm).

Цікаво, що згідно хроніці Віцентія Кадлубка під час довгого походу, дружини польських лицарів почали зраджувати їм з розпорядниками маєтків. Тож, лицарі вирішили повернутися до краю без згоди короля. Розгніваний король по поверненню до Кракова постановив скарати невірних дружин та зрадників. Проти цього виступив єпископ Станіслав. До того він підтримував близькі зв’язки з представниками опозиції. За це король постановив покарати його карою відрізання частин тіла. Так відбулася його мученицька смерть. Проти короля піднявся бунт і він закінчив життя на вигнанні.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Рака св. Станіслава в Вавельскому кафедральному соборі

Залишається лише зазначити, що у випадку обох польських походів на Київ місто фактично не боронилося, а за давнім звичаєм відкривало ворота тому князю, який отримав військову та політичну перевагу. В той же час в жодному разі не йшлося про польське захоплення Русі, бо польські владики добре розуміли неможливість поширення сюди своєї влади. Вони лише виконували свої родинно-союзницькі зобов’язання та переслідували локальні цілі пов’язані з приналежністю прикордонних територій.

Замкова гора або Киселівка

Наступним пунктом нашої мандрівки, що зберігає пам’ять  про литовсько-польське панування у Києві є Замкова Гора, яка по іншому називалася Киселівка.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА
Замкова гора у Києві
Замкова гора у Києві

 

Як вказує О. Попельницька, геологічному відношенні Замкова гора зі стрімкими схилами, порізаним балками, є ізольованим природним останцем правого берега Дніпра. Від інших пагорбів (Старокиївського, Дитинки та Щекавиці) Замкову гору відокремлюють глибокі Гончарний та Кожум’яцький яри, по дну яких у давнину протікали Глибочицький та Киянівський ручаї. Висота Замкової гори над рівнем Подолу зараз становить 75 м, площа її плато сягає 8 тис. м2. Проте не виключено, що у давнину поверхня гори була більшою, а з часом зменшилася внаслідок ерозії її схилів.

Ось як описує місцевий рельєф гданський купець М. Груневег в 1584 р.: “Від замку до Дніпра простяглася далі гора, дещо вища, так що замок лежить неначе на окремій горі, яка виросла з другої гори. Якщо хочеш зрозуміти розташування цих гір, то знай: місто тягнеться вздовж високої крутої гори, а від неї відокремлена гора, на якій замок, так що між замком і великою горою пролягла долина. На вищій горі є широка рівнина, частина якої від сторони міста відокремлена валами і ровами (всередині них приблизно стільки простору, як займають зерносховища в Гданську). Мешканці називають це оточене ровом місце «містом» (die Statt), але, очевидно, це старий замок, навколо якого будувалося місто в усі сторони, – на горі, а також, як тепер, внизу…”

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Дослідниця констатує, що нечисленні подільські міщани у XIV–XV ст. вже не мали змоги підтримувати у належному стані значні за розмірами укріплення Верхнього Києва. Тому київські князі з литовської династії Ольгердовичів вдовольнилися більш компактною фортецею на Замковій горі.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Як зазначає Г. Ю. Івакін, новий міцний дерев`яно-земляний замок було збудовано на суч. Замковій горі за князювання Володимира Ольгердовича (1362-1394 рр.). У цей час у замку міг знаходитися «монетний двір», де карбувались власні монети київських князів, виявлені на Замковій горі у грошових скарбах XIV–XV ст. Проте, князівська резиденція, на думку більшості дослідників, перебувала на Старокиївській горі – адже Замкова гора непридатна для «комфортного» мешкання через дефіцит води та складне сполучення з Подолом і Старим Києвом.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Але відносній незалежності київського князівства приходив кінець. Після примирення з королем Ягайлом Вітовт сконцентрувався на ліквідації удільних, напівсамостійних князівств у руських землях. План ліквідації цих князівств було прийнято на нараді в Белзі у грудні 1392 р. Необхідність таких дій була викликана відмовою присягати та виплачувати данину Вітовту з боку Володимира Київського, Дмитра-Корибута Сіверського, Федора Коріатовича Подільського, Юрія Святославича Смоленського та вірогідно інших князів. У травні 1393 р. Вітовт посунув війська проти Києва та Поділля: «А князю Володимиру Олгирдовичю, тогда бивши в Києве, и не всхоте покоры учинити и челом ударити великому князю Витовчу. Тои же весны князь велики Витовт поиде взя град Житомир и Вручи и приеха к нему князь Володимер».- повідомляє Супрасльский літопис.

Литовські вояки кін. XIV - поч. XV ст.
Литовські вояки кін. XIV – поч. XV ст.

З виписок Ф. Пекосинського з реєстрів витрат королівського двору в Кракові відомо, що у похід на Київ готувалися і польські гармаші. Так. 30 жовтня 1939 р. Зроблено такий запис: «Так же Сброшку, гармашу короля. На час походу до Києва, за наказом короля, за ядра 1 марка». Наприкінці 1394 р. колишній київський князь Володимир Ольгердович відправився у заслання, отримавши невеликий наділ на Поліссі з містами Копил та Слуцьк.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Зважаючи на ріст автономічних настроїв серед руської шляхти з центром у Києві, польський король Казимір IV (Ягелон) скористався з передчасної смерті київського князя Семеона Олельковича та у 1471 р. ліквідував Київське князівство перетворивши його на воєводство. Тож київський замок став резиденцією Київського воєводи. На початку XVI ст. відбудована фортеця на Замковій горі, за словами польського хроніста М. Мєховського, була з дубового дерева. У цей час шляхетська рада Київського воєводства, відзначаючи значну роль, яку київська фортеця грала у захисті південних державних кордонів, шанобливо називала замок у Києві «воротами усього панства Великого князя». З XVII ст. збереглися його детальні описи на яких ми зупинятися не будемо (Див. Київський замок в світлі писемних джерел і археології). Зауважимо лише, що замок був дерев’яним.

Замкова гора - місце Київського замку за Великого Князівства Литовського та Речи Посполитої на малюнку А. Ван Вестерфельда, 1651 р.
Замкова гора – місце Київського замку за Великого Князівства Литовського та Речи Посполитої на малюнку А. Ван Вестерфельда, 1651 р.

Тут також знаходився невеликий костьолик. Як зазначає А. Реутов, він вперше згадується у люстрації (описі) 1552 р., але існував і раніше. Можна висловити припущення, що його заснував у 1470-і роки перший київський воєвода — католик Мартин Гаштольд, брат якого був київським єпископом. Костел, згаданий у люстрації, очевидно з’явився під час відбудови замку, спаленого 1482 р. Менглі-Гіреєм, київським городничим Іваном Служкою. Впродовж XVI ст. католиків у місті було дуже мало, через що замковий костьол прийшов до занепаду. Йосиф Верещинський у 1595 р. згадує тільки “капличку в замку, у якій замкові урядники, через зневагу до неї, зачиняли своїх коней“. Очевидно, ця капличка згоріла під час пожежі замку 1605 р. Інвентар (опис) 1619 р. про неї не згадує. Тільки під час воєводства ревного католика Януша Тишкевича (1627—33) знову споруджується замковий костьол. Православні закидали Тишкевичу, що він зробив це на місці православної церкви. Востаннє костьол у замку згадується у 1640-і роки.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Вї`зд на замок здійснюавався через перекидний міст з боку гори Клінець. М.І. Петров цілком правильно визначив, що Клинець – це невеличкий пагорб, який відокремлений сідловиною від Замкової гори, існує і сьогодні. Згадуваний в люстрації міст , що з’єднував Замкову гору з пагорбом носив назву Кривого.

В замку за описами існував невеликий костел, який був закинутий
В замку за описами існував невеликий костел, який був закинутий
ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

Гіпотетична реконструкція католицької каплиці в замку 

Дослідник Е. Руликовський вважав, що служба першого з відомих ротмістрів (сотників) замкової «сотні» або роти (чисельністю 200 осіб) Семена Кмити почалася 1520 р. останній з них, Каспер Служинський був призначений на посаду у 1580 р. У кінці XVI ст. козаків у замку замінили найманці-драби або жовніри. Сорок один двір останніх «Опис Київського замку» 1552 р. зазначав на Подолі.

Київський замок та укріплення Подолу руйнували козаки під час повстання К. Косинського (1590-ті рр.) та пожежа 1605 р. Відбудований в 1607 р. замок вже не був таким потужним, як у ХVI ст. Відповідно до замкового «Інвентарю» 1619 р. його оточував острог з дубових паль (а не стіни як раніше) лише з однією брамою  Причиною такого стану замкових укріплень була слабкість влади воєводської та магістратської адміністрацій, нестача державних та муніципальних коштів для відбудови і нечисленність міщанства, яке могло б утримувати і поновлювати зруйновані укріплення.

Станом на доленосний 1648 р. київським воєводою був Адам Кисіль. Пам’ятаєте в Вогнем і мечем козаки кидають йому в очі «Брешеш Кисілю вам погибель, не нам!». Власне від прізвища цього воєводи, який хоч і був православним, але вважався козаками зрадником свого народу і пішла друга назва цієї гори – Киселівка.

Воєвода А. Кисиль у фільмі є. Гофмана «вогнем і Мечем»
Воєвода А. Кисиль у фільмі є. Гофмана «вогнем і Мечем»

А. Кисель, на стародавньому портреті
А. Кисель, на стародавньому портреті

Барельєф А. Киселя у його церкві-гробниці у с. Низкинчах (Іваничівський р-н. Волинська обл.)
Барельєф А. Киселя у його церкві-гробниці у с. Низкинчах (Іваничівський р-н. Волинська обл.)

Дерев`яний замок був здобутий козаками гетьмана Б. Хмельницького. Починаючи з середини XVII ст. він приходить в негідність. Пізніше на Замковій горі розміщувався цвинтар Флорівського монастиря, від якого залишився хіба тільки фрагмент цегляної стіни та фрагменти нагробків. Наразі зусиллями київського еколого-культурного центру Замкова гора оголошена пам`ятником природи місцевого значення.


Частина 2


В часи Речи Посполитої

Пам’яті В.Гавела присвячую….

 

Напоследок Данило Романович, видя, что от союза с римским папою и принятия его догматов никакой выгоды не предвидится, а европейской помощи и того меньше, отложился от него [1257] чрез укорительную писанную к Римскому двору грамоту и выгнал из Киевского и Галицкого княжений всех католицких бискупов, чем подал причину непримиримой ссоры, с римским папою, который, кроме всяких анафем, старался даже возбудить против него крестный поход, но от сих угроз и предприятий римского двора никаких худых следствий не произошло, а князь сей оставался по-прежнему владетелем Киевского княжения.”

М. Берлінський, Історія Києва, 1798-99 рр.

 

«А в Кіеві…утиск немалій церквам божіім старожитнім чинили іезуіти, домінікане, бернардини та іншие»

Літопис Самовидця

 

Утвердження влади Речи-Посполитої на землях Русі відбувалося шляхом поступового просування католицької церкви в раніш не освоєне нею, переважно православне середовище. Просування це відбувалося з великим трудом. Адже широкі маси русичів-українців не сприймали «латинян». Натомість верхівка колишнього давньоруського суспільства не заявила претензій на свою частку в спільній Речі Посполитій, натомість активно покатоличилася та полонізувалася. Так втрачався зв’язок еліти зі своїм народом, який згодом не тільки дозволив деяким занадто «радикальним» діячам сумніватися в самому існуванні русько-українського народу, але і призвів до того, що від імені свого народу почало все міцніше промовляти інша соціальна верства – козацтво. В релігійній сфері просування католицизму на схід зустрілося з великими проблемами, зокрема в Києві дуже сильними були традиції православ’я. Київським монастирям належали величезні землі. Право на ці володіння підтверджували своїми грамотами польські королі. Натомість сполонізована верхівка міста намагалася утвердитися запрошуючи до міста та субсидуючи різні католицькі ордени. В другій частині «Польських слідів Києва» ми розкажемо як київський Поділ поступово почав переходити у руки католиків, як польські королі стали хресними батьками Труханового острова і як полонізовані білоруси вперше і востаннє підкорили Київ…

 

Зміцнення польської громади Києва

 

Як ми відмічали в попередній частині, католицькі костели на території Подолу були відомі ще за давньоруського часу. Домініканці повернулися до міста за різними даними від кількох років після монгольського нашестя аж по наступне XIV ст. Відбудований домініканський костел розташовувався вже на Борисоглібській (куди згодом прийдуть єзуїти), а по вул. Притисько-Микильській (одна з найдавніших вулиць Подолу траса якої зберігається незмінною і в наш час).  Наявні відомості, що разом з домініканцями прибули і францисканці.

 

Загалом про католиків у ранньому пост-давньоруському Києві відомо не багато. 18 січня 1331 р. завдяки постійним старанням київських католиків та толерантній політиці міської влади Київ став столицею єпископства. Функції першого київського єпископа виконував домініканець Генрик (німець), який імовірно ніколи не дістався до Києва. Наступними єпископами були вже переважно поляки. У 1371-1378 рр. цю посаду займав Якуб, а за ним домініканець Микола, а пізніше в 1381-1395 рр. – Пилип.

«Дикий литвин» Ягайло – особисто перебував у Києві
«Дикий литвин» Ягайло – особисто перебував у Києві

Ось як описує ранні сторінки історії католицького Києва М. Берлінський: «1321 р. Привлекаемы благосклонностью литовского князя великое множество поляков поселялось в Литве и приняло его службу, тогда же и в Киев немалое их количество перешло. Для сих иноверцев определен был первый католицкий епископ в Киеве Генрих прозванием Рутка из монахов Доминиканского ордина, который из Авиньона (мається на увазі так званий Авіньйонський полон пап), где тогда пребывал папский престол прибыл в Киев, но в свещенноначальниках православного исповедания нашел здесь себе великое сопротивоборство, почему и принужден был скоро удалиться [еще упоминает сочинитель польской короны, езуит Несецкий в 1232 году о некотором бискупе киевском Герарде, который тогда же ревнителями благочестия был из Киева прогнан]. Хотя в последующее время епископы католицкие и имели свое жительство в Киеве [сие последовало со времен уже князя Свидригайла с половины ХV-го века, когда нынешний архиерейский Кудрявский дворец составлял Бискупский замок], но никогда не могли основать кафедральной церкви и отправляли свое богослужение в единственном костеле Доминиканском, о котором вышеупомянуто; больше до начала семнадцатого века никакой и приходской церкви [находился, кажется, еще католицкий костел св.Иякова на Подоле против местного валу и башты малой, как в Киевоподольской городовой архиве под 1637 годом апреля 30 дня по делу упоминается. Открываемые иногда на Подоле при Доброниколаевской церкви в земле старинные гробы, лежащие по обычаю католицкому к востоку головою, доказывают на ее месте существование римского костела. Впрочем, существование Доброниколаевской церкви еще в 1577 году упоминается. В том же архиве под 1644 годом № 572 упоминается об основании какой-то Николаевской доминиканами церкви. Из метрики вл. княжества Литовского от 1652 года 6 дня февраля по рапорту тогдашнему замкового городничего явствует, что в старом Киеве были и кляшторы и ктиторы католицкие] католического закона в Киеве не бывало, даже в Волынии, Галиции, Подолии и других землях русских не более как семь церквей католических щиталось [звичайно, костьолів на Україні було набагато більше (лише в Кам’янці-Подільському їх було не менш як чотири; у Львові – напевно більше). У Києві крім Домініканського існував ще Кафедральний костьол св.Марії, розібраний на цеглу в 1649 р.], кроме что в Житомире киевскими бискупами учреждена с XVI-го века кафедральная католическая церковь во имя Софии [Известие о бискупах и костелах взято из польской книги под заглавием «Corona Polska przy zlotoy volnoci», содержащей истории польских гербов, сочиненной езуитом Каспром Несецким и в 1728 году во Львове напечатанной], по примеру Киево-софийской митрополии».

 

Насправді багато поляків з’явилося у місті після 1385 р., коли Польща та Литва уклали Кревську унію. В результаті конфлікту київського князя Володимира Ольгердовича з Владиславом Ягайлом польсько-литовські війська у 1394 р. зайняли місто. Король Ягайло перебував у Києві у 1411 р. на запрошення Великого князя Литви Вітовта.

 

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Хрещення та коронацію В. Ягайла увічнив  Е. Саля на одному з рельєфів костелу св. Миколая у Києві

 

У 1412 р. новим єпископом київським став Мартин Тшаск. Тоді ж дерев’яний костел домініканців був підвищений до рангу кафедрального. Невдовзі після цього посаду намісника (за новішими даними навіть князя) довірили Андрію Олельковичу Гольшанському, дочка якого Софія у 1422 р. вийшла за Владислава Ягайла.

 

Софія Гольшанська – четверта жінка Ягайла походила з суч. Білорусі
Софія Гольшанська – четверта жінка Ягайла походила з суч. Білорусі

 

У 1471 р. Казимир IV Ягеллончик перетворив київське князівство у підпорядковане собі воєводство. Воєводою після збройного приборкання міста став Мартин Гаштольд. В попередній частині ми вже повідомляли, що центром влади київських воєвод став замок на Замковій горі. Власне з цього часу до Києва розпочався наплив католицького люду спочатку з Литви (включаючи суч. Білорусь), а потім і з Польщі. Втім, окатоличити і полонізувати Київ, як Львів так і не вдалося.

Як зазначає А. Реутов невеличкий костьоли, який був збудований у київському замку залишався напів-покинутим (див. попередню частину  циклу).

З часом все більшу роль відігравав католицький єпископ київський, який після прийняття Люблінської Унії 1596 р. та приєднання Києва до польського королівства входив до складу Сенату Речи Посполитої.

В цей час посилилося окатоличення місцевої руської шляхти та відбувся перехід частини православних ієрархів в католицизм. М. Берлінський так описує ці часи «Начало шестого надесять века было некоторым образом эпохою изуверства энтузиастов в принуждении православных к закону католическому. Усердный сын римской церкви Александр Казимирович, князь литовский, все способы употреблял уничтожить приверженность русского народа к его одноземцам. Из числа сих способов было, чтобы отторгнуть его от отеческой грекороссийской православной церкви и (1497) обратить к костелу. Для сего, по-первых, новопоставленного в Киев митрополита Иосифа II всячески нудил сделаться униятом, хотя же его таковым Ян Дубович в своем каталоге и почитает, но книга Палинодия признает его непоколебимым в православии» і далі “1569 р. Сигизмунд Август для умножения числа киевоподольских мещан дал позволение селиться в оном городе всякого языка людям, отчего великое множество поляков, армян и жидов наехало, которые, не имея равного с прочими мещанами преимущества, настояли обще с управителями замковыми к их угнете нию».

В 1559 р. воєводою, призначеним з Кракова, став православний князь Костянтин Василь Острозький, який зробив дуже багато для розвитку міста.

Київський воєвода Костянтин Васильович Острозький
Київський воєвода Костянтин Васильович Острозький

Київський єпископ Ю. Верещинський свідчив, що станом на 1595 р. у Києві діяв лише костел домініканців, і що чотири інші костели лежали в руїнах. Які це могли бути аж чотири костели, окрім відновленого костелу домініканців та можливо ще вищезгаданого костелу в замку? Зважаючи на наявність в давньоруському Києві додатково лише одного мурованого костелу св. Катерини, ця інформація виглядає як відверте перебільшення внаслідок спроби довести своє минуле значення в регіоні. Вищенаведена інформація з королівського декрету 1602 р. про розмежування володінь єпископа та міщан в Києві теж виглядає подібно. Відбудований домініканський костел по вул. Притиско-Микільській у Києві описано в люстрації 1569 р. Після спустошення старого конвенту домініканців (1482 р.?), монастир було перенесено «під замок на Житній торг» (Житній торг був частиною ринку на сучасній Контрактовій площі, і його не слід плутати з теперішнім Житнім ринком). Новий дерев’яний костьол освятили на честь св. Миколая. Мартин Груневег бачив його у 1584 р. «вліво від торгової площі, де напевне знаходилася колонія чи інше місце помешкання католиків». Він же пише, що цей костьол разом з монастирем згорів через необережність, коли пріором був Іорданій Ковальковський.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Герб Юзефа (Йосипа) Верещинського

Пару слів треба сказати про самого Йосипа Верещинського, який окрім того що був католицьким київським єпископом (1593-98 рр.) був ще письменником та політичним діячем. Як пише О. Немировський, народився він у маєтку Верещинна Холмщині (нагадаємо що за городище у Верещині згадується ще в руському літописі, див. Холм та Холмщина – подорож для українця) у сім’ї шляхтича-русина Андрія Верещинського, частина родичів якого сповідувала католицизм (у тому числі брат, який без дозволу батьків охрестив малого Йосипа за католицьким обрядом). Шкільну освіту здобув у Красноставі, далі навчався за кордоном, де здобув ступінь доктора теології. З 1579 р. займав церковні посади, з 1589 р. став номінальним, а з 1593 — дійсним київським католицьким єпископом. Резиденція Верещинського містилася у Фастові, який він перейменував на Новий Верещин і побудував там замок. Верещинський енергійно розбудовував занепале київське єпископство, примножував його земельні володіння. Проте, незважаючи на свій сан, він ніколи не виявляв релігійного фанатизму. Тому певен час він мав приязні стосунки з козаками, які надавали йому збройну допомогу проти татарських набігів. У 1593 р. фактично врятував Київ від козацького погрому, виступивши посередником у конфлікті між запорожцями та воєводською адміністрацією. Верещинський — автор проектів оборони України від турецько-татарської агресії, в яких велика роль відводилася козакам. Видав кілька власних проповідей з релігійно-етичних питань, склав трактат “Спосіб заснування нового Києва і захисту колишньої столиці князівства Київського від усілякої небезпеки” 1595 р., який містить цінні історичні відомості про Київ і проект дальшого розвитку міста — перший з відомих планів такого роду. В ньому він висунув план відродження життя в старому місті, яке він вважав замком Кия: «Повинно бути влаштовано поселення на місці колишнього князівського двору, на тому розкішному пагорбі, де київський князь, званий Києм, мав свої пишні хороми». Одночасно мало бути осаджене місто на горі Щекавиця, де як вважав Верещинський, раніше стояв замок Щека. Обидва нагірні міста мали користуватися тими ж правами що і Києвоподіл. Вони мали отримати свої герби. Щодо Києвоподолу єпископ пропонував змінити його герб: «у гербі старого Києвоподолу за усі послуги та будування його жителів, за відданість, з якою вони служили досі своїм государям, королям польським слід помістити простягнуту з хмарини голу руку, що тримає королівський скіпетр. Це буде знаком, що за їхню відданість над ними буде постійно простертий золотий королівський скіпетр, як символ милості та ласки. Ідея відродження верхнього міста була реалізована Петром Могилою в XVII ст.

Й. Верещинський брав активну участь у тогочасному політичному житті, вів листування з канцлером Речі Посполитої Замойським, московським царем, кримським ханом.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Зображення Києва в щоденнику Мартина Груневега, 1584. 2- позначено костел св. Миколая домініканців (ще дерев’яний)

У 1608 р. посаду київського воєводи зайняв Станіслав Жолкевський, а через 10 років Томаш Замойський. Кількість поляків та католиків в складі населення Києвоподолу зростала. Поляки поступово увійшли до всіх соціальних груп населення Києва. Переважно саме з них складалася залога і замкові урядовці, виключно вони становили католицьке духовенство міста, великий відсоток їх був серед шляхти.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2
ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

На стіні південного вівтаря київської Кирилівської церкви зберігся епіграфічний запис: “Святий Боже змилуйся… Рік 1562, березня місяця, 1 дня” польською мовою

Разом з тим, поляки, як наприклад: Кшиштоф і Стефан Золотарі, Мартин Аптекар та інші, значаться і серед міщан. Втім, на відміну від інших міст Речи Посполитої у Києві полякам та католикам так і не вдалося увійти до Київського магістрату, більшість чиновників якого, починаючи від війта і закінчуючи простими службовцями тут були православні русини-українці.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Збільшення кількості поляків у місті було пов’язано з зростанням його торгівельного значення, а також зростанням впливу католицької церкви. Досить багато шляхетських родин оселилося у Києві і на Київщині після 1590 р. коли сейм постановив роздати колоністам з Польщі землі, які називали пустинними. Окрім осіб шляхетського походження почали прибувати також прості польські селяни, ремісники та міщани. Від 1576 р. в місті відбувалися сеймики польської шляхти.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Мурований Костел св. Миколая домініканців

Початок будівництва у 1614 р. нової мурованої тринавової кафедри св. Миколая в свою чергу свідчить про подальше зростання кількості поляків в місті. Ініціатором її зведення був Кшиштоф Казимирський – київський єпископ у 1598-1618 рр. Спонсорами виступили брати Аксаки та князь Ружинський. Проте, як зазначає А. Реутов дата спорудження мурованого костьолу досі точно не встановлена. За одними джерелами він споруджений близько 1640 р. коштом остерського старости Стефана Аксака. За іншими – костьол спорудив у 1599-1610 рр. біскуп Криштоф Казимирський, а Аксак лише прибудував до нього приміщення конвенту (монастиря). Фундатори подарували монастирю шість чиншових дворів, розташованих ліворуч від нього та на вулиці, що вела від двору біскупа до Воскресенської церкви (суч. пров. Хорива). Поруч розташовувалися склеп (крамниця) з льохами, де зберігалися монастирські меди, які реалізували на Житньому ринку. Рештки цього трикамерного склепу були випадково знайдені в 1880 р. напроти олтаря церкви Миколи Притиска. Рештками цвинтаря домініканського монастиря можливо є виявлені поховання без трун та інвентарю на перехресті Контактової площі та вул. Спаської та Костянтинівської.

 

План домініканського костелу св. Миколая та креслення його фасаду (зроблено вже в час перетворення його на Петропавлівську церкву)
План домініканського костелу св. Миколая та креслення його фасаду (зроблено вже в час перетворення його на Петропавлівську церкву)

 

Матеріалом для підмурків послужили рештки Борисоглібської церкви у Вишгороді та старого костьолу першої половини XIII ст. Крім того, домініканці влаштували власну цегельню в урочищі Кожум’яки. Споруда первісно зводилася в готичному стилі і мала три різновисокі нави, видовжений гранчастий вівтар, високий двосхилий дах . На зображеннях пізніше переробленого в бароковому стилі храму добре видно характерні стрілчасті готичні вікна центральної нави.

 

Домініканський костел у Києві знаходився навпроти суч. Флорівського монастиря
Домініканський костел у Києві знаходився навпроти суч. Флорівського монастиря

– унікальна в Києві пам’ятка готики

 

Костьол імовірно був спустошений повсталими козаками у 1649 р. В пожежі 1651 р. костел домініканців залишився цілим, так як один солдат погасив вогонь в куполі, що тлів вже більше години. В цей час і в 1653 р. костел залишався недобудованим. Покинуту будівлю храму київські міщани перетворили на шинок. Лише у 1691 р. царською грамотою її було передано митрополиту Варлааму Ясинському. Внаслідок реставрації 1691-95 рр. колишній костьол було перетворено на православну церкву св. Петра і Павла, при ній засновано монастир. На плані І. Ушакова ж він вже виступає як православна Петропавлівська церква.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Зображення домініканського костелу святого Миколая (як Петропавлівської церкви) на плані І. Ушакова (за Алферовою та Харламовим, 1982)

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

 

Зображення на плані Галларта інтерпретоване О. Попельницькою (2003) як домініканський костел святого Миколая 

 

Остаточна добудова споруди, яка змінила її готичний вигляд на бароковий, відбулася у 1745 р. При цьому від первісної споруди залишилися лише центральний неф та приділи з кам’яними льохами.

 

Костьол монастиря ордену домініканців, після визвольної війни Б. Хмельницького був перероблений на православну Петропавлівську церкву
Костьол монастиря ордену домініканців, після визвольної війни Б. Хмельницького був перероблений на православну Петропавлівську церкву

 

На листівці початку ХХ ст. він показаний на Подолі, проти дзвіниці Флорівського монастиря (вул. Притисько-Микільська, 4) - A
На листівці початку ХХ ст. він показаний на Подолі, проти дзвіниці Флорівського монастиря (вул. Притисько-Микільська, 4) – A

 

Костел як і багато церков на Подолі був розібраний у радянський час. Це сталося 1935 р. Тож на післявоєнному знімку (1946 р.) його вже немає (А)
Костел як і багато церков на Подолі був розібраний у радянський час. Це сталося 1935 р. Тож на післявоєнному знімку (1946 р.) його вже немає (А)

 

Наразі ж від костелу лишилися великі та малодосліджені підземелля на території казарм Національної гвардії
Наразі ж від костелу лишилися великі та малодосліджені підземелля на території казарм Національної гвардії
ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

 

Кафедральний костел

 

Зростання польської громади Києва призвело до будівництва кафедрального костьолу. Г.Л. де Боплан згадує, що цей костел було збудовано на території біскупського двору. Цей головний храм римо-католицької громади Києва у XVII ст. освячений на честь Діви Марії стояв на місці сучасного Житнього ринку. Його зображення ми можемо побачити на малюнку А. Ван Вестерфельда, який показує рекогносцировку Я. Радзівіла під Києвом. Тут він зображений з двоскатним дахом, башточкою та двома вежами. Як свідчить описи пожежі 1651 р. кафедральний собор вцілів.

 

Кафедральний костел (XVII ст.) знаходився на місці сучасного Житнього ринку
Кафедральний костел (XVII ст.) знаходився на місці сучасного Житнього ринку
ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

На малюнку імовірне зображення кафедрального костелу на Подолі на місці сучасного Житнього ринку А. ван Вестерфельдом 1651 р.

 

Час побудови та взагалі історія цього храму вкрай заплутана. Як ми вже зазначали Київське римо-католицьке єпископство існувало з перервами починаючи з XIV ст. Як встановив А. Реутов тільки під 1594 р. маємо першу згадку (Еріха Лясоти) про кафедральний собор – “зовсім занедбаний та дерев’яний“. Можливо, Лясота помилився, оскільки київський біскуп Йосиф Верещинський писав 1595 р., що від кафедрального костьолу “і залишків нема” (очевидно, він мав на увазі мурований костьол прсв. Діви Марії давньоруського часу, по вул. Брисоглібській, 11, див. попередню частину циклу). За свідченням польського історика XVI ст. Яна Більського, «киівські латинські єпископи поставлялися виключно з ченців цього [домініканськогоордену і не мали у Києві свого окремого костьолу, а служили завжди у Домініканському кляшторі, маючи поблизу особливий для себе будинок на Подолі». Тому Лясота міг сплутати Домініканський костьол (попередньо описаний костел св. Миколая) з кафедральним.

Датування мурованого кафедрального храму дискусійне. Як вважає А. Реутов, різнобій дат в різних джерелах можна пояснити тим, що костьол споруджували довго і в кілька етапів. Принаймні його могли закласти не раніше утворення єпископської юридики – Біскупщини (1602 р.). Максим Берлинський цитує документ 1637 р., в якому згадано костьол св. Іакова на Подолі “проти міського валу і башти малої“. Найчастіше вказують, що він почав будуватися за єпископату Кшиштофа Казимирського (1599-1618) і завершений при Богуславі Окші-Радошевському (1618-33), хоча пропонуються й інші датування (1630-40; 1604-20).

О. Попельницька (2003) стверджує, що кафедральний костел, зображений на панорамі 1651 р., був споруджений на місці попереднього мурованого храму Діви Марії, імовірно зруйнованого у 1590-х рр. під час захоплення Києва загонами повсталих козаків К. Косинського. У 1602 р. навколо решток костелу урядова комісія відміряла територію у 200 «ліктів» для влаштування нового цвинтаря. Певно тоді ж почалася і його відбудова.

Мабуть, костьол постраждав від пожежі 1651 р., принаймні опоряджувальні роботи не були завершені у 1653 р., коли його бачив і описав Павло Алеппський.

У 1626 р. впроваджено постійне богослужіння в кафедральному костелі св. Марії, капітулу якого збільшено до 6 прелатів і при ній створено колегію з 12 вікаріїв, очолюваної київським біскупом Для них в біскупському містечку були зведені будинки.

В польських джерелах часто вказується, що цей костел був знищений козаками Б. Хмельницького. А. Реутов зазначає, що остаточно розібрали костьол, очевидно, внаслідок царського указу 1660 р., яким католикам заборонялось жити у Києві. За документом 1690 р., на місці “костьолу польського, Мнішком збудованого“, була вже одна з міських торгівельних (громадських) лазень (Храми Києва). Як зазначає О. Попельницька, незважаючи на це на плані Києва Галларта 1706 р. на території біскупського містечка все ще показана будівля з двоскатним дахом та башточкою (аналогічно до зображення на малюнку Вестерфельда), що інтерпретується О. Попельницькою (2003) як кафедральний костел. Вона вважає, що цей костел проіснував щонайменше до пожежі 1718 р., після якої був розібраний. На плані 1803 р. його зображення відсутнє.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Місце, де знаходився кафедральний костел  (1) на плані І. Ушакова, за (Алферова, Харламов, 1982), 2- Церква Миколи Притиска

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Зображення храму на мапі Галларта, 1706 р. яке інтерпретується О. Попельницькою (2003) як зображення кафедрального костелу

Проте кафедральний костел не показаний на плані І. Ушакова 1695 р. На нашу думку показаний на плані Галларта храм є церквою. Західний інженер Л.М.Галларт, які і інші його колеги, позначали на тогочасних мапах церкви в вигляді більш звичних їм костелів. Для того щоб в цьому переконатися достатньо порівняти зображення цього храму з іншими як на Подолі, так і верхньому Києві.

Рештки кафедрального костьолу досліджено Г. Івакіним у 1973-74 рр. під час будівництва Житнього ринку. У фундаментах споруди широко застосовувалися будівельні матеріали з руїн давньоруських храмів, зокрема з Десятинної церкви.

План фундаментів кафедрального костелу за результатами розкопок групи Г. Івакіна
План фундаментів кафедрального костелу за результатами розкопок групи Г. Івакіна
Будова стін кафедрального костелу за результатами розкопок групи Г. Івакіна
Будова стін кафедрального костелу за результатами розкопок групи Г. Івакіна

 

Так, наприклад, знайшлася друга половинка мармурової капітелі, перша частина якої походить ще з розкопок Десятинної церкви 1948 р. На відміну від Г. Івакіна, А. Реутов вважає, що оброблені блоки пісковику, яких багато в кладці фундаменту, походять не з бориспільської церкви, а з домонгольського костьолу в Києві (вул. Борисоглібська, 11).

Фрагменти колони Десятинної церкви, один з яких був знайдений при розкопках кафедрального костелу на Подолі
Фрагменти колони Десятинної церкви, один з яких був знайдений при розкопках кафедрального костелу на Подолі

Споруда кафедрального костьолу була майже квадратною в плані (21 на 22 м без вівтарної частини, що не розкопувалася), поділена чотирма квадратними стовпами на три нави. Товщина стін – до 2,1 м.

Фрагмент західної стіни кафедрального за результатами розкопок групи Г. Івакіна
Фрагмент західної стіни кафедрального за результатами розкопок групи Г. Івакіна

 

Біскупщина

Першою згадкою про наявність в місті біскупських володінь є «Опис Київського замку» 1552 р., в якому згадується шістнадцять дворів «міщан біскупових». Натомість існування окремої біскупської юридики – «Біскупщини» стверджує судовий вирок Сигізмунда III у справі земельного конфлікту між київським католицьким єпископом та київським магістратом від 1602 р., в якому справа з створенням Біскупського містечка була подана, як його відновлення в «колишніх» межах. Біскупське містечко утворилося стараннями київського католицького єпископа   Кшиштофа Казимирського (1599—1618). Трохи про нього. За свідченням С. Климовського, він походив з сім’ї дрібного шляхтича. 1583 р. став секретарем князів Острозьких, за підтримки Василя-Костянтина Острозького зробив духовну кар’єру. Після посвячення в київські єпископи Казимирський спочатку перебував за межами своєї діоцезіїї з огляду на небезпеку з боку православних. Але ще до того, як наважився оселитися у Києві (1606), він активно взявся до справи зміцнення єпископства, розпочатої його попередником Йосифом Верещинським.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Герб Кшиштофа Казимирського

 

За правління Казимирського був заснований київський капітул, частину Подолу було перетворено на самостійне Біскупське містечко в рамках біскупської юридики – Біскупщини. Для своєї юридики він різними способами здобував території на околицях Києва, заохочуючи селитися на них втікачів та переселенців. Казимирський був засновником кафедрального костьолу і, за однією з версій, мурованого костьолу св. Миколая у Домініканському монастирі. 17.10.1604 р. Київський епіскоп Кшиштоф Казимирський влаштував урочисту зустріч самозванцю Лжедмитру, який йшов походом на Москву. Помер єпископ 15 червня 1618 р., похований у кафедральному костьолі.

Розглядаючи володіння католицького єпископа в Києві не слід плутати Біскупське містечко, розташоване на ділянці Подолу з історичним поняттям Біскупщини, як юридики – тобто загальної території Подолу та передмість, яка була закріплена за біскупом іпділягала його юрисдикції. В складі Біскупщини Біскупське містечко – спочатку тільки двір, що включав костел, цвинтар і будинок, займало невелику площу (біля 1 га). У 1602 р. цей двір вже був обнесений дерев’яною стіною. Межі біскупського двору було визначено розмежуванням 1602 р. Згідно до нього біскупу дісталася територія від Замкової гори до підніжжя Щекавиці, та двори вздовж неї з лівого боку вулиці, яка вела до міських воріт, позначених на плані І. Ушакова 1659 р. як Йорданська брама. На цьому плані, тут біля підніжжя Щекавиці, зображений окремий квартал, повз який іде вулиця до вищевказаної брами (в місці перетину вул. Кирилівської та вул. Верхній і Нижній Вал). Очевидно, що саме ця вулиця і називалася в першій половині XVII ст. Біскупською, оскільки вела від в’їздних воріт до Біскупського містечка. З цієї причини і башта над воротами і міст перед ними також називалися біскупськими. Загалом на планах 1695 та 1806 рр. Біскупське містечко декрету 1602 р. можна визначити як трикутний квартал (з двох сторін обмежений двома вулицями а з одної міським валом) розташований між Кожум`яцькою та Йорданською брамами та церквою Миколи Притиска. За сучасною ситуацією цій території відповідає площа Подільского автовокзалу не далі ніж до вул. Ярославської, оскільки на вул. Щекавицькій, 6 знаходилася Царекостянтинівська церква, яка за планом І. Ушакова знаходиться вже за міськими укріпленнями.

Територія суч. автостанції Поділ це центр колишньої Біскупщини – резиденції католицьких єпископів
Територія суч. автостанції Поділ це центр колишньої Біскупщини – резиденції католицьких єпископів

У 1619 р. Біскупський двір захищав додатковий острог, який охоплював територію більшу ніж палісад 1602 р. Причиною його появи став скоріше за все напад подільських міщан на двір біскупа у 1611 р. Загалом на той час, на думку дослідників, володіння біскупа оформилися у вигляді обнесеного острогом Біскупського двору – «замку», «посаду» – обнесеної острогом найближчої території біскупських володінь в межах вищеописаного кварталу та передмістя, що займало решту Біскупщини. Острог «посаду» при цьому мав проходити за лінією рогаток 1584 р., тобто в найвужчій частині Глибочицької долини, поблизу сучасної Воздвиженської вулиці, де закінчується Замкова гора. В такому разі під поняттям Біскупського містечка на цей час слід розуміти вже двір та посад. На території Біскупського містечка в цей час була окрема торгівельна площа з коморами, шинок, діяв і старий католицький цвинтар 1602 р. Ф. Васьковський зазначав, що тут також була своя міщанська громада на чолі з старостою. Загалом населення містечка становило що найбільше 100 осіб.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Територія колишньої Біскупщини на плані І. Ушакова: 1 –  місце, де знаходився кафедральний костел в центрі біскупського подвір’я, 2 – Церква Миколи Притиська, що була однією з меж володінь біскупа 

Зауважимо, що інколи можна зустріти погляди про приналежність до цього єпископського містечка підвалів-льохів, виявлених по вул. Ярославській 1/3, чи розміщення єпископського двору на території сучасної Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Дані припущення не мають під собою підстав. Цікаво також, що підвали суч. Димитрівської церкви (колишньої церкви св. Костянтина та Олени по вул. Кирилівській 6/8) також інколи асоціюють з раніш розташованими тут католицькими монастирськими спорудами. Втім, як переконливо доводить києвознавець Д. Вортман, на той час місце де знаходиться дана церква знаходилося поза міськими укріпленнями, тож зводити тут католицький храм навряд чи б стали.

Окрім двічі укріпленого містечка, біскупу належали також землі вздовж Овруцького (на плані 1695 р. – Вишгородського) шляху та під Замковою горою. Сам біскуп в 1602 р. говорив про них так: «київським біскупам здавна належали як міщани в місті, так ґрунт від Скавики (Щекавиці – авт.) до Дніпра». Таким чином, власне біскупські земельні володіння – «Біскупщину» формували передмістя Подолу, зокрема суч. Кожум’яки під Замковою горою (тоді незаселені, по 1648 р. вилучені на користь магістрату та заселені) та розташовані за Глибочицею заплавні території. На останніх після отримання біскупом права селити на своїх землях рибалок та різників станом на XVII ст. виникли поселення М`ясники – під Щекавицею та Рибалки в районі суч. вул. Введенської. Мешканці останньої після заснування в 1623 р. бернардинського монастиря сплачували на його утримання «рибну десятину». Окрім того з усіх своїх підлеглих біскуп збирав мито на утримання кафедрального костелу та свого двору.

Ось як описував Біскупщину М. Берлінський: «Его преосвященству бискупу киевскому по милости королевской уступлена (лист от Сигизмунда к управителям замковым от 1604 года об уступлении той части Подола во владение бискупу, где его под горою Щекавицею и дворец или замок существовал. Таковой же еще другой находился на горе Кудрявце, на месте теперешнего архиерейского подворья. Наместники, называемые урядниками софийскими, пребывая в сих замках, управляли архиерейскими владениями. в полное расположение часть Киевоподола за каналам и к горе Щекавице лежащая, в которой он потом, отняв от магистратского ведомства, присоединил еще большую часть до самой Иорданской или Кириловской Оболони, а потом и сим последним овладел местом, присовокупя еще к своему владению и все урочище, Кожевниками (Кожум’яки – яр між горою Дитинкою і так званим Копиревим кінцем – нинішній Кудрявець) именуемое, что все до возвращения Киева более пятидесяти лет составляло бискупское поместье. (1602 р.)».

Маючи значні прибутки, католицький біскуп був майже самостійним київським володарем. Починаючи з XVII ст. біскупи проводили активну політику католицької експансії умісті та регіоні. А київський єпископ О. Сокальський (єзуїт) навіть зібрав власний загін, який послав на допомогу польському війську, яке в червні 1638 р. облягало загони козаків Острянина на р. Старець, на Дніпрі у 15 – 20 км південніше Сули, недалеко від села Градизьк (Повстання Острянина).

Наявність Біскупщини значно гальмувала розвиток Подолу, адже ділянка між Замковою горою та Щекавицею відрізала Поділ від інших наданих магістрату територій на Оболоні. Передмістя за Глибочицею та у Кожум`яцькому яру, які належали католицькому біскупу були слабо залюдненні. Показово, що після ліквідації Біскупського містечка у 1648 р. найближчі до Подолу урочища Гончарі та Кожум’яки, які до того належали до Біскупщини, після їх переходу під юрисдикцію магістрату були заселені в досить короткий термін.

Інші костели

Гійом де Боплан писав, що: «католики мають тут (у Києві – авт.) чотири костели: кафедру, костьол домініканців біля Ринку в ім’я св. Миколая, бернардинів під горою та єзуїтів, які нещодавно тут з’явилися. Оселилися вони між бернардинцями та річкою».

Як зазначає А. Реутов, свідчення про бернардинський київський костьол фрагментарні. Дата заснування монастиря і будівництва храму невідома. Місце розташування костьолу Г. Боплан зазначив як «під горою», не вказавши, під якою саме. Згодом ігумен Ф. Васьковський згадував, що «десятину з рибного торгу брали ксьондзи бернардинці». З літопису І. Ерлича відомо, що 1651 р. у пожежі згорів бернардинський монастир (там само). Отже, нам відомо, що монастир і костьол були дерев`яними, монастир знаходився недалеко від Дніпра під горою, мав привілей на збір мита з рибного торгу. Як зазначає С. Клімовський (2002) поза увагою дослідників залишилася купча 1631 р., яка повідомляє, що цей костел знаходився через дорогу навпроти церкви Миколи Доброго. Земля під його зведення була виділена з плацу, що знаходився у віданні воєводи. О. Попельницька (2003) вважає що цей костел знаходився в кварталі зображеному на плані 1695 р. з права від церкви Миколи Доброго. Про тісне сусідство костелу та цього православного храму, може свідчити і згадка М. Ф. Берлінського про католицькі поховання виявлені біля церкви Миколи Доброго, які могли бути рештками цвинтаря бернардинського костелу.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Сучасний вигляд кварталу, де імовірно знаходився бернардинский костел

Бернардинським костьолом вважають досить значну, максимально наближену до схилу гори споруду, базилікального типу з неглибоким прямокутно завершеним хором і сигнатуркою. Можливо, до костьолу стосуються прибудова притвору та дзвіниці. Ця споруда на малюнку Вестерфельда виглядає майже рівною за об’ємом, стилістикою і значенням, а можливо, і перевершує вже відомий нам з того ж малюнку кафедральний костел. На думку А. Реутова, з якою важко не погодитися це збуджує недовіру до ідентифікації цієї споруди з костелом бернардинів. Адже той проіснував ледь більше 20 років, був споруджений і утримуваний на міські доходи, що значно поступались домініканським. Отже викликає сумніви, що він здобув таких визначних форм.

Окрім домініканців на Київському Подолі розмістився костел бернардинців, який імовірно зображено на тому ж малюнку А. ван Вестерфельда (1). Видно також раніш згадуваний кафедральний костел (2)
Окрім домініканців на Київському Подолі розмістився костел бернардинців, який імовірно зображено на тому ж малюнку А. ван Вестерфельда (1). Видно також раніш згадуваний кафедральний костел (2)
ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Достеменно відомо, що бернардинський костел згорів під час пожежі 1651 р.  і на пізніших зображеннях та планах Києва не зустрічається.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Місцезнаходження бернардинського костелу (1) (на той час згорів) на плані І. Ушакова, 1695 р. 

 

Єзуїтський костьол своєю появою завдячує Богуславу Окші-Радошевському (1577-1638 рр.), який був наступним по К. Казимирському київським католицьким єпископом (1619-33 рр.). Як дослідив С. Климовський, він походив з незаможної шляхетської родини, навчався в єзуїтському колегіумі, в університетах Німеччини, Італії та Франції. У 1607 р. став капеланом і секретарем короля Сигізмунда III, за підтримки короля обіймав різні релігійні та дипломатичні посади і врешті у 1619 р. був призначений київським єпископом.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Герб Богуслава Окші-Радошевського

В Києві Окша-Радошевський продовжив справу свого попередника Криштофа Казимирського по розбудові католицького єпископства, збільшивши кількість його парафій з 19 до 40. При ньому до Києва вперше прибули єзуїти, почав діяти бернардинський монастир та було завершено кафедральний костьол. Його прибутки єпископ довів до 8 тис. злотих. У 1633 р., отримавши призначення на луцького єпископа, Радошевський залишив Київ, у якому постійно і не жив, маючи постійну резиденцію в Фастові.

Відомості про єзуїтьсякий костел є досить обмеженими. Відомо лише, що єзуїтська резиденція з’явилася у Києві 1620 р. Втім, як зазначають польські джерела, єзуїти тоді тулилися у домініканців.

У 1623 р. єзуїти перемістилися до єпископського містечка Фастова, де з 1625 р. почала діяти колегія середнього типу зі школами граматики, поетики і риторики. Після 1633 р. єзуїти знову повертаються до Києва, розмістившись в будинку, купленому для них Я Тишкевичем, тодішнім київським воєводою.

 

Януш Тишкевич – київський воєвода і покровитель єзуїтів
Януш Тишкевич – київський воєвода і покровитель єзуїтів

 

Єзуїтський колегіум постав на Подолі близько 1637 р., у часи, коли Київським єпископом став представник єзуїтського ордену О. Сокальський. Ян Тишкевич також призначив єзуїтам фундуш на відкриття колегіуму, який мав протидіяти православній Києво-Могилянській академії. Єзуїти збудували свою святиню та відкрили колегіум на суч. вул. Покровській. Єзуїти усіма засобами переманюють до свого колегіум учнів православного Києво-Могилянського колегіуму.

М. Берлінський так описує розміщення колегії та костелу єзуїтів та їх діяльність «1619. Своеволие католицких энтузианов, а особливо тогдашних езуитов, преспособнейших везде устраивать пакости, было причиною, что и в сем свободном месте вздумано подорвать успехи православного заведения, ибо по примеру благочестивого в братстве коллегиума основали езуиты в Нижнем Городе под горою Уздыхальницею (Уздыхальницею называлась гора по левую сторону Андреевского взвоза, ведущего с Старого Киева на Подол. Книга Городовой архивы на 1628 год 9 генваря) свой костел в при нем школу [упись привилегии, данной езуитам на основание школ в Киеве. Книга Городовой архивы, № 766, 1646 год], куда переманя к себе разными обещаниями по большей части распустных студентов, тщеславились своими преимуществами (своеручные записки митрополита Могилы в Софий. Библиотеке)»

В польських джерелах можна прочитати, що будівля цієї школи була змінена в Богоявленську церкву. Втім це не відповідає дійсності.

У зв’язку з не толерантною поставою єзуїтів, православні ієрархи, зокрема митрополит Петро Могила, просили короля заборонити єзуїтам перебування в Києві
У зв’язку з не толерантною поставою єзуїтів, православні ієрархи, зокрема митрополит Петро Могила, просили короля заборонити єзуїтам перебування в Києві

Найбільш не зрозумілим виглядає питання, де ж саме розміщувався костел єзуїтів. Г.Л. де Боплан визнавав його локалізацію між бернардинами та Дніпром. В такому разі він міг знаходитися як на південь так і на схід від костелу бернардинів. На думку Т. Ю. Гирич, костелом єзуїтів є будівля зображена на малюнку А. Ван Вестерфельда 1651 р. біля церкви Різдва. Це припущення на думку О. Попельницької (2003) підтверджує і план 1706 р., на якому неподалік від Хрещатицької башти зазначено релігійну споруду з вежею та двоскатним дахом, які в колишнього костелу «Біскупського містечка» того ж плану. На підставі цього авторка робить висновок, що єзуїтський костел вцілів в пожежі 1651 р. Імовірно у 1715 р. саме на місці колишнього єзуїтського кляштору було засновано подвір’я Переяславського єпископа. На плані 1774 р. остатнє зазначено на тому ж місці, де в 1706 р. стоїть кляштор. Локалізація тут костелу єзуїтів також пояснює повідомлення про поновлення діяльності давньоруського костелу домініканців, який існував саме тут. В той же час як ми знаємо самі домініканки відновили свою діяльність в новому місці – на вул. Притискомикилській. Таким чином костел св. Гіацинта або Яцка, який згадує мемуарист П. Розвидовський та джерела XVIІ ст. може бути нічим іншим як костелом єзуїтів, збудованим на місці зруйнованого в XIV чи XV ст. костелу Діви Марії (Попельницька, 2003).

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Зображення храму на плані Галларта 1706 р., яке О. Попельницькою (2003) інтерпретується як костел єзуїтів 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2
ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Тут по вул. Борисоглібській, 11, на місці колишнього давньоруського домініканського храму, в XVII ст. на думку О. Попельницької (2003) знаходився костел єзуїтів

 

Проте як ми вже зазначали план Галларта показує майже всі храми тогочасного Києва як костели, тому орієнтуватися на нього не можна. Окрім того костел єзуїтів, навіть в перебудованому вигляді відсутній на плані І. Ушакова 1659 р. А. Реутов вважає, що єзуїтський костел та школа знаходилися під горою на південь від бернардинського кляштору на суч. вул. Покровській

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

А. Реутов локалізує костел та школу єзуїтів під горою на вул. Покровській 

Загалом, у XVI ст. ст. католицьке духівництво в Києві було нечисленним. Згадується, що у домініканському костелі, на користь якого віддавався податок з продажу хлібу (помірне), у 1584 р. було «ледве 4 ченці», а на початку XVII ст. їх нараховувалося «вже вдвічі більше». Таке зростання, а також у Києві місій бернардинів та єзуїтів було наслідком загального наступу контрреформаціїпісля 1620-го р. в Польщі за Сигізмунда ІІІ. Вказані ордени не тільки займалися «полюванням на душі», але й намагалися утвердитися шляхом привласнення земель. Хоча в цьому їм було далеко до домініканців, які станом на поч. XVІІ ст. заволоділи значними землями на Оболоні та заснували тут селища Пріорку (назва від посади пріора домініканського монастиря) та Мостище. У 1626 р. впроваджено постійне богослужіння в кафедрального костелу св. Марії, капітулу якого збільшено до 6 прелатів. При ній створено також колегію 12 вікаріїв, очолювану київським біскупом. Точна кількість ченців католицьких орденів у Києві невідома, але вірогідно, загальна чисельність ченців домініканського монастиря та членів місії бернардинів та єзуїтів не перевищувала 50-ти осіб. Перебіг цієї боротьби стимулював відновлення церков та костелів, а також появу у місті 4 друкарень, навчальних закладів різного рівня і загальне зростання населення. Реагуючи на підвищення активності католиків, відбувається перетворення Михайлівського золотоверхого монастиря на резиденцію митрополита і повернення православній церкві Софійського собору, а також заснування тут монастиря. Зважаючи на це верхнє місто перестало вважатися старим городищем і почало відновлювати свою давню славу київської святині, що стимулювало зростання кількості його мешканців.

Величезне значення для цієї боротьби але й для подальшого розвитку просвітництва та науки в Україні мало не тільки створення козацько-міщанською православною опозицією у 1588 р. братства, яке в подальшоум діяло при закладеному в 1615 р. Богоявленському монастирі. Вадливим стало також відкриття при ньому у 1632 р. Києво-Могилянського колегіуму. Саме з цього часу серед мешканців Подолу з’являються неспокійні бурсаки. Проявом визнання заслуг колегіуму була передача у 1651 р. Б. Хмельницьким Братському монастирю величезних володінь домініканців навколо Києва.

Недалеко від бернардинів, на тій же Покровській вулиці, на території садиби Покровської церкви знаходилася також вірменська церква Різдва Богородиці(вул. Покровська, 7). Зважаючи на те, що вірмени так само як і католики сприймалися у православному Києві того часу як єретики, а також той факт, що вони зажди лишалися вірними владі речи Посполитої, а також прийняли унію з римсько-католицькою церквою, зупинимося тут в «польських слідах Києва» і на їх церкві. Постійно цитований нами у зв’язку з католицькими храми Києва А. Реутов подає дуже цікаву історію вірменської громади і храмів Києва. Колонія вірменських купців існувала у Києві ще у домонгольські часи. Про це свідчить, зокрема, вірменська редакція житія свв. Бориса та Гліба, створена приблизно у 1230-і роки, де є епізод відвідання вірменами мощів цих святих. Широко відома також розповідь Києво-Печерського патерика про спілкування св. Агапіта з вірменином — особистим лікарем Всеволода Ярославича. При цьому як зазначає Дашкевич ці випадки свідчать як про нетолерантність церковної верхівки, так і толерантність світської влади.

З точки зору православної церкви вірмени вважалися єретиками-монофізитами, яких потрібно навертати до справжньої віри. З цією метою православними було встановлено шанування давніх вірменських святих, які прославилися ще до розколу 451-506 рр. – св. Григорія Просвітника та св. Ріпсіме, фрескові образи яких у ХІІ ст. прикрасили південну галерею Софійського собору. Відомо також декілька полемічних закидів проти вірмен у творах давньоруських церковних діячів.

Св. Григорій просвітник – мозаїка XIV ст. Константинополь
Св. Григорій просвітник – мозаїка XIV ст. Константинополь

Очевидно, вказану церкву на Подолі вперше було збудовано ще перед 1240 р. Про це свідчить кладка її фундаменту з використанням як жолобчастої брускової цегли, так і плінфи. Якою мірою вона постраждала від монголів, невідомо, але її швидко було відновлено. Але чи будувалася вона як вірменська? С. Климовський (2002) припускає, що нечисленні втікачі з захопленої турками Кафи, яким король Казимир ІV дозволив звести на Подолі церкву, використали підупалий храм давньоруського часу. Здійснити своє власне будівництво не дозволила відсутність фахівців та відповідної виробничої бази. Впродовж XIV- XVI ст. у Києві не було зведено не тільки жодного кам’яного храму, але й будинку. Навіть будівництво початку XVІI ст. здійснювалося за участю архітекторів-іноземців, а цегла бралась переважно з руїн давньоруських храмів. Отже вірмени імовірно лише злегка підремонтували цей давньоруський храм. Після нападу 1482 р. він припинив своє існування, що й змусило громаду звести звичайну для тогочасного Подолу дерев’яну церкву (Клімовський, 2002).

За іншою ж версією церква могла з самого початку будуватися як вірменська. Адже у XIV ст. в Києві знаходилася (в цій церкві?)  вірменська єпископська кафедра. Останній київський вірменський єпископ Гакоб (Яків) згадується у 1371-78 рр. Після того кафедру було перенесено до Луцька. Саму ж цю муровану церкву імовірно було знищено під час нападу Едигея 1416 р., оскільки вже 1475 р. (дата реконструйована) Казимир IV Ягеллончик надає вірменам привілей заново оселитися у Києві, створити тут торгову факторію і збудувати на Подолі свою церкву. Проте більшість дослідників вважає, що цей храм в свою чергу було зруйновано Менглі-Гіреєм 1482 р., або десь перед 1530 р. стара будівля завалилася сама собою.

Але і після цього вірменська громада в Києві існувала. Саме її стосуються відомі привілеї, надані київській вірменській церкві великим князем литовським Олександром 1496 та 1499 рр., королем Сигізмундом I 1511, 1513 та 1535 рр., а пізніше — Стефаном Баторієм (1576-87). Достаменно відомо, що між 1530-ми та 1570-ми рр. у зв’язку з відсутністю своєї церкви вірмени отримали дозвіл користуватися приділом (зараз – свв.Антонія і Феодосія) у південній внутрішній галереї св. Софії. Про це переконливо свідчить ряд вірменських графіті на його стінах. За дослідженням Сергія Висоцького, всі вони датовані між 1537-71 рр. У них згадуються імена не лише київських вірмен, але й приїжджих купців, зокрема з Кафи (Феодосії).

Наприкінці XVI ст. на підмурках зруйнованої кам’яної було зведено нову, тепер вже дерев’яну, церкву Різдва Богородиці. Імовірно вона будувалася в час коли вірмени користувалися приділом Софії. Бо королівським привілеєм від 28 серпня 1571 р. їй не тільки підтверджувалися старі привілеї, а також надавалося право володіння млином над р. Сирець, двома шинками та дворищами біля своєї церкви. Отже вона вже була. Згадує її в 1584 р. і Мартін Груневег, а також Е. Лясота у 1594 р.  Актом 1622 р. київська вірменська громада віддала свій храм разом з усім належним до нього нерухомим майном під владу та опіку львівській вірменській кафедральній церкві. У першій половині XVІІ ст. на Оболоні поруч з Карпилівкою – слободою біля Кирилівського монастиря, знаходилися ниви вірменської церкви.

Ми не знаємо як виглядала мурована Вірменська церква у Києві. Втім Львівський собор, який з 1622 р. опікувався київськими вірменами, зберігся
Ми не знаємо як виглядала мурована Вірменська церква у Києві. Втім Львівський собор, який з 1622 р. опікувався київськими вірменами, зберігся

У 1633 р. міщанам вдалося здобути грамоту Владислава IV, за якою магістрат отримував “пляци” (земельні ділянки), будинки та крамниці вірменської церкви. Саме у цей час точилися суперечки довкола унії вірменів Речі Посполитої з римо-католицькою церквою, укладеної 1629 р. Очевидно, київські вірмени підтримали унію, оскільки називали свій храм “костелом Нароженя найсветшое панни Марії“. Зауважимо, що поляки у своїх путівниках чи історичних нарисах завжди називають вірменські храми костелами.

Цей останній дерев’яний вірменський храм у Києві загинув у пожежі 1651 р., під час окупації міста військом Януша Радзивіла. О. Попельницька (2003) стверджує, що вірменська церква розпізнана М.І. Петровим на панорамі 1651 р. Це була споруда з апсидою, двоскатним дахом, дзвіницею і невеликою банею.

Невдовзі після того, згідно з жалуваною грамотою царя Олексія Михайловича 1659 р., вірменам остаточно було заборонено оселятися в Києві. Проте зменшення вірменської колонії в Києві почалося раніше, ще у першій половині XVII ст. Це було спричинено чинниками суто економічного характеру. За підрахунками Я. Р. Дашкевича з 1552 по 1622 р. чисельність київської вірменської колонії зменшилася з 230 до 60 осіб. «Вірменський квартал» поступово звузився до однієї лише Гнилої вулиці

У 1685 р. на садибі вірменської церкви засновано православну Покровську церкву.

На території вірменської церкви згодом було побудовано перлину українського бароко – Покровську церкву І. Григоровича-Барського
На території вірменської церкви згодом було побудовано перлину українського бароко – Покровську церкву І. Григоровича-Барського

 

Археологічні розкопки 1975 та 1985 рр. виявили залишки престолу, підлоги з полив’яних плиток, уламки фресок, кілька середньовічних поховань, скарб київських монет XIV ст. На жаль, кладка фундаментів виявилася настільки пошкодженою, що навіть не вдалося з’ясувати план будівлі.

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2
Фундаменти Вірменської церкви досліджені поблизу дзвіниці Покровської церкви
Фундаменти Вірменської церкви досліджені поблизу дзвіниці Покровської церкви
План розкопок вірменської церкви за результатами розкопок групи Г. Івакіна
План розкопок вірменської церкви за результатами розкопок групи Г. Івакіна
Фрагмент підлоги вірменської церкви з полив’яними плитками різного кольору, за результатами розкопок групи Г. Івакіна
Фрагмент підлоги вірменської церкви з полив’яними плитками різного кольору, за результатами розкопок групи Г. Івакіна

 

Труханів острів

Документальна історія Труханового острова починається з 4 липня 1508 р., коли київський воєвода Юрій Монтовтович підписав жалувану грамоту Києво-Пустинно-Микільському монастирю, якою надавав йому право володіння Долобським озером на Трухановому (Тухановому) острові: “Я Юрій Михайлович Монтовтович, воєвода Київський, державця Чернігівський та Любецький. Били нам чолом старці з монастиря Святого Миколи Пустинського, щоб ми передали на той монастир та церкві Святого Миколи озеро на ім’я Долобеск, та з гирлом на острові Трухановому. І ми їм дали, на тую церкву Святого Миколи, те озеро Долобеск і з гирлом, й на то їм надали сей наш лист, під нашою печаткою”. Король польський та великий князь литовський Сигізмунд І 17 серпня 1510 р. підтвердив цю грамоту. (Згідно з листом (короля) Сигізмунда І до київського воєводи Я. Гольшанського про заборону Київським міщанам претендувати на о. Труханів).

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

 

Хресними батьками київського Труханового острова самі того не бажаючи стали польські королі: Сигізмунд І (старий), Сигізмунд ІІ (Август) та Сигізмунд ІІІ (Ваза) в грамотах яких, а також київських чиновників вперше з’являється його назва
Хресними батьками київського Труханового острова самі того не бажаючи стали польські королі: Сигізмунд І (старий), Сигізмунд ІІ (Август) та Сигізмунд ІІІ (Ваза) в грамотах яких, а також київських чиновників вперше з’являється його назва

 

Проте, після того підтверджувати право Пустельно-Микільського монастиря на Труханів острів довелося київському воєводі і старості свислоцькому Андрію Немировичу. Своєю жалуваною грамотою від 14 квітня 1534 р. він сповістив тих, “кому буде потреба того відати, що били йому чолом ігумен монастиря Миколи Пустинського Ларіон з братією і повідали, що у них зникли документи на Труханів острів, де і двори їхні, і єз (старовинна риболовна гребля – за Ковалинським) на річці Чорториї”. На їхнє прохання воєвода підтвердив, що “мають вони той острів та єз тримати вічно з усім, і за господаря короля його милість Бога просити; і на те ми їм дали сей наш лист, з печаткою нашою”. В 1566 р. права монастиря підтвердив король Сигізмунд ІІ Август.

Топонім Труханів відомий також з листа короля Сигізмунда ІІ (1541 р.), який заборонив подільським міщанам претендувати на острів.

В 1568 р. київським війтом став Станіслав Соколовський, який був нагороджений цією посадою за вірну військову службу. На його прохання, що відповідало зацікавленості всіх міщан, київський каштелян Павло Сапєга 7 лютого 1568 р. підписав розпорядження про передачу Труханового острова київському магістрату. Острів був відібраний у Пустинно-Микільського монастиря згідно з вироком великокнязівського суду та зобов’язанням мешканців острова сплачувати магістрату куничне мито. Король Сигізмунд ІІІ (Ваза) підтвердив повернення Труханового та сусіднього острова Муромця міщанам.

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2
Труханів острів – об’єкт боротьби київських міщан та монастирів, результати якої вирішували польські королі
Труханів острів – об’єкт боротьби київських міщан та монастирів, результати якої вирішували польські королі

 

Події козацьких повстань та визвольної війни у Києві

Золоте століття Речи-Посполитої закінчувалося. На піку своєї могутності у середині ХVII ст. поляки становили 19% мешканців Києва (разом з жовнірами – залогою Київського замку). Проте релігійний та соціальний гніт автохтонних мешканців України призводив до все міцніших і кривавіших козацьких повстань. Предтечею національно-визвольної війни були повстання К. Косинського (1591—1593 рр.), С. Наливайка (1594-1596 рр.). У червні 1592 р. повстанці К. Косинського, підтримані міщанами, обложили Київський замок. За словами самого київського воєводи князя К. Острозького, «низові козаки не раз підступали до міста і замку, захопивши кращі гармати, порох і всяку стрільбу». Тодішнє місто – Києвоподіл уникнув розорення лише завдяки католицькому київському єпископу Ю. Верещинському, який виступив посередником поміж воєводською адміністрацією та козаками.

Шляхом вбивства К. Косинського шляхті вдалося позбавити повстанців керівника. Наступили переговори, які вів з козаками О. Вишневецький. За договором, укладеним у серпні 1593 p., реєстровцям надавалося право вільного виходу на Запоріжжя й звідти на волость; Вишневецький зобов’язувався повернути козакам забрані у них човни, коні та ін.; віднині майно, що лишалося після смерті козаків, мало передаватися їх родичам, а не старості, як було дотепер; козаки здобували право подавати київському воєводі скарги на утиски з боку старостинських урядників тощо.

Найважливішою поступкою на користь реєстровців було право вільних зносин із Січчю, хоч пани, як завжди, не думали дотримуватися умов договору. З цього приводу дуже ясно висловився вищезгадуваний київський біскуп Юзеф Верещинський. У своєму листі від 19 серпня 1593 р. канцлеру Замойському він писав: «угода з ними була вимушена умовами», — і тут же додав: «Краще, звичайно, якби їх [козаків] зовсім не було на Україні, але тепер не час говорити про це, до того ж і сили [у нас] для цього нема».

Договір не задовольнив жодної з сторін. Утиски селян і козаків тривали й далі. Восени 1593 р. знову спалахнув вогонь повстання. Повстанське військо вирушило цього разу з Низу Дніпра на Київ, щоб «доходити справедливості на провинниках». По дорозі до нього приставали селяни й міщани, так що невдовзі зібралося до чотирьох тисяч чоловік. Повсталі були охоплені невгасимою ненавистю до віроломних панів. Коронний гетьман Станіслав Жолкевський писав: «Повстанці пройняті такою упертістю і своевільством, що не дивляться вже ні на бога, ні на короля, ні на щось інше; коли б це не потягло за собою найстрашніших наслідків, краще, гадаю, було б якимсь розумним способом уникнути цього».

Довідавшись про наближення до Києва козацько-селянських загонів, шляхта, що з’їхалася сюди на чергову судову сесію, зараз же вирядила до них депутатів — біскупа Ю. Верещинського і князя К. Ружинського. За півтори милі від Києва, депутати зустріли повстанців на марші, але ті відхилили пропозицію про переговори і, не спиняючись, продовжили рух на місто. Шляхта в паніці стала тікати з Києва, «не бажаючи, — як глузував біскуп Верещинський, — напитися з київськими урядниками того пива, якого вони наварили».

Почалася облога міста. Але вона тривала недовго, бо надійшла тривожна звістка: на Запоріжжя напали татари. Це був, імовірно, наслідок інтриг польських дипломатів, які не раз намовляли хана до цього. Хан і сам очікував слушного часу і, скориставшись з відсутності головних козацьких сил, вдерся на Запоріжжя і підступив із своїми загонами до Січі. Невелика козацька залога, залишена там, мужньо оборонялась, проте через брак продовольства змушена була відступити. Увірвавшись у Січ, татари зруйнували її.

Це примусило повстанців, серед яких було чимало запорожців, припинити облогу Києва; останні поспішили на Низ Дніпра. Але полум’я повстання на Наддніпрянщині й Брацлавщині продовжувало палати. Воно було таким грізним, що восени 1593 р. коронний гетьман С. Жолкевський просив у канцлера Замойського «заступництва, поради і порятунку, бо через упертість і обурення хлопів, — у розпачі писав він канцлеру, — не можу виконувати своїх обов’язків…».

Надзвичайно жорстокими заходами польській владі й місцевому панству вдалося все ж таки придушити селянсько-козацьке повстання. Та перемога ця була короткочасна.

Адже вибухає нове повстання С. Наливайка. В березні 1596 р. загони Наливайка опановують Київ. В квітні 1596 р. козацьке військо на чолі з М. Шаулою відступило з Києва, куди насувався з коронним військом С. Жолкевський. Щоб перешкодити переправі козаки намагалися знищити чи забрати усі човни, що були в киян. Проте підступні кияни лише притопили човни, а коли козаки відійшли, підняли їх. Зважаючи на це козаки повернулися та стали на лівому березі. До них припливла запорізька флотилія в складі кількох десятків човнів. Однак С. Жолкевському вдалося імітувати переправу у Переяслава, відволікти козаків, і так переправитися у Києві.

Пізніше в козацькі війни 1630-х до блокади шляхетських переправ вдавалися і київські міщани. На цей час вони були союзниками козаків, допомагаючи козакам переправлятися, і блокуючи переправи поляків. За даними Львівського літопису, поблизу Києва повстанці спалили 50 байдаків, безліч човнів, «жеби ся поляци не мыли чим перевезти на тамтую сторону до гетьмана». Внаслідок цього хоругва С. Потоцького, який 6 травня 1634 р. мав намір переправитися в Києві через Дніпро, опинилася тут в скрутному становищі. Міщани її розбили та пограбували.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Лист короля Владислава IV до київських міщан

В 1638 р. за 10 років до Хмельниччини вибухають особливо потужне козацьке повстання Острянинина та Гуні. В цей час військові дії знову докотилися до Києва. Наприкінці травня 1638 р. повстанський загін отамана Бардаченка, що діяв на Правобережжі, вирушив на Київ з метою унеможливити Я. Вишневецькому і М. Потоцькому переправитись через Дніпро або ж бодай затримати їх. Та ледве Бардаченко підійшов 30 травня до міста, як виявилось, що Вишневецький уже встиг переправитись на лівий берег. Тоді повстанці вирішили затримати військо М. Потоцького, яке рухалось за Вишневецьким. Разом з київськими міщанами козаки почали рубати і спалювати човни й пороми на Дніпрі. В цей момент на них напала кіннота С. Лаща, що була головним загоном у М. Потоцького. Вона не дала змоги козакам закінчити те, що вони почали, й відсунула їх на острів Чорторий (Найімовірніше той самий Труханів острів – авт.). В червні 1638 р., коли почалась довга облога козацького табору на р. Старці на Дніпрі у 15 — 20 км південніше Сули, недалеко від села Градизьк, до польського війська прибували щораз нові частини серед яких поруч з загоном брацлавського воєводи П. Потоцького, краківського воєводи, старостів хмільницького і лянцкоронського, прибули і збройні сили київського біскупа – єзуїта О. Сокальського.

Навесні 1648 р., коли вибухає визвольна війна Б. Хмельницького, брацлавський воєвода Адам Кисіль (як православний русин, цей шляхтич був посередником між козаками і “лядською” адміністрацією) не нервував, він радше панікував: “Раби тепер володарюють над нами, засновують із Хмельницьким нове князівство.” Того ж славного 1648 р. по битвах під Жовтими водами та Корсунем, Київ опанували козацькі загони під керівництвом Данила Нечая. А на святвечір 1648 р. і самого Батька Хмеля, що приїхав сюди після зняття облоги Замостя, у Золотих Воріт повітали кияни.

 

В’їзд Б. Хмельницького до Києва, худ. М. Івасюк. Лише нещодавно стало відомо, що видатного художника історичного жанру розстріляли у більшовицькій катівні у Києві й закопали у Биківні 25 листопада 1937 р.
В’їзд Б. Хмельницького до Києва, худ. М. Івасюк. Лише нещодавно стало відомо, що видатного художника історичного жанру розстріляли у більшовицькій катівні у Києві й закопали у Биківні 25 листопада 1937 р.

 

У 1651 р віленський польний гетьман Януш Радзівіл зі своїми військами (з литвинів чи говорячи сучасною мовою білорусів) вирушає на Київ. Після тяжкої поразки козацьких військ під Берестечком та невдачі полковника М. Небаби під Ріпками, 1651 р. Київ з півночі прикривали розбиті другосортні козацькі частини. На звістку про вихід козаків полковника А. Ждановича з Києва, міщани та духовенство охопила паніка. Вони написали до Радзівіла покаянного листа. Проте незабаром, імовірно під тиском Б. Хмельницького козаки повернулися до Києва з заміром його обороняти.

 

Януш Радзівіл, портрет 1652 р.
Януш Радзівіл, портрет 1652 р.

 

На звістку про це у стін Подолу на Оболоні з’явилася литовська кіннота литовського стольника Вінцентія Гонсевського. Перед цим розбивши київського полковника Антона Ждановича, його кінний загін (1500 вершників) приєднався до армії Радзівіла під Вишгородом. Гонсевський був висланий Я. Радзивілом на рекогносцировку. Саме цей епізод показано на одному з малюнків придворного художника Я. Радзівіла – голандця А. ван Вестерфельда.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2
ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Зображення рекогносцировки литовських військ на Оболоні на рисунку А. ван Вестерфельда – 1651 р. (За Смирновим, 1908)

 

На оболонських луках відбулися зіткнення – т.з. «герці» сміливців з обох військ. Зображення А. ван Вестерфельда містить також епізод полону козаків литвинами. Натомість козаки демонстративно спалили подільське передмістя, де згоріло 50 хат. 3 серпня Дніпром на допомогу В. Гонсевському підійшло 1500 піхотинців на байдаках. В цей же день під Київ підтягнулася і решта литовських військ. Козаки знову залишили місто. Головні сили литвинів обійшли Київ і готові були штурмувати його з боку т.з. Пробитого валу (який так начебто звався від часів Болеслава) з боку Софії. Проте до штурму не дійшло, адже місто вислало представників, які віддавали його Я. Радзівілу. Як вказує Majewski (2011) Радзівіл нібито на прохання київського митрополита та лаврського архімандрита не ввів війська до міста. Проте сам він урочисто в’їхав через Золоті Ворота «як колись королі» (мається на увазі походи Болеслава Хороброго та Болеслава Сміливого, з яких тільки останній міг проїхати через Золоті Ворота). Табір Радзівіл заклав поміж Софією та печерським монастирем.

Я. Радзівіл у Золотих воріт Києва, 1651 р. малюнок А. ван Вестерфельда
Я. Радзівіл у Золотих воріт Києва, 1651 р. малюнок А. ван Вестерфельда

 

Завдяки цьому походу залишилися численні зображення Києва зроблені придворним художником А. ван Вестерфельдом на малюнки якого ми вже посилалися у першій частині нашого дослідження. Проте місто було частково розграбовано, а також відбувся дводенна пожежа. Опис розорення міста в листі переяславського міщанина князю Б. А. Репніну, на думку Я. Смірнова дещо перебільшує кривди, які зазнало місто. Згідно йому була розграбована церква «на осаді соборна» (богородиці Пирогощої – авт.). Згодом вона так вигоріла, що залишилися лише голі стіни. В цій та інших церквах тримали коней. Спалено церкву Миколи Доброго, Миколи Набережного, св. Іллі та Братську Богоявленську церкву, розграбували ікони та дзвони. Награбоване намагалися перевозити стругами, але козаки шість таких стругів захопили.

Козаки у засідці
Козаки у засідці

Було забрано казну з усіх монастирів та Софії. Картина спалення доповнюється пожежею Фролівського монастиря і кляштору бернардинів. От як описує пожежу очевидець, який спостерігав її з литовського табору: «16-го серпня показався вогонь над Дніпром, біля 60 будинків зрівнялося з землею, але костел св. Яцка відстояла піхота. 17-го знову показався вогонь і таки старший якого я ніколи не бачив. Спочатку згорів костел о. бернардинів з кляштором, школи, вірменська церква, дві давні кам’яні церкви дізунітів (православних – авт.) одна Пресвятої Трійці, а друга закладена ще Володимиром князем київським. Одних шляхетських будинків згоріло біля трьохсот. До вечора піднявся такий вихор, що (пожежа) нам, що дивилися з гори здавалося пеклом або Содомом та Гоморрою. Костел домініканців залишився цілим, так як один солдат погасив вогонь в куполі, що тлів вже більше години. Також кафедральний костел вцілів від вогню»

Медаль на честь зайняття Києва військами Я. Радзівіла у 1651 р. Досить реалістично показано заплаву Дніпра, над якою виситься верхнє місто
Медаль на честь зайняття Києва військами Я. Радзівіла у 1651 р. Досить реалістично показано заплаву Дніпра, над якою виситься верхнє місто

25-го серпня Я. Радзивіл виїхав з Києва на Васильків, де зустрівся з коронним головнокомандувачем М. Потоцьким. В той же час 26 серпня козаки спустилися човнами з Десни і маневруючи поміж островами, спробували оволодіти литовськими суднами чи знищити їх. Дійшло до міцної перестрілки, та захоплення частини байдаків. Польський гетьман прислав підкріплення. Поляки стріляли від Микільського монастиря та 9 човнів козаків начебто потопили. Самі козаки повідомляли що захопили 6 суден з награбованим литвинами дзвонами та церковними речами.

Дану битву зображено на ще одному малюнку А. ван Вестерфельда. Проте зображення битви дуже мало вірогідне, адже ми бачимо на багато козацьких човнів тільки три литовських, пальба ведеться не тільки з Микільського монастиря, де стоїть одна гармата. Але і з боку земляного валу, де стоять дві гармати. Той, хто малював мав знаходитися на зайнятих козаками островах. Тобто уся композиція скомпонований пізніше з використанням видів Києва та Печерська. Це зокрема пояснює відсутність на зображенні закінчення Почайнинської коси, яка в той час проходила вздовж Подолу. Можливо Вестерфельд і не був свідком цього бою, перебуваючи з Я. Радзівілом під Васильковом.

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2
Зображення річкової битви біля Труханового острова на рисунку А. ван Вестерфельда – 1651 р.
Зображення річкової битви біля Труханового острова на рисунку А. ван Вестерфельда – 1651 р.

 

В цей час Чернігівський полк остаточно перерізав водні комунікації Радзівіла Дніпром, відітнувши його від північних тилових баз у Гомелі та Мозирі. Відступаючі від Берестечка полки Хмельницького частиною своїх сил також блокували литвинів у столиці з заходу. Таким чином армія віленського польного гетьмана опинилася у Києві в напівоточенні. Я. Радзівіл прийняв рішення прориватися до польських військ, які на той час міцно зав’язли під Білою Церквою у позиційних боях з козаками. 1 вересня піхота та артилерія Радзівіла остаточно залишила Київ.

При цьому в літературі поширена інформація, що лівий фланг відступаючих литвинів 31 серпня 1651 р. був розбитий київським полком А. Ждановича на Жуковому острові (Конча-Заспі). Деякі краєзнавці вказують, що існує навіть припущення, що саме з тієї битви пішла назва київського урочища Мишоловка. Станом на ХІХ ст. так позначено місцевість у районі суч. Корчуватого. Можливо ця назва пов’язана з таким зручним для нападів, існуючим і зараз тут крутим звивистим спуском у кінці проспекту Науки. Проте в описах компанії така інформація відсутня.

Після підписання угоди в Білій Церкві 20 березня 1654 р. Ян Казимир видав універсал, що звільняв Київ від усіх податків. Я. Радзивіл з військом прямим шляхом повертається до себе. Доля його суден за награбованим залишається не відомою, адже по дорозі назад в Литву було багато загроз. Під час прийому в польському таборі А. ван вестерфельд імовірно намалював єдиний прижжитєєвий портрет Б. Хмельницького, на основі якого в Гданську було вибито гравюру.

Після підписання договору в Київ на короткий час повернувся воєвода А. Кисиль. Проте дуже скоро мусив знову тікати звідси, адже про відновлення минулих польських позицій вже не могло бути й мови. Кінець польського панування в Києві прийшов після Андрусівського перемир’я та поділу України на правобережну та лівобережну, за яким Київ відійшов до Московського царства


Частина 3


Під царським берлом

Pod carskim berlem

 

150-й річниці Січневого повстання 1863 р. Присвячується

Z okazji 150-lecia powstania 1863 r.

 

«Гэта не тое што купіць стрэльбу на дыван над ложкам, — сурова сказаў Алесь. — Нам усё ж трэба дзве тысячы стрэльбаў, столькі ж халоднай зброі, ды жалеза для паробак, ды паперы, бо ў Кастуся зрываецца справа».

В. Короткевич, «Зброя»

„Rzecz nie w tym by kupic strzelbe i powiesic ja na dywanie nad lozkiem – surowo powiedzial Ales – Potrzebujemy dwa tysiace strzelb, tylez samo broni siecznej, i broni dla parobkow, i pieniedzy, bo z Kostusiem w boj idziemy”

U. Karatkiewicz, „Bron”

 

«Україна для Миколи І була виключно поняттям географічним. Він боявся тут тільки «польської інтриги». І в голову йому тоді не приходило, що колись зіткнеться тут з інтригою українською».

Є.Єнджиєвський, «Українські ночі або родовід генія»

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Польсько-українське протистояння XVII ст. закінчилося входженням обох народів XVIII ст. до Російської імперії. З часів Андрусівського договору тривала поступова русифікація Києва: з нього витіснялися не те, що польські, але й українські культурні впливи. Російська монархія активно утверджувалася на своїх «споконвічних» землях. Ці землі вже простирались аж до Варшави, а Київ ставав «тиловою» базою так званого Південно-Західного краю. Ще й сьогодні це служить основою для так званого західного русизму – тобто уявлення про те, що ні українців, ні білорусів не існує. Натомість існують лише західні частини великого руського народу. Пам’ять про Південно-Західний край, як це не дивно, досі жива. Наприклад, у назві однієї з українських залізниць. З точки зору України така назва повна нісенітниця і функціонує не за звичкою, а з нашої безпринципності та вигоди для сусіда. Київські пам’ятки, пов’язані з нашими польськими сусідами, нагадують нам як Росія поступово підминала під себе сусідні народи. Так, мало кому з киян відомо, що у підвалах перлини київської архітектури – Андріївської церкви, певний час утримували ватажка польського визвольного повстання 1794 р. Тадеуша Костюшка, перш ніж ув’язнити його у Петропавлівський фортеці у Петербурзі, а у Маріїнінському палаці перебував останній король Польщі – Станіслав Август Понятовський…В цей час поляки в розумінні українців вперше перестали бути зненавидженими панами, адже вперше опинилися в становищі в якому тривалий час перебували самі українці. Тож обидва народи польський і український завдяки своїй тяжкій долі зблизилися на відстань протягнутої руки. Таку руку подали один одному найкращі представники обох народів. Втім до кінця порозумітися не вдалося. Поляки не ще не зреклися своїх імперських амбіцій. Українці ж ще не доросли до незалежницької ідеї Тараса Шевченка.

Wojny polsko-ukrainskie prowadzone w XVII wieku zakonczyly sie tym, ze w wieku XVIII oba narody zostaly wchloniete przez Imperium Rosyjskie. Od czasu rozejmu andruszowskiego trwala stopniowa rusyfikacja Kijowa: wypierano z niego nie tylko polskie ale i ukraiskie kulturalne wplywy. Monarchia rosyjska aktywnie umacniala sie na swoich „odwiecznych” ziemiach, jake wowczas rozcigaly sie az do Warszawy, a Kijow stal sie „tylowa” baza tzw. Kraju Poludniowo-Zachodniego. Jeszcze dzis sluzy to za podstawe tzw. zachodniego rusizmu, tj. pogladu wg ktorego ani Ukraincy, ani Bialorusini nie istnieja. Istnieje tylko zachodnia czesc wielkiego rosyjskiego narodu. Pamiec o Kraju Poudniowo-Zachodnim, co nie dziwi, jest zywa do dzis, np. w nazwie jednego z ukrainskich przedsiebiorstw kolejowych. Z punktu widzenia Ukrainy jest to nazwa zupelnie nonsensowna i funkcjonuje ona nie z przyzwyczajenia a z powodu naszego braku zasad i dla wygody sasiadow. Kijowskie zabytki powiazane z naszymi polskimi sasiadami przypominaja nam jak Rosja stopniowo podporzadkowywala sobie sasiadujace z nia narody. Malo ktory z kijowian wie, ze w podziemiach perly architektury kijowskiej – cerkwi sw. Andrzeja przetrzymywany byl dowodca polskiego powstania 1794 r. Tadeusz Kosciuszko nim zostal uwieziony z Twierdzy Pietropawlowskiej w Petersburgu. Zas w Palacu Maryjskim przebywal ostatni krol Polski – Stanislaw August Poniatowski…W tym czasie, pod uciskem cara, oba narody – polski i ukrainski pojednane ciezkim losem zblizyly sie na odleglosc podania reki. Taka reke podali sobie wzajemnie najlepsi przedstawiciele obojga narodow, ale niestety porozumec tym razem sie nie udalo. Polacy sami jeszcze nie pozegnali sie z imperialistycznymi ambicjami, natomiast Ukraincy nie dorosli jeszcze do niepodleglosciowych idei Tarasa Szewczenki.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Перлина київської архітектури – Андріївська церква, відома і тим, що в її підвалах утримували героя польського визвольного повстання Тадеуша Костюшко

Perla kijowskiej architektury – cerkiew sw. Andrzeja, znana tez z tego, ze w jej podziemiach przetrzymywano bohatera polskiego powstania – Tadeusza Kosciuszke

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Маріїнінський плац – царська резиденція у Києві, в якій перебував останній король Польщі Станіслав-Август Понятовський. Вигляд у кінці XVIII ст. на гравюрі з малюнка І. Сергієва ХІХ ст (вул. Грушевського, 55). Palac Carski (Marynski), w ktorym gosci krol Stanisaw August Poniatowski, a w czasach dzisiejszych spotykal sie z Kijowianami papiez Jan Pawe II – ul. M. Hruszewskiego, 5

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Останній король Польщі – Станіслав Август Понятовський

Ostatni krol Polski – Stanislaw August Poniatowski 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3
Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Маріїнінський плац, вигляд станом на поч. ХХ ст. та сучасний вигляд

Palac Marynski, wyglad na poczatku XX wieku i wyglad wspolczesny

 

Тож, у цій частині нашого циклу познайомимося з життям польської громади у «малоросійському» Києві у ХVIII-поч. ХІХ ст. та київським відлунням повстання 1863 р., яке справило величезний вплив не тільки на поляків, але й українців.

***

Кількість поляків у Києві почала знову зростати після 1796 р. за панування царя Павла І. Він проводив більш ліберальну політику, випустив ув’язнених учасників повстання Т. Костюшка, а також дозволив відродження польської освіти.

Полякам також повернули право обіймати державні посади, в державних органах Києва зменшувалася кількість чиновників російського та українського походження, збільшувалася – польського. У Києві почали постійно проживати родини Ржевуських, Грохольських, Дульських, Олізарів (представнику останнього роду, як нащадку старовинного графського польського роду і власнику 2,5 тис. душ, дворяни Київської губернії довірили очолювати совісний суд).

Під час панування Павла І польській громаді Києва дозволено також побудувати перший, починаючи з XVII ст. (1660-1799), костел. Він знаходився на Печерську і був посвячений на честь св. Миколая.

За даними А. Реутова, він знаходився на сучасній Печерській пл., на місці ринку біля Печерського універсаму; фасад виходив на продовження червоної лінії непарного боку нинішньої вул. Копиленка.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Печерський костел (у колі) на плані Києва, 1803 р. (за А. Реутовим)

Kosciol peczerski (o kole) na planie Kijowa z 1803 roku (za A. Reutowem)

 

Споруджений на Печерську за особистим дозволом Павла I (1799) з огляду на те, що після запровадження нових меж Київської губернії та перенесення до Києва Контрактового ярмарку тут у різних справах перебувало чимало поляків-католиків.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Сучасний вигляд місця, де знаходився костел на Печерській площі

Wspolczesny wyglad miejsca, na ktorym znajdowa sie kosciol na Placu Peczerskim

 

Це була невелика дерев’яна прямокутна у плані будівля простої архітектури. Для служіння при костьолі призначили 20 домініканських та уніатських ченців, але польська громада не дозволяла уніатам служити. На утримання храму виділили частину прибутків Чорнобильського домініканського монастиря.

Костьол згорів 1817 р., після цього був заснований Олександрівський костьол. В 1837 р. на місці цього костелу було зведено невелику православну церкву св. Ольги.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Церква св. Ольги на місці Печерського костелу на світлині 1920 р.

Cerkiew sw. Olgi na miejscy kosciola na Peczersku na zdjeciu z 1920r.

Разом з костелом слід згадати і про виникнення на Печерську нового міського некрополя. Його можна побачити вже на мапі 1781-1787 рр. поблизу від укріплень Нової Печерської фортеці. Згодом, як свідчать мапи, там з’явилася навіть каплиця.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Цвинтар на Печерську на мапі 1781-1787 рр.

Cmentarz na Peczersku na mapie z lat 1781-1787

 

Другим цвинтарем, де ховали представників різних конфесій, стало Байкове кладовище. Воно – одне з найстаріших у місті, ховати тут почали ще 1834 р. Площа 72,47 га. Кладовище було закладене для поховання людей православного, лютеранського і католицького віросповідань на відокремлених частинах. Кожна з частин мала свою каплицю.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Байкове кладовище на мапі 1865 р.

Cmentarz Bajkowa na mapie z 1865 r.

З кінця ХVIII ст. у зв’язку з ростом популярності київського Контрактового ярмарку до Києва приїжджали і все частіше оселялися поміж іншими і поляки: поміщики, купці, ремісники та урядники.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Ринок на Подолі, М. Сажин, 1840-і р.

Rynek na Padole, M. Sarzyn, lata 1840-te

 

З Контрактовим ярмарком пов’язано і перебування у Києві класика польської поезії білоруського походження А. Міцкевича. Він відвідав Київ у лютому 1825 р.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Адам Міцкевич під час перебування у Києві дорогою до Одеси відвідав Контрактовий будинок, Києво-Печерську лавру та інші пам’ятки, зустрічався з діячами таємних київських польських патріотичних організацій

Adam Mickiewicz w czasie pobytu w Kijowie, podczas podrozy do Odessy, odwiedzil Dom Kontraktowy, Lawre Kijowsko-Peczerska oraz inne zabytki, spotykal sie z dzialaczami kijowskich tajnych polskich organizacji patriotycznych

 

На жаль, у нашому місті досі немає ні пам’ятника, ні пам’ятної дошки А. Міцкевича, яку варто було б розмістити на стіні Контрактового будинку, разом з такими ж для багатьох інших українських та іноземних визначних постатей, які пов’язані з київськими контрактами. З поляків крім А. Міцкевича тут гостили Й.І. Крашевський і давали концерти польські музиканти Г. Венявський, К. Ліпінський та ін.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Контактовий будинок у Києві. Побудований в 1815-1817 рр. (архітектори В. Гесте та А. Меленський) в рамках не реалізованого проекту адміністративно-торгівельного комплексу. 

Dom Kontraktowy wzniesiony w lata 1815-1817, (arch. W.Geste i A. Mielenski) , w ramach niezrealizowanego projektu kompleksu handlowo-administracyjnego. Peni role centrum Targw Kontraktowych, na ktore zjezdzaa sie szlachta z calego regionu. Tu goscili A. Mickiewicz (1825 r.), J. I. Kraszewski i koncertowali polscy muzycy: H. Wieniawski, K.J. Lipinski. Obecny budynek gieldy – ul. Mezyhirska, 1.

 

30 січня 1812 р. з ініціативи поляка Тадеуша Чацького у Києві було відкрито першу чоловічу гімназію з польською мовою навчання. Саме його портрет довго висів потім в приміщенні Першої київської гімназії. В колі київських студентів поляків звучало також його слово: «Від кількох років публічні і приватні пригоди весь час йдуть разом. Вища сила може покладе край нашим нещастям, а може їх збільшить. Шануємо вирок неба, і працюємо, аби сумління наше засвідчило, що ми гідні мати успіх в діяльності. Сама честь є усім. Вона має супроводжувати нас від перших днів до гробу. Вона одна спричинює, що людина не може бути не повністю нещаслива. Пам’ятай! Маєш служити своєму народові».

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Тадеуш Чацький

Tadeusz Czacki

 

Співорганізатором закладання гімназії виступив Адам Ржевуський – непересічна особистість свого часу.

 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Адам Ржевуський

Adam Rzewuski

 

У 27 років Адам відправлений послом до Данії і з успіхом виконав свою місію; через два роки за видатну політичну діяльність став сенатором Речі Посполитої, будучи обраним вітебським каштеляном. Виступаючи на Сеймі у віці 32 років звернув на себе увагу своїм красномовством і глибоким розумінням справ.

Після поділу Речі Посполитої, коли значна частина її перейшла до Росії, Ржевуський був прийнятий на російську службу з чином дійсного статського радника і призначений головою цивільної палати у новоствореній Брацлавської губернії. В 1808 р. київське дворянство обрало його своїм губернським маршалом.  Адам Ржевуський відомий тим, що він був братом Евеліни Ганської – дружини О. Бальзака, та Кароліни Собанської – авантюристки і таємного агента царського уряду, в яку були закохані і якій присвячували вірші Олександр Пушкін, Адам Міцкевич і низка декабристів.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Евеліна Ганська

Ewelina Hanska

 

 

 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Кароліна Собанська

Karolina Sobanska

 

Господиня одеського салону – Кароліна Собанська уславилася на початку 1820-х своєю пекучою демонічною красою.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Ще одним киянином свого часу був відомий авантюрист свого часу Михайло Чайковський (псевдо Спадик-Паша). Після еміграції до Парижу та участі у Кримській війні на боці Туреччини він 1873 р. отримав амністію та поселився на короткий час у Києві на вул. Новоєлізаветинській (суч. Пушкінська), а потім на Хрещатику (будинок не зберігся). У Києві він публікував свої твори. Кінець свого життя він провів в с. Бірки Козелецького району. Тут ще нещодавно був його дерев’яний будинок – стара школа (зправа на краю знімку) на мурованому льоху. Втім наразі він згорів. Похований у с. Пархимів  Козелецького району Чернігівської області.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Михайло Чайковський у турецькому мундирі

Michal Czajkowski w mundurze tureckim

Ще більше поляків з’явилось у Києві після придушення Листопадового повстання і створення тут в 1834 р. університету. Йшли роки панування Миколи І. Незважаючи на нечувану жорстокість, не дивлячись на авторитарні форми правління, багато росіян навіть досить світлих та ліберальних, цінувало в Миколі І людину обдаровану сильною волею і володарським прямолінійним характером. Вбачали проблему тільки в тому, що майже весь верх адміністрації був обсаджений німцями, але з великою радістю приймалися усі його успіхи на міжнародній арені. Ніколи зловісна міць царату не діяла на людей так засліплюючи як в часах Миколая. Схиляли перед ним чоло, корилися йому найвідоміші письменники і вчені, політичні діячі та митці (як це нагадує сучасну ситуацію в Росії). І то не тільки росіяни, не брак було таких почитателів митці також серед інших ув’язнених народів, навіть серед поляків, які в більшості змогли зберегти позицію непримиренну і не зігнуту. Згідно до волі царя Київський університет мав стати розсадником російського духу і культури на Україні, натомість став місцем становлення польської, а дякуючи їй і української культури.

Важливу роль у становленні Київського університету відіграло перевезення сюди усієї матеріально-технічної бази Кременецького ліцею та, імовірно, Віленської духовної академії, які були зачинені після листопадового повстання 1831 р. Перші свої приміщення університет орендував на суч. вул. Круглоуніверситетській. Основу книгозбору нового університету становили книжки з Віленської духовної академії. Потрапила сюди і бібліотека останнього короля Польщі Станіслава Понятовського, до Кременецького ліцею вона була перевезена 1805 р. В 1992 р. підписано договір про співпрацю між Національною бібліотекою України у Києві та національною бібліотекою у Варшаві щодо обробки усіх документів з польських бібліотек, які знаходяться в Україні. Польська група дослідників розпочала інвентаризацію київської книжкової колекції, яка носить назву “Regia”, у Києві. У результаті цієї праці має повстати каталог електронний і друкований бібліотеки Понятовського. Крім “Regia” у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки імені Вернадського знаходяться інші зібрання, які хоч і були у складі університетської бібліотеки, проте завжди зберігались окремим комплексом: родове зібрання Яблоновських, бібліотеки Мікошевських та Мнішків, бібліотеки Кременецького єзуїтського колегіуму, Бердичівського монастиря босих кармелітів, Почаївського повітового училища та Віленської медико-хірургічної академії.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3
Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Філія Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, в якій збереглися рідкісні польські видання та меблі зокрема з давньої бібліотеки короля Польщі Станіслава Понятовського – вул. Володимирська, 62

Filia Biblioteki Narodowej Ukrainy im. W. Wernadskiego, w ktorej zachoway sie rzadkie polskie wydania oraz meble z dawnej biblioteki krola Stanisawa Augusta, przekazane niegdys do Kijowa z Liceum Krzemienieckiego – ul. Wolodymirska, 62

 

Біля 20 % викладачів двох початково існуючих факультетів новоствореного університету: правничого та філософського становили поляки (часто представники спольщених руських родів). Серед них були математики Стефан Вижевський (Stefan Wyzewski), Гжегож Хречин (Grzegorz Hreczyn), фізик Ігнатій Абламович (Ignacy Ablamowicz), хімік Стефан Зенович (Stefan Zienowicz), філолог Максиміліан Якубович (Maksymilian Jakubowicz), викладач римського права Олександр Міцкевич (Aleksandr Mickewicz) – брат Адама Міцкевича, а також архітектор Франтишек Мехович (Franciszek Miechowicz).

Тут також викладали такі професори, як Юзеф Коженьовський (Jozef Korzeniowski), Юзеф Мікульський (Josef Mikulski), Вільбальд Бессер (Wilibald Besser), Антоній Анджийовський (Antoni Andrzejowski), Йосиф Осешковський (Jozef Osieczkowski).

Посаду лектора польської мови пробував здобути Юзеф Ігнатій Крашевський (Jozef Ignacy Kraszewski) Він навіть успішно пройшов конкурс, але стало відомо про його «надмірно» активну участь в політичному житті Вільна, тож посаду він не отримав.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Головний корпус Київського університету св. Володимира, закладеного 1834 р., збудований 1842 р. (арх. В. Беретті), проект передбачав римсько-католицьку каплицю. Викладали тут професора польського походження: В. Високович, Л. Гурецький, Й. Корженевський, О. Мицкевич, І. Фонберг, Н. Хщонщевський, Й. Шимановський і інші. Навчалися тут також А. Яблоновський, Б. Лесьмян, М. Рильський, діяли патріотичні кола – вул. Володимирська, 60

Glowny gmach Uniwersytetu Kijowskiego, zalozonego w 1834 r., wzniesiony w 1842 r. (arch. W. Beretti), projekt przewidywal kaplice rzymskokatolicka. Wykladali tu profesorowie polskiego pochodzenia: W. Wysokowicz, L. Gorecki, J. Korzeniowski, Al. Mickiewicz, I. Fonberg, N. Chrzaszczewski, J. Szymanowski i inni; studiowali tu m.in. historyk A. Jablonowski, B. Lesmian, M. Rylski; dzialay polskie kolka patriotyczne – ul. Wolodymirska, 60

 

Хоча встановлення національності студентів складає певні проблеми, адже їх тоді записували згідно до релігійного визнання, проте серед католиків домінуючою групою, напевне, були студенти польського походження. У першому академічному році 30 з 62 студентів були католиками. У наступні роки, аж до 1858-1859 рр. поляки складали близько половини слухачів цього закладу.

На зразок берлінської організації «Полонія» та варшавської “Planta Koina”, польські студенти київського університету утворили коло приятельської допомоги. Згодом вони ж створювали також різні підпільні патріотичні організації. Перша з них – Союз Польського народу (Zwiazek Ludu Polskiego), в яку входили також українці, була утворена 1836 р. Цю організацію очолював Шимон Конарський (Szymon Konarski). Студенти-конспіратори (Wladislaw Gordon, Frantiszek Duchnicki) спочатку організували при університеті підпільну бібліотеку, а потім організували своє коло змовників, яке приєдналося до змови Ш. Конарського. У травні 1836 р. ця організація була викрита, 115 осіб було заарештовано. Керівникам студентського підпілля вдалося втекти, втім низку учасників вислали в солдати на Кавказ. Розправою над змовниками займався свіже призначений київський губернатор Д. Г. Бібіков. Університет в Києві було зачинено на рік. Марія Вежбицька згадувала, що в Києві їй показували „вікно фортеці від камери де помер Леонард Лепковський (Leonard Lepkowski) по справі Конарського».

Зважаючи на наявність серед студентів значного відсотку католиків-поляків, Микола І дав дозвіл на влаштування для київських навчальних закладів окремого католицького храму. Загалом на релігійне життя католицької громади Києва суттєво вплинуло підписання конкордату 1847 р. між Російською імперією та Ватиканом. Тож, станом на 1850 р. у Києві діяло дві римо-католицькі парафії: Св. Олександра при однойменному костелі та Св. Володимира у каплиці при університеті.

Настоятелем мав бути керівник кафедри теології. Спочатку цей храм містився у приватному будинку, імовірно, на Липках. Потреби окремих релігійних груп студентів київського університету було враховано при плануванні його головної будівлі. Зокрема, з тильного боку чотирикутного головного корпусі в апсидах було спроектовано та збудовано каплиці: з правого боку православну, а з лівого – католицьку. Цю каплицю було освячено на честь св. Миколая 1843 р. За описом сучасників, храм мав дуже великі розміри – близько 30 м. довжиною та близько 15 м. шириною. У храмі було три олтарі: головний з образом Христа та дарохранительницею з Кременецького ліцею, та бічні з образами євангеліста Іоанна та Божої матері. Всі три олтарі належали пензлю Карла Брюлова (їх подальша доля не відома). Каплиця знаходилася в апсиді з південно-західного боку університетської будівлі (з боку суч. вул. Л. Толстого) на другому поверсі. У ній навіть було встановлено орган.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Каплиця св. Миколая у лівій апсиді головного корпусу Київського університету з малюнка М. Сажина: «Вигляд Київського університету з боку ботанічного саду», 1846 р.

Kaplica sw. Mikolaja w lewej absydzie korpusu glownego Uniwersytetu Kijowskiego z malowidla M. Sarzyna: „Widok Uniwersytetu Kijowskiego od strony ogrodu botanicznego” 1846 r.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Апсида головного корпусу Київського університету, в якій знаходилася католицька каплиця

Ця каплиця проіснувала до 1864 р., коли після січневого повстання її було зачинено. Інші джерела вказують на 1862 р., коли було розформовано кафедру теології. Університетська каплиця була добре пристосованою для потреб богослужіння, вона мала досить велику залу та ризницю.

Цікаво, що католицькі каплиці пізніше виникли і при інших навчальних закладах Києва. Хоча бракує їх якогось опису, проте відомо, що існували вони у Першій імператорській Олександрівській гімназії на Бібіковському бульварі (суч. Інститут філології Київського університету на бульварі Т. Шевченка), Київському кадетському корпусі на Кадетському шосе (наразі Міністерство оборони України на Повітрофлотському проспекті, 6), Інституті шляхетних дівчат (суч. Жовтневий палац).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Київський кадетський корпус

Kijowski Korpus Kadetow

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Жовтневий палац, де також згадується католицька каплиця

Palac Pazdziernikowy, w ktorym wzmiankowana jest take kaplica katolicka

 

Також згадуються приватні каплиці: на Подолі на розі вул. Юрківської та Кирилівської, на Лук’янівці при лікарні Подгорських та Сірочинських (вул. Майбороди, 32), у Пуща-Водиці, на Шулявці та католицькій ділянці Байкового кладовища.

***

Окрім студентів та бунтівної інтелегенції значний відсоток київських поляків становили дворяни. Їх відношення до Російської імперії часто було вірнопідданим. Саме з їх ініціативи було побудовано новий київський костел св. Олександра, який зберігся до сьогодні. Храм був збудований на честь візиту царя Олександра І до Києва. Храм міг вмістити 2 тис. віруючих. Ця пам’ятка архітектури XIX ст. у стилі ампір збереглася до нашого часу та розташована у Верхньому місті (Костьольна, 17).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

План Олександрівського костелу

Plan kosciola sw. Aleksandra

В 1814 р. римо-католицька громада Києва вирішила спорудити мурований костьол в ім’я св. Олександра Папи Римського — на честь імператора Олександра I, якого вважали переможцем Наполеона. Кошти збиралися серед польських дворян залежно від кількості кріпаків – 25 копійок на “ревізьку душу”. Після того, як 1817 р. згорів дерев’яний костьол на Печерську, теперішнє місце для його розміщення безкоштовно надав магістрат. Того ж року за проектом петербурзького архітектора Давида Івановича Вісконті (1772-1838) закладено підмурки нині існуючої будівлі, але закінчено її було тільки 1838 р. професором Київського університету Францем Мєховичем, який значно здешевів первісний задум. Освячено храм 1842 р. могилевським єпископом Головинським.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Олександрівський костел на малюнку Тараса Шевченка, 1846 р. Зліва від костела помітний корпус монастиря домініканців. Шевченко надав не досить вдалій будівлі костелу напрочуд легких рис.

Kosciol w. Aleksandra na obrazie Tarasa Szewczenki, 1846 r. Na lewo od koscioa widoczny budynek klasztoru dominikanow

 

Новий костел не вдовольнив київську польську громаду, яка, вочевидь, розраховувала на більше. Тому одразу ж після закінчення будівлі “шляхетне товариство” почало здіймати її на кпини. Казали, що київський костел є “карикатурою на храм св. Петра у Римі”, а влаштовані на фасаді дві невеликі вежі-дзвінички називали “ослячими вухами Берніні” (італійський архітектор Лоренцо Берніні завершив будівництво римського храму св. Петра і охоче застосовував таку ж композицію в інших церковних будівлях, створивши загальноєвропейську “моду” на неї). Нарешті, переказували анекдот про те, що проект костелу для Києва випадково направили до Білої Церкви, а білоцерківського – до Києва.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Білоцерківський костел, збудований на замовлення Браницьких

Kosciol w Bialej Cerkwi, wybudowany na zamowienie Branickich

 

Костел мав шість бічних олтарів: св. Анни, апостолів Петра і Павла, св. Антонія Великого, св. Анни, Пресв. Богородиці і св. Іоанна Хрестителя. Серед ікон вирізнялися привезене з Італії “Розп’яття” та гарні копії “Мадонни” Рафаеля і “Святого Антонія” Мурільйо.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Олександрівський костел на старій листівці

Kosciol sw. Aleksandra na starej widokowce

 

Ще до завершення будівництва костелу домініканці спорудили поруч нього двоповерховий корпус свого монастиря, у головній залі якого відправлялася служба Божа. Після польського повстання монастир було закрито (1832). Цей корпус, надбудований після війни ще на два поверхи, зберігся досі.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Корпус монастиря домініканців, сучасний вигляд

Budynek klasztoru dominikanow, wyglad wspolczesny

 

Костел було закрито 1937 р. і пристосовано під різні адміністративні установи та гуртожитки. Інтер’єр було повністю змінено: влаштовано кілька поверхів, поділених на невеликі приміщення. З 1952 р. у костьолі розміщено планетарій та Історичну бібліотеку, з 1982 р. – Республіканський будинок наукового атеїзму.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Костел вже як планетарій, 1953 р.

Kosciol jako planetarium, 1953 r.

 

25 листопада 1990 р. було прийнято рішення про передачу костьолу Римо-католицькій Церкві. Перша меса відбулася 13 січня 1991 р. Незабаром розпочалася реконструкція (архітектор Сергій Юрченко, будівельна фірма “Energopol”) за фінансової підтримки німецьких та польських фірм та участю парафіян. В 1993 р. біля входу встановлено хрест, який водночас править за дзвіницю, з написом “Пам’ять жертвам за віру і батьківщину, 1917-1991“. 7 жовтня 1995 р. відновлений костел було освячено.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Сучасний вигляд Олександрівського костелу

Wspoczesny wyglad kosciola sw. Aleksandra

В 1857 р. до Києва перебрався відомий київський письменник та критик польсько-української школи Міхал Грабовський. Свої твори він публікував під літературним псевдонімом Едвард Тарш. Він народився на Волині, Навчався спочатку в єзуїтському колегіумі в Романові, пізніше — в повітовій школі василіян в Умані і в французькому ліцеї ім. Рішельє в Одесі. М. Зеров у роботі «Українське письменництво ХІХ ст. писав: «Був М. Грабовський автором історичних романів в дусі Вальтера Скотта: «Коліївщина і степи» (1838), «Станиця Гуляйпільська» (1840-1841), «Тайкури» (1845), «Пан староста Канівський (1856), «Степова буря» (1862), які мали у свій час успіх. В історії українського літературного життя Грабовський посідає певне місце, як приятель та порадник молодого Куліша…» Їх об’єднала з П. Кулішем ідея створення енциклопедії під назвою «Мальовнича Україна», яку підтримав і Т. Шевченко.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Андріївський узвіз в 1840-х рр. на малюнку М. Сажина

Andrijewski zjazd w 1840 latach na obrazku M. Sazyna

 

У 1850 році М. Грабовський видав у Києві перший і єдиний том. Присвячений археології «Україна давня і сучасна» (в оригіналі “Ukraina dawna i teraznejsza”). В Києві М. Грабовський оселився в садибі № 34 на Андріївському узвозі, де зараз знаходиться зведений пізніше так званий «Будинок терем».

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3
Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Будинок, на місці садиби, в якому мешкав письменник Міхал Грабовський, Андріївський спуск, 34

Budynek, w miejscu siedziby w ktorej mieszkal pisarz Michal Grabowski, Andrijewski zjazd, 34

 

Грабовський приймав участь в багатьох благодійних акціях: зокрема укріпленні Андріївської гори і благоустрої скверу нижче Андріївської церкви. У Грабовського в різний час бували Олексій Толстой, Лєв Жемчужников та багато художників – господар був відомий не лише як літератор, але й збирач творів образотворчого мистецтва.

Цікавими були погляди М. Грабовського на провідну роль Києва у всеслов’янському русі; не випадково він переймається українськими ідеями і активно листується з Костомаровим, П. Кулішем і Т. Шевченком.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Портрет Міхала Грабовського

Portret Michala Grabowskiego

Втім, М. Грабовський не зміг вийти за рамки схиляння перед самодержавством і фактично зрадив польську національну ідею, проголосивши польську націю не здатною в майбутньому до державності та залежною в своїй долі від Росії. Ознайомитися з спадщиною М. Грабовського і побачити його портрет можна в Музеї Однієї Вулиці на Андріївському спуску.

Цікаво, що поляки займали високі посади і в російському війську розквартированому в Києві. Зокрема певен час – в 1830-тих рр. начальником Київської інженерної команди був поляк – Дзичканець Йосиф Гедеонович (Альбертович), генерал-лейтен., народ. 1803, помер 27 вересня 1868 р., будівничий Кронштадських укріплень 1850-60 рр. Дослідник О. Кузяк зафіксував його підписи на планах київських фортифікаційних об’єктів. Зокрема, за проектом Й. Дзичканця в Лаврі було зведено північну (малярну вежу).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Північна (малярна) вежа зведена за проектом Й. Дзичканця

Polnocna (malarska) wieza wzniesiona wedlug J. Dziczkanca

***

Розглядаючи польський Київ ХІХ ст., не можна не зупинитися на перших спроба польсько-українського діалогу. В умовах поразки змови Ш. Конарського та жорсткої політики київського губернатора Бібікова, представники обох народів вперше зблизилися достатньо близько, щоб спробувати зрозуміти один одного. Ідея компенсації кривди завданої поляками українському народу заволоділа польськими студентами. Більша їх частина, яка називалася пуристами, сповідувала сурові моральні принципи, як в приватному так публічному житті, відчуваючи себе нащадками Ш. Конарського.

У Києві прогресивну громадськість збирав у себе граф Костянтин Свідницький. Бували тут блискуча представниця вищевказаного українофільского напрямку Діонісія Понятовська Йозеф Крашевський, члени Кирило-Мефодіївського товариства, студенти як українці, так і поляки. З`являвся тут і Т. Шевченко, який спілкувався з поляками впродовж усього його життя, зустрів багато цікавих людей, які прихильно дивилися навіть на його «Гайдамаків». Зустрічі в К. Свідницького, взаємне спілкування, було корисним як для польського, так і українського боку. Адже прогресивні люди того часу розуміючи сумні реалі обох народів, впевнено подолали вантаж історичних подій розбрату. Під впливом аргументів своїх польських друзів Т. Шевченко навіть намагався переписати поему «Гайдамаки», вони ж на відміну від сучасних консервативно-налаштованих «патріотів», не цуралися покаятися за давні кривди, які вчинила українському народу польська шляхта. Завдяки своїм зв’язкам з поляками, Т. Шевченко намагався втягнути їх у діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, користуючись посередництвом свого сусіда по будинку на Козячому болоті – студента і майбутнього учасника Січневого повстання Юліана Беліна-Кедрицького. На засланні Т. Шевченко також познайомився з майбутнім ватажком січневого повстання в Литві З. Сераковським (у 2017 р. знайдено його тіло поховане після страти на схилі гори Гедеміна в Вільнюсі). Польський ватажок дуже розраховував на ту силу впливу, яку мав Т. Шевченко на українців. Адже національна свідомість українців пребувала ще на дуже низькому рівні. Т. Шевченко знайшов те слово, яке промовляло до простих українських селян. Адже поляки добре пам’ятали невдачу листопадового повстання, в якому їх не підтримали українські селяни. Тож, якби не передчасна смерть, Кобзар міг би стати українським Кастусем Калиновським.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Хата на т.з. Козячому Болоті, де Т. Шевченко жив перед арештом в Києві. Тут він познайомився зі своїм сусідом Ю. Беліной-Кендрицьким – майбутнім учасником Січневого повстання

Chata na tzw. Kozim Blocie w Kijowie, gdzie przed aresztem mieszkal T. Szewczenko. Tutaj poznal on Juliana Belina Kedrzyckiego, przyszlego uczestnika Powstania Styczniowego

Після ліквідації Кирило-Мефодіївського товариства, молодь не довго сиділа склавши руки. Гроно студентів поляків та українців організувало нову таємну організацію на чолі з Мілковським. Складалася вона з двох рівних спілок – української та польської. Метою організації була пропаганда демократичних засад а також збройної боротьби за незалежність Польщі та України (в федерації). І хоча Мілковський під загрозою арешту змушений був втікати до Галичини, організація так і не була розкрита поліцією.

***

Польський Рух у Києві особливо пожвавився після поразки Росії у Кримській війні та підписання Паризького мирного договору 1856 р. Після удушливої атмосфери миколаївського часу початок правління Олександра ІІ ознаменувався ентузіазмом і активною діяльністю серед Київських студентів поляків. Ідея спокути за кривди, які в минулому спричинили поляки українцям призвела до розвитку серед них таких ідей як українофільство та хлополюбство. Ініціатори цих рухів Володимир Антонович, Тадей Рильський, Леон Сирочинський, Микола Загорський, Владислав Козловський та Владислав Каменський, переодіті по селянський одяг мандрували по Україні, вивчали життя селян та поширювали демократичні ідеї. Трохи пізніше приєднався і активно діяв разом з ними гарячий любитель селян Антін Юревич. На одному з зібрань він сказав «Якщо віддамо життя селянам. То зробимо так, якби віддали його Польщі. Селяни українські працювали на нас довгі століття, зараз ми маємо попрацювати на них». Всі ці ентузіасти не розставалися з поезіями Т. Шевченка.

В цей час З. Сераковський намагався скерувати Т. Шевченка на Україну, для здійснення впливу на українських селян напередодні нового повстання. Втім Шевченко на Україні потрапив під пильний нагляд поліції та по доносу був вимушений залишити батьківщину, на яку повернувся вже лише по смерті.

1859  р польські студенти заклали організацію Тройницький союз (Zwiazek Trojnicki)Назва організації походила від трьох провінцій, які були на думку поляків забрані в них Росією: Волині, Поділля та України. Організація була спрямована на відновлення Польщі в кордонах 1772 р. Її засновниками були Володимир Антонович, Стефан Бобровський (Stefan Bobrowski), Леон Гловацький (Leon Glowacki) i Володимир Мілович (Wlodzimierz Milowicz). Ця організація разом з колом польських офіцерів в Петербургу З. Сераковського готувала повстання). Володимир Мілович  фігурує також у спогадах М. Вежбицької (M. Wierzbicka), якій показували «сходи, які з’єднували Печерськ з Бессарабкою (сходи з Липського пагорбу), якими Володимир Мілович, попереджений схопленим колегою по справі з Брінкенем (Brinkenem), втікаючи від переслідування, з’їхав на коню, який належав медичному факультету Університету..».

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Сходи з Липського пагорбу (вул. Шовковична), 2017 р.

Shody z Lipskej gorki (ul. Szowkowiczna), 2017

Польський потяг до волі підтримали деякі українці в російській армії. Так, 1 грудня 1862 р. у журналі «Колокол» було опубліковано листівку «Офіцерам російських військ від комітету руських офіцерів у Польщі». Автором цієї листівки був Андрій Потебня. Це він стріляв в намісника Лідерса в Саксонському саду в Варшаві 15 червня 1862 р. Пізніше він одним з перших перейшов на бік повстанців, воював разом з косінерами та загинув у бою під Песковою Скелею неподалік від Кракова (Pieskowa Skala).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Битва під Песковою Скелею

Bitwa pod Pieskowa Skala

 

У ніч 4/5 березня 1863 р. польські повстанці, озброєні косами, напали на значно чисельніший загін російського війська. Їх очолював, також з косою в руках, Андрій Потебня. Куля наздогнала його біля стіни цвинтаря містечка Пескова Скеля. Товариші віднесли смертельно пораненого у груди Потебню до сторожки, і там він на світанку помер на їхніх руках – спокійно і мужньо. Останніми його словами були: «Дай вам Бог перемогти в боротьбі супроти тиранії…». В 1953 р., на 90-ту річницю повстання, прах Андрія Потебні і загиблих разом з ним повстанців з великими військовими почестями було перенесено до розташованого неподалік місця бою замку на околиці Кракова, біля Пескової Скелі і поховано у братській могилі. Цей замок перетворений на історико-краєзнавчий музей, тут завжди людно. Могила знаходиться на південь від замку над ставом. Точна локалізація тут.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Андрій Потебня

Andrij Potebnia

 

На надгробку написано: «Тут спочиває шістдесят п’ять невідомих повстанців 1863 року і серед них академік Стефан Залевський й українець Андрій Потебня колишній офіцер російських військ та соратник Олександра Герцена. Вічна слава бійцям за нашу і вашу свободу!».

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Плита на могилі Андрія Потебні у Песковій Скелі

Plyta nagrobna na mogile Andrija Potebni w Pieskowej Skale

Пам’ять славного сина українського народу увічнює краківська вулиця Андрія Потебні на Подгуржу неподалік від монументального костелу св. Йосифа. Є вулиця Потебні і у Вроцлаві.

Слід згадати і деяких інших офіцерів-українців. Костянтин Крупський (1838-1883) – батько жінки Леніна – Н.К. Крупської. Костянтин Гнатович у той час був молодшим офіцером Смоленського полку, розквартированого у Польщі. Агітував у своїй частині, завдяки чому на бік повстанців перейшло кілька сотень солдат і офіцерів.

Значення польського студентського руху для українських студентів на початковому етапі зародження української національної самосвідомості важко переоцінити. З нього почався свідомий перехід нащадків давно сполонізованих родів до свідомого окреслення себе українцями. В цьому ключі надзвичайно цікавим є приклад Володимира Антоновича – спочатку співзасновника польського студентського Тройницького союзу, а потім одного з організаторів Української громади (старої). Вона діяла з 1859 до 1876 р., коли була заборонена Емським указом.

Після оприлюднення засад Тройницького союзу, які не передбачали вирішення земельного питання та прокламували відновлення Польщі в кордонах перед розборами українська громада по відношенню до співпраці з поляками розділилися на два табори. Праве крило їх на чолі з В.В. Антоновичем у виступило проти участі українців у підготовці польського повстання. В. Антонович не бачив користі для українців в боротьбі за відновлення Речи-Посполитої в її кордонах перед розділами, адже тільки частина революційного крила польських змовників – “червоних” визнавала права литовців, білорусів та українців на самовизначення. В таких умовах  головною метою вважав органічну працю на користь національного відродження українців. Вчений пропонував зорієнтуватися при цьому на селянство. Цікаво, що революційний шлях перетворень не підтримувала також польська шляхта з так званого табору «білих». Її представники теж виступали за еволюційний шлях реформ та розвитку, уникаючи революції чи повстань. Проте вони одночасно не визнавали за українцями жодних прав рівноправної нації поруч з поляками. Це було причиною їх антагонізму з подібно налаштованими щодо реформ правими членами громади.

Ліве крило громади, найактивнішими діячами якого були Андрій Красовський, брати Володимир та Миколай Синьогуби, Євген Мосаковський прихильно ставилося до польського визвольного руху і прагнуло організувати на його підтримку виступи українського селянства. Ліві громадівці вивчали і поширювали революційні ідеї Герцена, Чернишевського, Шевченка, Некрасова, виховував у молоді любов до народу й ненависть до царизму. За своєю програмою вони солідаризувалися з польськими «червоними» – революційною фракцію організаторів повстання 1863 р. Ця фракція ставила на революційно-повстанський виступ усіх народів Речи-Посполитої пригнічених Москвою за відновлення Речи-Посполитої як федерації вільних і рівних.

Значну роботу у цьому напрямі, зокрема, проводив вищезгадуваний підполковник А. Красовський – малознана та непересічна особистість. Про цю людину в сучасній Україні мало говорять і згадують, хоча саме Красовський зробив найбільше щоб залучити широкі прошарки українства до повстання проти Москви. А.Красовський народився в м. Київ у сім’ї генерала О.Красовського. 1840 р. закінчив петербурзький Пажеський корпус. Брав участь у боях з турками та на Кавказі. Воюючи на Кавказі, отримав нові поранення й протягом року лікувався в Києві. Потім служив в Олександрійському гусарському полку в Санкт-Петербурзі, вступив до таємної революційної організації. 1859 виїхав за кордон і налагодив там зв’язки з рос. та польською еміграцією. Познайомився з Дж.Гарібальді. Встановив контакти з О.Герценом, який невдовзі став регулярно доставляти йому видання Вільної російської друкарні, що діяла в Лондоні (Велика Британія), а той розповсюджував їх серед опозиційно налаштованих до влади Російської імперії людей. Разом із забороненою літературою (“Колокол“, “Полярная звезда”) він поширював також рукописні списки антисамодержавних поетичних творів Т.Шевченка. Сам Красовський свідчив, що особисто знав Т.Шевченка.

Через деякий час після повернення з-за кордону, будучи підполковником, домігся 1861 р. переведення на посаду викладача Київського кадетського корпусу (суч. Повітрофлотський проспект, 6). Саме тоді в Києві розгорнуло свою роботу таємне революційне товариство “Земля і воля”. Разом з іншими його членами Красовський вів революційну пропаганду. Він сподівався, як свідчать його записи, що невдовзі почнеться селянська революція, і тому часто виїжджав у села, щоб набути серед селян популярності. Водночас вивчав особливості мови, звичаї та побут селян. Навесні 1862 р. деякий час під виглядом селянина жив у м. Корсунь, мешкав на квартирі родича Т.Шевченка – Варфоломія Григоровича Шевченка, з яким листувався і з допомогою якого організував панахиду в пам’ять поета і одержав на збереження деякі його особисті речі та рукописи. Під впливом Шевченкових поетичних творів сам почав писати вірші політичного змісту.

Коли після введення в країні т. зв. сел. уставних грамот (див. Уставні грамоти) навесні 1862 розпочалися сел. заворушення, склав відозву до солдатів Житомир. полку із закликом не йти на придушення селянських виступів. Під час однієї з акцій серед мешканців військового містечка під Києвом влітку 1862 р. був пізнаний і заарештований. На його квартирі влаштували обшук, під час якого знайшли нелегальну літературу, переписані ним поезії Т.Шевченка, його власні вірші.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

А. О. Красовський

A. O. Krasowski

Військово-польовий суд виніс йому вирок: визнати його винним і засудити до «позбавлення чинів, дворянської гідності, бронзової медалі в пам’ять війни 1853–1856 рр., усіх прав власності і до смертної кари – розстрілом». Імператор Олександр ІІ написав на вироку резолюцію: «Підполковнику Красовському замінити смертну кару політичною смертю з виконанням над ним обряду, для цього випадку в законах встановленого, і потім заслати на каторжну роботу в рудники строком на 12 років». У жовтні цього ж року під конвоєм Красовський був доставлений на еспланаду Києво-Печерської цитаделі. Після оголошення йому вироку суду із засудженням до страти на нього одягли довгу білу сорочку, зав’язали очі й прив’язали до стовпа, потім по команді в нього “стріляли”, а після цього зачитали резолюцію Олександра II про заслання й знову відвели до каземату Косого капоніру. Тим часом він тяжко захворів. 25 листопада його, закутим у кайдани, таємно (оскільки київ. студенти планували на шляху з міста, яким його мали везти на заслання, висловити йому свою підтримку) відправили на заслання. Тут він загинув під час проби втечі.

Агітаційну роботу серед учнівської молоді проводив гурток Євгена Мосаковського (Eugeniusza Mossakowskiego), створений 1861 р. при Київському військовому училищі, що знаходилось у казармах військових кантоністів – сучасний Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації на вул. Московській, 45/1. Дослідник В. Шаркань (2013) пише: “Відомо, що Є. Мосаковський, активний учасник у роботі недільних шкіл Києва, працював над розвідкою «Недільні школи (листи в село)», у якій планував описати навчальну й виховну роботу в недільних школах з метою їх популяризації серед населення України. Проте авторові не вдалося закінчити рукопис через арешт у листопаді 1861 р. за революційну пропаганду серед учнів Київського військового училища” (див. тут).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Київське військове училище, суч. вигляд

Kijowska Szkola Junkrow Piechoty, wyglad obecny

 

Активною була і група української молоді на чолі з членом громади В. Синьогубом. Будучи послідовником А. Красовського і глибоко співчуваючи польському визвольному рухові, він у квітні 1863 р. за допомоги дрібно-маєткових поміщиків братів Потоцьких і Пилипенка створив у с. Пилипча Переяславського повіту Полтавської губернії таємне товариство «Громада», яке мало з прибуттям польських повстанців до села виступити разом з ними «на панів і …убивати тих, хто утискував і кривдив селян». Брати Синегуби проводили також агітацію в гімназіях.

Не дивлячись на суттєві відміни поглядів серед членів української громади вони проводили велику політичну, організаційну та агітаційну роботу. Вони створили в містах та селах більше 40 таємних шкіл, а також проводили агітацію серед селян та солдатів, поширювали звернення, революційні вірші та організовували політичні демонстрації. Саме в такій школі на околиці Києва в 1861 – на початку 1862 р. вчив А. Красовський.

***

В поляків усе йшло до повстання. В Києві з громадських та академічних організацій скристалізувалася політична організація одним з керівників якої став вище згадуваний підпоручик Стефан Бобровський (Stefan Bobrowski), який 1860 р. повернувся з Петербурга до Києва. Тут він видавав себе за студента, а насправді проводив конспіраційну діяльність. З ним співпрацювали Едмунд Рожицький, Ізідор Коперницький, Олександр Яблоновський та Антоній Хамець. У Київській губернії йому було доручено готувати офіцерів для повстанських загонів. Як вказувалося він виступив співорганізатором Тройницького Союзу.

 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Стефан Бобровський

Stefan Bobrowski

С. Бобровському також вдалося розмістити у Києво-Печерський лаврі підпільну друкарню. В 1858 р. до Лаврської друкарні (суч. Лаврська 9, корп. 11) був прийнятий (як майстер) поляк — Юліан Залеський (Julian Zaleski). Пропрацювавши тут три роки Залеський здобув довіру керівника друкарні ієромонаха Тимофія. Користуючись цим, Ю. Залеський отримав згоду до прийняття в друкарю Густава Гофмана (Gustawa Hoffmana). Той непомітно перевіз до Лаври свою власну друкарню. Так старовинна лаврська друкарня стала місцем таємної літографічної польської друкарні. В 1861 р. вийшли перші друковані прокламації київського університету. Серед них «Варшава в лютому 1861 р.» та «Панове». Великою увагою користувався також вірш невідомого автора про Кармелюка.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Лаврська друкарня, де було розміщено таємну польську друкарню 

Lawrska Drukarnia, w ktorej zanjdowala sie tajemna polska drukarnia

 

Тривала підготовка до виступу. Зустрічі змовників відбувалися в манежі вчителя верхової їзди Ромуальда Ольшанського – вчителя верхової їзди у Київському університеті, приватному будинку Козерацького (Kozierackiego) на розі вулиць Шулявської (назва суч. вул. Толстого з 1850-х  до 1891 р.) та Кузнечної (суч. вул. Антоновича) – імовірно, не зберігся, в будинку Кобиліни (Kobyliny), де мешкали студенти Сирочинські (Syroczynscy), в помешканні офіцера Володислава Боровського (Wladysawa Borowskiego) та ін.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Перехрестя вул. Толстого та Антоновича де знаходився будинок Кобиліни

Зусиллями Р. Ольшанського в Києві було створено школу з підготовки кавалеристів. Для цього він використовував манеж та будинок свого батька. У нього на квартирі відбувалися таємні зібрання, було влаштовано друкарню, де було надруковано «Золоту Грамоту», зберігався порох. За успішну підготовку кінного закону, повстанський центр нагородив його званням полковника.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3
Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Ромуальд Ольшанський

Romuald Olszanski

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Копія «Золотої Грамоти» в експозиції національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»

Kopia „Zlotej Hramoty” w ekspozycji Narodowego Muzeum Historyczno-Architekturalnego „Kijowska Twierdza”

Зібрання (під прикриттям літературних вечорів) відбувалися також в будинку Ізідора Коперницького. Ізідор Коперницький (Izydor Kopernicki, 1821-1891)  був лікарем за фахом. Майже 8 років він знаходився на військовій службі, надавав допомогу пораненим під час Кримської війни у Севастополі, був нагороджений медаллю. З 1857 р. він виконував обов’язки прозектора анатомії Київського університету.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Ізідор Коперницький

Izydor Kopernicki

На цій посаді працював до 1863 р., проводячи лекції та практичні заняття з анатомії та хірургії для медиків, а також анатомії людини і тварин для натуралістів на математично-фізичному факультеті. З приводу браку коштів не зміг захиститися на доктора. Маючи великий авторитет у студентів обережно проводив серед них патріотичну пропаганду. Належав до таємної організації Товариства наукової допомоги, яка підтримувала закладання польських шкіл в Україні. Мав контакти з З. Сераковським з Петербургу, З. Мілковським з Молдавії, приймав в своєму будинку українських Т. Шевченка, сам був українофілом, проте не підтримував поглядів В. Антоновича. Бував тут і Іван Сошенко – викладач малювання 2-ї київської гімназії та друг Т. Шевченка, запроваджений своїм колегою викладачем Шумовським. Бували і вищезгадані українофіли, а також українські діячі:  А. Красовський, В. Синьогуб та ін.

Серед польських революціонерів Коперницький відігравав важливу роль, в чому йому помагали студент-медик Франтишек Лабудзинський (Franciszek Labudzinski) — керівник польської „гміни“, Михал Шембель (Michal Szembel), Атоній Юревич (Antoni Jurеwicz) i Антоній Хамець (Antoni Chamiec).

В 1862 р. був втягнутий Є. Ружицьким до участі в керівному органі повстання – Провінційному комітеті. Однак в квітні 1863 р. під загрозою арешту втік з Києва та дорогою через Петербург досягнув Варшави. Прийняв участь у повстанні.

В будинку Коперницького в різний час в 1860 та 1861 рр. мешкали студенти університету двоє братів Сирочинських (bracia Syroczynscy), Симеон Домянський (Symeon Domaski), Стефан Бобровський (Stefan Bobrowski) (таємно), Володимир Антонович.

Польський студентський рух вийшов на свою кульмінацію після того, як 1861 р. було розігнано демонстрацію у Варшаві. У цей час в Олександрівському костелі в Києві відбувалася патріотична літургія. 16 вересня 1861 р. в цьому ж костелі відбулася панахида за душу Іоахіма Лелевеля (Joachima Lelewela). Усім присутнім роздавали його коротку біографію видрукувану в лаврський друкарні, портрет Лелевеля та польський патріотичний гімн. В костелі окрім С. Бобровського був і українець Андрій Красовський. 9 жовтня в Києві відбулася заупокійна служба за померлого архієпископа Фіалковського. Після служби студенти київського університету заспівали патріотичний гімн. Представники поліції присутні в костелі наказали перервати спів, студенти однак не підкорилися. В цей час представник поліції Матковський почав записувати прізвища студентів. Проте студенти змусили Матковського встати на коліна та заспівати гімн. Коли студенти (біля 200 осіб) вийшли з костелу і почали про щось радитися, на горизонті показалися солдати. Тоді перед костелом роздалися оплески та приязні крики: «Браво! Московські війська!» У відповідь на це наступила розправа з демонстрантами, солдати і жандарми розігнали бунт при цьому поранено і арештовано частину присутніх.

2 лютого 1862 р. поліція несподівано провела трус в помешканні Гофмана та друкарні. Гофман та Залеський були заарештовані. В першого поліція знайшла революційну літературу та „підозрілі“ листи, а в друкарні — п’ять літографічних наборів, приготованих до друку, і інші свідчення. С. Бобровському вдалося врятуватися втечею.

Керівний орган повстання на території України – «Провінційний комітет на Русі»розробив план своєї діяльності, який передбачав повстання у всіх повітах Київської, Волинської та Подільської губерній. Важливу роль у підготовці повстання в Україні зіграв вище згадуваний активний діяч Київського таємного товариства – студент Київського університету Антін Юревич. У грудні 1862 р., коли Є. Ружицький виїхав до Житомира, його було затверджено головою «Провінційного комітету на Русі». У всіх губерніях Правобережної України велася активна підготовка до повстання. Заготовляли зброю, фураж, підводи для обозу та коней.

***

Січневе Повстання розпочалося 23 січня 1863 р. у Варшаві. Загалом співвідношення сил було не на користь повстанців, які на додаток мали менше зброї. Окрім того, у той час у Польщі знаходилася половина всієї російської армії. Помалу виступ поширювався і на інші регіони колишньої Речі Посполитої.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Звернення Центрального комітету з приводу вибуху повстання 1863 р.

Odezwa Komitetu Centralnego o wybuchu powstania

Повстання під гаслом «За Вашу і нашу волю!» на Правобережній Україні розпочалося лише вночі 26/27 квітня (8/9 травня за новим стилем) 1863 р. Під зброю стало біля 6 тис. чоловік. Згідно плану повстання необхідно було організувати пункти для збору повстанських загонів. Головним таким пунктом мав стати Овруч тоді Волинської губернії. Та всі відомості про місця зібрання загонів були відомі поліції за два місяці до початку повстання. На повстанців чекали…

7 травня 1863 р. з Києва вирушив з агітаційною метою загін з 21 молодих людей (як католиків, так і православних) під командою вищезгаданого голови «Провінційного комітету на Русі» Антона Юревича. Напередодні повстання його було оголошено диктатором і він організовував цей агітаційний рейд повстанського загону селами Київщини. У селах читали селянам «Золоту Грамоту» – програмний твір повстанців. Члени рейду намагалися уникнути поліції та неприхильних селян.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

А. Юревич серед студентів Київського університету (другий в другому ряду зліва)

Antoni Jurewicz w gronie studentow Uniwersytetu Kijowskiego (drugi w drugim rzedzie po lewej)

Вночі з 26 на 27 квітня (8/9 травня за новим стилем) 1863 р. з Києва виступив загін (за деякими даними у 500 повстанців) під командою Володислава Зелінського та бувшого офіцера московських саперів Боровського. Попереду вирушила кавалерія Р. Ольшанського. За цими двома партіями вирушило близько 150 людей майже без озброєння. Згідно повстанськими джерелам не озброєні повстанці, які не мали добрих провідників через ліси, після зникнення їх керівника, більшою частиною повернулися до Києва та були заарештовані.

За інформацією з царського архіву, повстанці не встигли переправитися через Ірпінь у с. Романівка (суч. район Ірпеня) довгою та багнистою Романівською греблею, бо на світанку їх наздогнав загін донських козаків. Відбулася збройна сутичка, в які загинув один козак та було поранено кілька (кілька десятків) повстанців. Останні намагалися сховатися в лісі. Їх затримували пізніше у с. Шулявка, лісі Пронівщина, Святошинському бору, Берестейському шосе, с. Біличі та білицьких ланах. Частина повстанців пробиралася не через Романівку, а через Гостомель (Вакулішин, 2008).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Мапа січневого повстання на території України за С. Зелінським, 1913

Mapa Powstania Styczniowego na terytorium Ukrainy za S. Zielinskim, 1913

За відомостями повстанців в цій сутичці озброєний авангард, атакований донськими козаками, зустрів їх дружним вогнем та відігнавши, рушив в подальший похід за кавалерією Р. Ольшанського.

Збірний пункт для всіх повстанців був визначений на Бердичівському шосе за милю від Києва. Спаливши міст біля с. Романівки, повстанці затримали погоню та пішли в Бородянку, де зупинилися на відпочинок. Тут дійшло до нерівного але жорстокого бою з переслідувачами на чолі з полковником Тузенхаузеном, яка складалася з двох рот полтавського полку піхоти, двох ескадронів драгунів та сотні козаків. На цей час російські війська переважали повстанців в два рази, так як невеликий підрозділ повстанської піхоти і вся кавалерія перед цим вже залишила Бородянку. Росіяни оточили містечко. Повстанці запекло боронилися, спочатку на позиціях потім в будинках. Росіяни почали палити хати. Тільки 30-ть повстанців втекло. Решта полягли чи потрапили в полон.

За даними Вікіпедії, неподалік Бородянки на дорозі до с. Берестянки є могила де поховано 18 юнаків поляків, які загинули у сутичці 1863 р.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Група А. Юревича в с. Соловіївка

Ekipa Antoniego Jurewicza w Solowijowce

У с. Соловіївка каральним загоном була влаштована засідка на групу А. Юревича. Повстанці намагалися не вступати в бій з селянами, проте царські агенти влаштували провокацію та руками селян розправилися з агітаторами. Частину з них було вбито на місці, інших, в тому числі А. Юревича, було взято в полон та ув’язнено у Київській фортеці. Цікаво, що роз’яснюванням селянам «Золотої Грамоти» займався і Тадей Розеславович Рильський (1841-1902) – батько М.Т. Рильського.

Р. Ольшанський зі своїм загоном попрямував до Радомишля а потім до Овруча. В дорозі до нього приєдналися недобитки з-під Бородянки. 15 травня 1863 р. в зіткненні біля у с. Верхолісся рота Кременецького полку розбила повстанський загін. Три керівники В. Рудницький, Р. Ольшанський та Боровський, Юліан Беліна-Кедрицький потрапили у полон. В. Рудницькому вдалося пізніше втекти та перебратися до зони австрійської окупації. Натомість Р. Ольшанського було відправлено до Київської фортеці. Суд виніс йому вирок – каторжні роботи, який потім замінили на розстріл. Цей вирок було приведено до виконання тут же.

На півдні Київської губернії повстання розпочалось 10 травня одночасно у Васильківському, Уманському та Ліповецькому повітах. Усі тутешні загони мали збиратися разом біля Таращі і далі йти до Овруча. В с. Розаліївка  під Васильковом загін утворили працівники цукрового заводу в Шармаївці. А в районі Таращі сконцентрувався загін бувшого поручника саперів Адама Зелінського (Лук’яна Волі). В зіткненні з регулярними військами під с. Лука 10 травня 1863 р. він був розбитий, повстанці частково були вибиті, частково розбіглися. Значна їх частина потрапила в полон разом з А. Зелінським. Недобитків переслідували російські війська та остаточно розбили в лісах біля Тульчина. А. Зелінський також був ув’язнений у Косому капонірі.

Один з повстанських відділів був знищений 10 травня в Гребінках місцевими селянами під керівництвом старійшини. Під Блажіївкою в Бердичівському повіті зібралося 72 повстанці, на чолі з Леоном Чеконським, Володиславом Падлевським та Платоном Кржанівським – офіцером 1831 р. 12 травня відділи зіткнулися з російським патрулем під Вівсяниками, потім відбулася сутичка під Білою та напад загону під керівництвом В. Т. Раковського на поштову станцію в Ротмістрівці (наразі с. Вербівка), де як шпигуна повісив її начальника. Після цього цей відділ подався під с. Булаї, де 15 травня відбулася битва. Повстанці були розбиті, але й московські війська понесли значні втрати. Розбитки зібралися під Погребищами. Кржанівський здався в полон, а Падлевського виловили селяни.

Трохи успішнішім був перебіг повстання на Волині. На Поділлі царським службам вдалося запобігти пвостанню. Тут в липні 1863 р. був арештований дворянин Мауріцій Дружбацький. Вже в березні 1864 р. царський уряд майже повністю придушив повстання в Україні. Провалу повстання на Україні сприяв брак порозуміння з місцевим селянством та простими солдатами та непристосованість його програми до потреб українців. Ще в лютому 1863 р. Центральний націолнальний комітет звернувся до українських селян із закликом приєднатися до повстання. Однак селяни не підтримали виступ, не схвалюючи включення українських земель до відродженої Польської держави. Трагедії сприяв і передчасний арешт українського координатора повстання Андрія Красовського. Незважаючи на це, закладений ним Малоросійський комітет намагався зробити все що міг. Українські учасники брати Володимир та Миколай Синегуби а також Віктор та Леонід Потоцькінамагалися підняти повстання селян на Переяславщині. Усі вони були виловлені поліцією. Поляки однак високо оцінили вчинок своїх українських колег. Проте після смерті Т. Шевченка та арешту А. Красовського ватажка для українців виразно бракувало. Наскільки це було важливо годі й казати. Не дарма найбільше занепокоєння викликало в царських жандармів вилучення в повстанців печатки з зображенням трьох гербів – Польщі Литви та Русі. Царські посіпаки найбільше боялися того що довго ворогуючи поміж собою народи нарешті побратаються проти спільного ворога.

 

В Києві в ув`язнені зустрілися товариші зброї поляки та українці, представники трьох поколінь. Були тут і Юліан Беліна-Кедрицький – вище згадуваний друг Траса Шевченка (взятий в полон в сутичці під Верхоліссям), Володимир Синьогуб та шістнадцятирічний Франтишек Гавронський. Останні два були учнями Івана Сошенка – друга Т. Шевченка.

З учасниками жорстоко розправлялися. Всі полонені польські повстанці згідно з затвердженими указом царя «Правилами накладання покарання на учасників польського повстання 1863 року» були розділені на 5 категорій, залежно від ступеню їх «провини».

 

До 1 групи потрапили керівники повстанських загонів та центральних комітетів, українські і російські офіцери та солдати, що перейшли на бік повстанців, а також люди, які взяли зброю до рук. Усі вони підлягали військово-польовому суду. Відомо, що ватажків повстання покарано стратою, яка за свідченням повстанчих джерел відбулося у рові цитаделі (тобто десь поблизу Лаври). В цьому ключі надзвичайно цінним є вищенаведений опис показового «розстрілу» А. Красовського.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Розстріл – малюнок ув’язненого польського повстанця 1863 р., який утримувався в Київській фортеці

Натомість пізніше увічнення страчених здійснено біля входу до Косого капоніру. В списку страчених: Адам Лукаш Зелінський (Adam Lukasz Zielinski) розстріляний першим – 30 травня 1863 р. (немає в списках сортованих по тяжкості); Платон Кржанівський (Platon Krzyzanowski звільнений від служби штабс-ротмістр, у віці 70-ти років) розстріляний 13 вересня 1863 р.; Володислав Падлевський (Wladyslaw Padlewski) – розстріляний 13 вересня 1863 р. разом з Кржанівським; Тадеуш Раковський (Tadeusz Rakowski) – розстріляний 21 листопада 1863 р.; Мауріцій Дружбацький (Maurycy Druzbacki, був з важливими документами і відмовив надати свідчення) – розстріляний 29 листопада 1863 р.; Ромуальд Ольшанський (Romuald Olszanski – відставний колезький секретар) – розстріляний 9 листопада 1863 р.; та Кароль Рудзкий (Karol Rudzki  був мировим посередником в Радомишльському повіті Київської губернії. Він був спійманий під час повстання та визнаний одним з найбільш небезпечних агітаторів. Він також укривав у себе людину засуджену на заслання до Сибіру) – розстріляний 6 жовтня 1864 р. В спогадах сина В. Падлевського збереглася інформація, що В. Падлевського разом з П. Кржанівським доставляли на страту задлеку пішки під конвоєм солдат. Вздовж дороги на цитадель стояли люди. Тут він попрощався з рідними та благосплавиви сина та дружину. Зберігся також спогад М. Вежбицької про «малий пагорб при брамі порослий кропивою, який ховав могилу Падлевського (Padlewskiego)».

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3
Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Косий капонір Госпітального укріплення Київської фортеці

Kosa Kaponiera Bastionu Szpitalnego Twierdzy Kijowskiej

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Стіна у Госпітальному укріпленні. Вважалося, що біля неї розстрілювали січневих повстанців

Sciana w Szpitalnym forcie, jakis czas uwazano ze pod nej rozstrzeliwano powstancow styczniowych

 

Для всіх інших учасників повстання Правила передбачали попередні розслідування військово-слідчої комісії. Для цього їх утримували в ув`язненні, а потім карали залежно від виявлених обставин. Кілька тис. чоловік було відправлено до Сибіру на довічне заслання, біля 3 тисяч повстанців ув’язнили у Київській фортеці (від кількох місяців до кількох років з формулюванням “у казематі”). Де утримували повстанців?

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Північна напівбашта Госпітального укріплення

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Гарнізонна гауптвахта

Спочатку, у північній вежі Госпітального украплення, гарнізонній гауптвахті, вежі №2 та №3 Васильківського укріплення (вежа Прозоровського).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Кругла башта №2 Васильківського укріплення

Baszta Okragla nr 2 Wasilkowskiego Fortu

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Кругла башта №3 Васильківського укріплення

Baszta Okragla nr 3 Wasilkowskiego Fortu

 

Ці споруди адаптувалися до утримання повстанців безпосередньо в процесі його придушення в 1863-64 рр. (рапорти та розпорядження Київського військового округу від 30.03.1863 р., 24.03.1864 р. №993 та від 09.04.1864 р. №547). Зокрема, на першому поверсі вежі №2 знаходилися гармати. Проте їх прибрали і розмістили на першому поверсі 25-30 чоловік. Приміщення першого поверху адаптували під одиночки. 4 березня 1864 р. Антоном Юревичем та Михайлом Годлевським (прапорщиком Терпіловським) звідси була здійснена втеча через підземний хід, який вирила група з 12 полонених повстанців начолі з Густавом Шрамовичем та А. Юревичем. В камері №7 башти було зроблено підкоп довжиною 18 сажнів (біля 37 м) до яру з фортечним смітником. Втекти вдалося тільки двом. Зранку 5 березня в підкоп провалилася жінка, яка побиралася на смітнику. В рапорті Київської Інженерної команди вказується, що вийнята з колодця земля не вмістилася б у камері.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Антін Юревич

А. Юревич був таємно переправлений за кордон і закінчив своє життя у Франції (де помер під час операції). М. Годлевський без перешкод дістався Костянтинополя.

Зокрема, Фредерік Равіта-Гавронський, автор цілої низки книг з історії подій 1863 р. у книзі спогадів «Рік 1863 на Україні» згадує про своє перебування у башті Прозоровського, де відбував покарання у камері №8 на другому поверсі.

Роботи по пристосуванню капонірів Госпітального укріплення до утримання польських повстанців були розпочаті, як записано в “Деле киевской инженерной команды” 30.03.1863 р. (згадаємо що тут, в Косому Капонірі 1862 р. утримували А. Красовського). 10 травня 1863 р. командир Київської інженерної команди писав: “...в капонірах Госпітального укріплення, призначених для польських повстанців, на рухомих нарах може розміститися: в капонірах 1-го полігону -110, 2-го полігону -2220, а в Косому капонірі – 220 чоловік“. Але в цьому ж році комісія за результатами огляду визнала капоніри непридатними для утримання ув’язнених. До Косого капоніру (названий так через те, що єдиний з капонірів даного укріплення розташований під кутом до валу, що було викликано індивідуальними особливостями схилу Черепанової гори) та капонірів 1, 2 полігонів Госпітального укріплення їх, імовірно, перевели лише влітку 1864 р. Зберігся архівний документ – «Отчет в виде сметы о работах произведенных в 1864 году по приспособлению капониров 1 и 2 полигонов и капонира /косого/ за гласисом Госпитального Укрепления к помещению в нем польских мятежников и караулов при них». 25 апреля 1864 г. (ЦГВИА СССР, фонд 802. описи 5, ед. хр. 5343, лл 244-259). Згідно цьому документу було зведено караульні приміщення та дворики для прогулянок ув’язнених оточені частоколами, а також відхожі місця. Закладено цеглою бійниці ескарпової стіни Госпітального укріплення. Окрім того, в іншому архівному документі О. Кузяк відшукав згадку про те що рішенням генерал-губернатора польським в’язням було дозволено знаходиться у дворі цілий день, а для побачень з родичами звелено було побудувати дерев’яний будинок біля 2-го капоніра. Згадку про місця ув’язнення: Косий капонір та інші зберегли також щоденники ув`язнених, а також їх малюнки  (див. В’язні Київської фортеці). Зокрема відомі малюнки:

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

1. малюнок зроблений, імовірно, в Косому капонірі (наявні проходи всередину порохової камери), за яким відтворено хрест на його стіні.

2. малюнок з видом на вежу №3 Прозоровського (з каплицею) з бійниці капоніру 1-го полігону Госпітального укріплення.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

3. вигляд з капоніру до дворику перед ескарповою стіною.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

4. малюнок скупчення в’язнів у центральному дворі башти №2.

 

Режим утримання в’язнів був надзвичайно тяжким і визначений за принципом фортеці в Шліссельбургу. За це Косий копонір називали “Київським Шліссельбургом”.

Що ж до страт та ватажків повстання, виходячи з хронології в Косому чи іншому капонірі міг опинитися лише Кароль Рудзкий (Karol Rudzki) – розстріляний 6 жовтня 1864 р.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Камера у Косому капонірі, де утримували повстанців

Cela w Kosej Kaponierze

В північній напівбашті утримували 1200 повстанців, у Косому капонірі -200 чоловік.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Малюнок камери, виконаний в’язнем

Rysunek celi wykonany przez wieznia

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Розп’яття, відтворене на стіні камери, за малюнком в’язня

Krzyz odtworzony na scianie celi wg rysunku jednego z wiezniow

Про ті події наразі нагадує хрест та таблиця з іменами страчених ватажків повстання встановлені блія Косого капоніру Київської фортеці (пров. Госпітальний). Однак тут значаться прізвища Адама Зелінського (Adam Zielinski), Владислава Тадеуша Раковського (Wladislaw Tadeusz Rakowski), Платона Кржанівського (Platon Krzyzanowski) – православного українця, Ромуальда Ольшанського (Romuald Olszanski) та Адама Дружбацького (Adam Druzbacki, саме так Адама а не Мауріція). Як ми бачимо, інформація про розстріляних та інформація на меморіальних дошках не співпадають. Отже обидві дошки потребують заміни на більш актуальні.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3
Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Пам’ятна дошка на місці страти  ватажків польських повстанців 1863 р. біля входу до Косого капоніру

Pamiatkowa tablica na miejscu stracenia dowodcow polskich powstancow 1863 r. obok wejscia do Kosej Kaponiery

Меморіальну дошку українською мовою на честь учасників повстання 1863 р., розстріляних в Київській Фортеці, на вході в Косий капонір розміщено в 1971 р. Біля неї 25 травня 1993 р. під час візиту президента Польщі Л. Валенси відкрито дошку з написом польською мовою. В 1997 р. з ініціативи дирекції музею «Київська Фортеця» між обома дошками був вмурований хрест з чорного каменю. В січні 2015 р. в потерні Косого капоніру з ініціативи директора музею О.С. Новікової-Вигран за сприяння польського фонду “Свобода та Демократія”, розміщені також дошки з 815 прізвищами ув`язнених в справі повстання, а 2017 р. до 152 річниці повстання в Косому капонірі відкрито оновлену експозицію.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Так звана «офіцерська» камера у Косому капонірі

Tak zwana „cela oficerska” w Kosej Kaponierze

 

Проте, незважаючи на жорстку розправу, польське прагнення до незалежності не було зламано. А для українців воно послужило ще більше ніж для поляків. Це був зразок на який почали орієнтуватися світлі голови тривалий час позбавленого ватажків народу. Втім, нажаль у подальшому посилився процес національного і політичного розмежування. Українці почали виходити з польських патріотичних організацій, а поляки – з українських громад. Це розмежування зумовлювалося, по-перше, висуненням польськими повстанцями великодержавного гасла про відновлення Польщі у кордонах 1772 р., який передбачав приєднання значної частини українських земель до Польської держави, і, по-друге, негативним ставленням частини українців до виступів польських повстанців.  Після справи Кирило-Мифодіївського твоариства та гідної оцінки дяльності Т. Шевченка, царській владі стало зрозуміло, що поруч з польською в імперії виросла і українська загроза. До того ж прогресивні поляки активно допомагали в поширенні української освіти. Урядові газети «Киевский телеграф», а також «Вестник Юго-Западной и Западной России» – били тривогу. «Хто старається – писав «Вестник» – про впровадження малоросійської мови до народних шкіл? Поляки». «В минулому році – писав «Телеграф» – подано до цензури 39 рукописів та книжок українською мовою. Більшість з них була написана поляками».

В 1862 р. в Києві діяло 9 недільних шкіл. Одна з них містилася в флігелі по вул. Костянтинівській, 6. Саме тут при допомозі О.Ф. Сенчила-Стефановського впроваджував свій “Буквар” Т. Шевченко. Після поразки січневого повстання царат зачинив їх, та ще 70 таких шкіл в Україні. А далі був Валуєвський Циркуляр. Підозрюючи в усьому «польський слід», царські посіпаки розправилися і з українською культурою.

В цьому ключі особливо трагічно, що започаткована Т. Шевченком і його польськими друзями перша спроба подолати польсько-українську ворожнечу та переосмислити уроки Коліївщини та невдалих польських повстань ХІХ ст. не закінчилася результатом. Царському урядові та польським консерваторам, які сіючи розбрат, традиційно виступали союзниками ворогів обох народів, вдалося використати фатальну суперечку українців з поляками за кордони, та порізнити два національні рухи. Порізнити тоді коли вони були так близькі щоб нарешті порозумітися. Наслідком буде братовбивча боротьба в часи перших визвольних змагань, А другою спробою порозумітися – проект федерації Й. Й. Пілсудського. Але про то пізніше. Починалося ХХ ст. Бурхливі переживання народів, які прагнули незалежності у кінці ХІХ на початку ХХ ст. у Києві тимчасово приглушив поступ невблаганного капіталізму. Про це у наступній частині нашого циклу.

Burzliwe doіwiadczenia narodow, ktore pragney niepodleglosci w koncu XIX i na poczatku XX wieku w Kijowie zostay na pewien czas zagluszone przez rozwoj nieublaganego kapitalizmu.


Частина 4


На зламі століть

Na przelomie wiekow

150 річчю від дня народження В. Городецького присвячується

Poswiecam 150 rocznicy urodzin Wladyslawa Horodeckiego

Волею долі творчий доробок одного з найвідоміших і найпопопулярніших київських архітекторів минулого належить Україні, Польщі та Ірану. Кожна з цих країн може пишатися архітектурною спадщиною, яку він залишив».

Д. Малаков, «13 київських зустрічей з Городецьким»

Zrzadzeniem losu tworczy dorobek jednego z najbardziej znanych i najpopularniejszych kijowskich architektow przeszlosci nalezy do Ukrainy, Polski i Iranu. Kazdy z tych krajow moze cieszyc sie spuscizna architektoniczna, ktora on po sobie zostawil”.

D. Malakow, „13 kijowskich spotkan z Horodeckim”

«Проходжу коло нього майже кожним разом, коли буваю в столиці України, але тільки одного сонячного дня пополудню, коли повітря було чисте, як склянка джерельної води, а небо блакитне як на прапорі України, звернув увагу на те, що цей костел…кричить!»

К. Войцеховський, «Костел, який кричить»

Przechodze kolo niego niemal za kazdym razem kiedy tylko zdarzy mi sie byc w stolicy Ukrainy, ale dopiero pewnego slonecznego popoludnia, gdy powietrze bylo czyste jak szklanka zrodlanej wody, a niebo blekitne jak na fladze Ukrainy, zwrocilem uwage na to, ze kosciol ten … krzyczy!

K. Wojciechowski, „Kosciol, ktory krzyczy”

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Після поразки січневого повстання царська влада провела чистку адміністративного апарату в значній мірі окупованого поляками. Участь католицького духовенства у січневому повстанні стала претекстом для розриву у 1866 р. конкордату з Римом. Втім польське життя Києва не притихло вже в 70-х роках ХІХ ст. повстало Товариство польської молоді у Києві (Stowarcyzszenie polskej mlodziezy w Kijowe). У 1884 році закладено Корпорацію студентів поляків (Korporacije studentow Polakow) на чолі якої став брат майбутнього Президента Польщі – Станіслав Нарутович (Stanislaw Narutowicz).

Новий наплив поляків до Києва розпочався під час будівельного буму на переломі ХІХ та ХХ ст. В цей час в Києві мешкало 17 тис. поляків, а в 1909 р. це число зросло до 44 тис. Поляки займали також багато важливих посад, а Йосиф Йосифович Завадський (Juzef Zawadski) навіть був міським головою. Він походив з Вільнюса, орендував типографію університету св. Володимира та керував нею 30 років. Але найпомітніший слід в обличчі тогочасного Києва залишили архітектори, зокрема деякі польського походження: В. Городецький, І. Ледуховський та ін. В цій частині нашого циклу ми розкажемо вам про польську колонію Києва перелому ХІХ-ХХ ст. та її внесок у розбудову міста над Дніпром.

Po upadku powstania styczniowego wladza carska przeprowadzila czystke w aparacie administracyjnym w znacznej mierze opanowanym przez Polakow. Udzial duchowienstwa katolickiego w powstaniu stal sie pretekstem do zerwania konkordatu z Rzymem w 1866 roku. Jednak polskie zycie w Kijowie nie zamarlo i juz w latach 70-tych XIX wieku powstalo Stowarzyszenie Mlodziezy Polskiej w Kijowie. W 1884 roku zallozono Korporacje Studentow Polakow, na czele ktorej stal brat przyszlego prezydenta II Rzeczpospolitej – Stanislaw Narutowicz.

Nowy naplyw Polakow do Kijowa rozpoczal sie podczas boomu budowlanego na przelomie XIX i XX wieku. W tym czasie w Kijowie mieszkalo 17 tys. Polakow, a w 1909 roku ich liczba wzrosla do 44 tysiecy. Polacy sprawowali takze wiele waznych funkcji, a Jozef Zawadzki byl nawet prezydentem miasta. Pochodzil z Wilna, dzierzawil drukarnie Uniwersytetu sw. Wlodzimierza i kierowal nia 30 lat. Jednak najwyraniejszy slad w wizerunku owczesnego Kijowa pozostawili architekci, zwlaszcza ci polskiego pochodzenia, W. Horodecki, I. Ledochowski i inni. W tej czesci naszego cyklu opowiemy wam o polskiej wspolnocie w Kijowie na przelomie XIX i XX wieku oraz jej wkladzie w rozbudowe miasta nad Dnieprem.

Архітектори

Architekci

 

Життя міста неможливо собі уявити без архітекторів. Тоді під час будівельного буму кін. ХІХ-поч. ХХ ст. вони буквально на очах змінювали обличчя Києва. З архітекторів польського походження та і зодчих взагалі перш за все слід згадати уславленого Володислава Городецького.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Володислав Городецький – пам’ятник у Київському пасажі

Wladyslaw Horodecki – pomnik na kijowskim pasazu

Про цього архітектора зараз в Україні написано вже досить багато. Особливо варто згадати досконалі праці Д. Малакова. Тому тут ми лише коротко скеруємо вас до деяких дійсних споруд та споруд, що, на жаль, вже не існують, що їх подарував місту Городецький. Без сумнівів найвизначнішою спорудою, яку він подарував католицькій громаді, а з нею – і всьому місту, є Другий костел, освячений на честь св. Миколая.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Костел св. Миколая – найпомітніша споруда Нової Забудови. Чудовий приклад псевдоготичного стилю кін. XIX-поч. XX ст. (Велика Васильківська, 75).

Kosciol sw. Mikolaja – najokazalszy obiekt Nowej Zabudowy. Wspanialy przyklad neogotyckiego stylu konca XIX-poczatku XX wieku (u. Wielka Wasilkowska 75)

Костел св. Миколая споруджений 1899-1909 рр. на замовлення римо-католицької громади Києва. Будівництву передував представницький конкурс, за підсумками якого першу премію отримав архітектор П. Гіппіус, другу – студент Петербурзького інституту цивільних інженерів Станіслав Воловський. Замовники обрали для втілення конкурсну роботу Воловського.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Композиція “Вбивство св. Войцеха”. Kompozicja zabojstwo sw. Wojceha

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Фрагменти оздоблення костелу

Elementy zdobnicze kosciola

 

Виконавцем робіт запросили київського зодчого Володислава Городецького, який творчо переробив проект. Через обмеженість коштів, які збиралися шляхом пожертв, будівництво тривало майже десять років. З огляду на складні умови (високий рівень ґрунтових вод) була розроблена спеціальна конструкція фундаменту на бетонних набивних палях за прогресивною технологією київського інженера Антона Страуса, застосованою у таких масштабах уперше в Європі.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Костел св. Миколая на листівці поч. ХХ ст.

Kosciol sw. Mikolaja na widokowce pocz. XX wieku

Костел споруджений з використанням новітніх матеріалів, якими тоді були залізобетон (з нього зроблено усі перекриття, зокрема, склепіння центрального нефа системи “ганнебік” при прольоті у 17 м. має товщину всього 8 см.), штучний граніт, теракотове обличкування тощо. Зокрема, зі штучного каменю виконано усе багате архітектурне та скульптурне оздоблення будівлі, автором якого є давній співавтор Городецького Еліо Саля. Одночасно з костелом у спрощених псевдоготичних формах зведено триповерховий будинок причту. Освячення та урочисте відкриття костелу св. Миколая відбулося 6 грудня 1909 р. Першим його настоятелем став ксьондз Ян Юзеф Змігродський.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

План костелу св. Миколая

Plan kosciola sw. Mikolaja

Об’ємно-просторова композиція храму – хрестова у плані базиліка з трьома невами, розвиненим трансептом, двома баштами на західному фасаді та сигнатуркою у середохресті є типовою для середньовічних європейських костелів. Таким є і декор – майстерна і достовірна готична стилізація, яка яскраво втілює образ готичного храму. Сучасники вбачали у Миколаївському костелі подобу віденської Votiv Kirche (1856). Домінуючий у композиції західний фасад має три стрілчасті портали, тимпани яких прикрашені барельєфами на релігійні теми. Центральна вісь акцентована великим вітражем-трояндою та трикутним фронтоном над ним. Споруда відрізняється досконалістю пропорцій, чистотою композиційного задуму, виразним моделюванням деталей.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Фасад костелу, фото поч. ХХ ст.

Fasada kosciola, fotografia z poczatku XX wieku.

Радянська влада зареєструвала “синдикат” (громаду) костелу у березні 1921 р. З 1936 р. богослужіння у храмі припинилися через відсутність ксьондза. У березні 1938 р. рішенням міськради костел було закрито й призначено під “використання для громадських потреб”. Представники влади познімали хрести, ікони, начиння, дзвони, скульптури, частину вітражів, демонтували також і орган. Частина цього майна потім була знайдена на кіностудії ім. О. Довженка. В 1943 р. інтер’єр споруди сильно постраждав від пожежі, яка, за переказами, виникла від майна, що зберігалося тут.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Костел св. Миколая, 1944 р.

Kosciol sw. Mikolaja w 1944 rok

 

Після війни у будівлі костелу розмістили Київський обласний державний архів. Тут також було розміщено радіоглушильну станцію, яка мала перешкоджати мешканцям Києва слухати західні “радіоголоси”. В 1954-1957 рр. проводилися реставраційні роботи будівлі, під час якої були зняті залишки старих вітражів. В 1956 р. споруду визнали пам’яткою архітектури, однак 1963 р. це рішення було скасовано.

Після урядової ухвали (1979) про створення тут “Будинку органної та камерної музики” костел 1979-1980 рр. був відреставрований з пристосуванням під нову функцію (архітектори Олег Граужис, Є. Осадчий та ін.). На місці вівтаря було встановлено новий великий орган. Викопаний під концертною залою у попередні роки підвал (на місці поховань) було переобладнано на цокольний поверх. Під час розчистки підвалу було знайдено одну з втрачених скульптур – архангела Гавриїла.

У квітні 1991 р. будівлю було внесено до списку споруд, які мають залишатись у власності держави та не підлягають передачі релігійним громадам. Та католицька громадськість не погодилася з таким рішенням влади і наполягала на поновленні своїх прав. З вересня 1991 р. біля стін колишнього костелу стали відправляти служби за католицьким обрядом. Перша така служба відбулася 29 вересня Яном Кріпаном, настоятелем парафії св. Олександра. Невдовзі був досягнутий компроміс між представниками держави і католицької церкви: було погоджено, що під одним дахом будуть співіснувати католицька парафія та “Будинок органної і камерної музики”. Урочисте відкриття костелу відбулося 4 січня 1992 р., першу службу очолював єпископ Ян Пурвинський. Незважаючи на це, настоятелі костелу продовжують молитися за повернення костелу, чи їм так заважає та музика?

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Наразі костел св. Миколая опинився у сучасному будівельному оточенні

Obecnie kosciol sw. Mikolaja znajduje sie w otoczeniu nowoczesnych budynkow

 

Хотілося б також відзначити, що виконаний за всіма канонами готичного стилю Миколаївський костел являє собою єдиний такий виразний зразок його новітнього застосування у Києві. Зважаючи на це, він є свого роду навчальним посібником для вивчення цього стилю та унікальною пам’яткою, яка надає цій частині Києва неповторного та, може, навіть загадкового обличчя.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

В архітектурі Миколаївського костелу присутні всі основні елементи готичного стилю

W bryle kosciola sw. Mikolaja obecne sa wszystkie podstawowe elementy stylu gotyckiego

Та повернемося до В. Городецького. Свою кар’єру у Києві він розпочав зі зведення на поч. 90-х рр. XIX ст. усипальниці родини барона Штейнгеля, побудованої на цвинтарі Аскольдова могила, насправді тут збереглися рештки якоїсь споруди, які потребують детальнішої ідентифікації. В 1895-1896 p. він розробив проект “Південноросійського машинобудівного заводу” на вул. Жилянській, 107.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Комплекс “Південноросійського машинобудівного заводу” на вул. Жилянській 107

Kompleks „Poludnioworosyjskiej Fabryki Budowy Maszyn” na ul. Zytomierskiej 107

Проектуючи корпуси заводу, архітектор не оговтався від загальноприйнятих тоді принципів і схем промислових підприємств, але висока якість проектування та виконання будівельних робіт послугували і майбутнім поколінням.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Забудова садиби Меринга

Zabudowa siedziby Meringa

Наприкінці XIX ст. Городецький став одним з активних учасників розвитку Києва: він розробив проект нових вулиць у центрі міста на місці колишньої садиби Меринга (Михайлівської, Ольгинської, Мерінгівської та Нової), став автором кількох споруд на Миколаївській (сучасній Городецького) вулиці (будинок київського відділення Російського сільськогосподарського комісіонерства “Работник”, меблевої фабрики І. Кімаєра).

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок київського відділення Російського сільськогосподарського комісіонерства “Работник” – перший поверх зведено за проектом Городецького

Budynek kijowskiego oddzialu Rosyjskiego Towarzystwa Rolniczego „Robotnik” – parter wybudowano wedlug projektu Horodeckiego

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Реклама товариства “Работник”, кінець, ХІХ ст.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Фасадний будинок – все, що збереглося від колишньої меблевої фабрики І. Кімаєра

Budynek fasadowy – to wszystko co zachowalo sie z dawnej fabryki mebli I. Kiamyera

 

Поблизу розташований перебудований будинок колишнього готелю «Континенталь», в якому В. Городецький проектував інтер’єри.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Колишній та сучасний вигляд будинку готелю «Континенталь» на вул. Городецького, 5

Dawny i obecny wyglad budynku hotelu „Continental” na ul. Horodeckiego 5

За його проектом був побудований будинок Л. Бендерського – повних шість поверхів на вул. В. Васильківській, 25.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок Л. Бендерського на вул. В. Васильківській, 25

Budynek L. Benderskiego na ul. W. Wasilkowskiej 25

До 1897-1898 p. належить проект надбудови і добудови старого двоповерхового будинку для страхового товариства «Росія» на розі Хрещатика і Прорізної.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Так званий «Будинок лицаря» – садиба страхового товариства «Росія» на розі вул. Хрещатика і Прорізної, 28/2. Знищений 1941 р. На іншому фото сучасний вигляд цього фрагменту Хрещатика

Tak zwany „Budynek rycerza” – siedziba Towarzystwa Ubezpieczeniowego „Rosja”, na rogu Chreszczatyku i ul. Proriznoj 28/2. Zniszczony w 1941 roku. Na innej fotografii obecny wyglad tego fragmentu Chreszczatyku.

Під час київської сільськогосподарської і промислової виставки 1897 p., влаштованої на схилах Черепанової гори, більше уваги привертали два проекти Городецького – павільйони графів Потоцьких. Саме проект В. Городецького визнали кращим, коли московський архітектор Бойцов відмовився від роботи над проектом міського музею старожитностей і мистецтв.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Колишній музей старожитностей, наразі – Національний художній музей України

Dawne Muzeum Starozytnossci, obecnie Narodowe Muzeum Sztuki Ukrainy

Важливим фактором при будівництві музею стало широке застосування бетону і цементу. В 1898 р. у Києві на Куренівці діяв завод  “Фор”, зведений в 1898 р. у Києві на Куренівці за проектом В. Городецького (вул. Кирилівська, 102). Він належав цьому архітектору. Тож він активно рекламував застосування цементу та бетону в своїх неординарних спорудах. Варто лише пригадати скульптури з бетону на будинку з химерами, костелі св. Миколая чи будівлі музею українського образотворчого мистецтва. З 1898 року завод налагодив виробництво найкращого на той час портланд-цементу. Завод випускав також залізобетонні вироби, мозаїчні плитки для підлоги, порожнистий камінь та цементно-піщану цеглу .

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Місце, де розміщувався бетонний завод «Фор», та його сучасний вигляд

Miejsce gdzie znajdowala sie fabryka betonu „For”, oraz jego wspolczesny wyglad

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Проект заводу “Фор”

В 1898-1902 p. на вул. Ярославів вал, 7 за його проектом побудована караїмська кенаса. Ця унікальна екзотична будівля викликала чимало схвальних відгуків.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Караїмська кенаса на старій листівці та її сучасний вигляд

Kenesa karaimska na starej widokowce oraz jej wspolczesny wyglad

Саме після виставки 1897 p. В.  Городецькому – вже добре відомому і шанованому київському архітекторові – і випала честь зводити вже описаний костел св. Миколая.

Та найвідомішою київською спорудою В. Городецького став власний будинок архітектора на вул. Банковій, 10. Будинок мав форму куба з характерним для модерну еклектичним використанням різних стилів. Його фасади оформлені скульптурними прикрасами роботи Е. Саля на теми стародавніх міфів і полювання, виконані з цементу. Оскільки у той час цемент не був ще популярним, Городецький використовував його з метою реклами.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок з химерами, який збудував для себе Володислав Городецький – вул. Банкова. „Dom z Chimerami”, ktory wybudowal dla siebie Wladyslaw Horodecki – ul. Bankowa, 10

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Чудові скульптурні оздоби Е. Саля

Wspaniale ozdobne rzezby autorstwa E. Sali

Інтер’єри будівлі були оформлені екзотичними сюжетами. “Київська газета” від 4 грудня 1903 р. називала будинок “зразком архітектури нового стилю”. Дуже швидко дивовижний витвір Городецького став однією з видатних архітектурних пам’яток Києва.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Леді з будинку з химерами відповідають передовій жіночій моді того часу

Panie z budynku z chimerami odpowiadaja najnowszej kobiecej modzie tego czasu

Маловідомо, що сюжет цього будинку В. Городецький імовріно перейняв від так званого “Африка-хаус” в Гамбургу, який звів в 1899 р. ахітектор М. Халлер(Скібицька, 2011).

Городецький вважається також автором низки склепів на Байковому кладовищі Києва, а також звів склеп Лелявського на цвинтарі Видубицького монастиря, а також склеп Козакевичів.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Склеп родини Тишкевичів на Байковому кладовищі

Kaplica rodziny Tyszkiewiczow na Cmentarzu Bajkowa

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Склеп Козакевичів на цвинтарі у Пуща-Водиці

Kaplica Kozakiewiczow na cmentarzu w Puszczy-Wodycy

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Ще один склеп на Байковому кладовищі, авторство якого приписується В. Городецькому

Jeszcze jedna kaplica na Cmentarzu Bajkowa, ktorej autorstwo przypisuje sie W. Horodeckiemu

Городецький був не тільки архітектором, він також виступав в іпостасі модельєра жіночих суконь та декорацій та костюмів для театру Соловцова.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Городецький виступав також модельєром суконь та декорацій

Horodecki byl takze projektantem sukni i dekoracji

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Книга В. Городецького “В джунглях Африки”

Після революції і захоплення влади більшовиками, втративши свою нерухомість і не маючи у нових умовах ніяких засобів до існування, Городецький 1920 р. емігрував до Варшави. У Польщі він почав працювати у Міністерстві громадських робіт архітектором. Він розробляє проект курорту у Хелі, реставрує палац у Вишнівці, пошкоджений під час Першої світової війни.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Курорт у Хелі, передвоєнні фото

Kurort w Helu, fotografia przedwojenna

Окрім Городецького у Києві того часу активно працювали й інші архітектори польського походження. На жаль, про них ми знаємо незрівнянно менше. Іваницький Карл Людвігович (06.11.1870-1940) – вихованець Львівської політехніки. В 1894-1919 рр. жив у Києві. Тут за його проектами побудовані прибудова до кахляного заводу Й. Анджейовського на вул. Фрунзе (Кирилівська), 64 (1896).

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будівля колишньої фабрики будівельної кераміки – власність польського громадського діяча Йосафата Анджейовського – вул. Фрунзе, 64.

Gmach dawnej fabryki ceramiki budowlanej, wlasnosc polskiego dzialacza spolecznego Jozafata Andrzejowskiego – ul. Frunze, 64

Будівля колишньої фабрики будівельної кераміки перебуває наразі в критичному стані. Проте і зараз можна оглядати виразні кахельні прикраси на фасадах цієї руїни. Підприємство засноване 1875 р. було найвідомішим виробником кахлів. Воно спеціалізувалося на високохудожніх грубах і камінах. Цими виробами прикрашено інтер’єри колишніх прибуткових будинків, що збереглися досі: Ярославів Вал, 1 та 14, Володимирська, 61/11, та Банківська, 10 (Малаков, 2009).

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Керамічні грубки-вироби фабрики І. Анджейовського

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Грубка -вироб в будинку В. Городецького на Банковій, 10

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Й. Анджейовський

Jozafat Andrzejowski

 

Цей архітектор збудував також прибутковий будинок на вул. Богдана Хмельницького, 32, де знаходилася його власна контора.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Прибутковий будинок збудований 1913 р., що використовувався як офіс місцевого філіалу акціонерного товариства Варшавської фабрики столових меблів (Garde Meuble) „Z. Szczerbinski i Spolka”. Тут мешкав автор проекту цього будинку – архітектор та громадський діяч Кароль Іваницький. У наш час житлово-офісне приміщення – вул. Б. Хмельницького, 32. Kamiennica czynszowa, wzniesiona w 1913 r. , wykorzystywana jako lokal miejscowego oddzialu spolki akcyjnej Warszawskiej Fabryki Mebli Stylowych (Garde Meuble) „Z. Szczerbinski i Spolka”. Tu mieszkal autor projektu budynku – architekt i dzialacz spoleczny Karol Iwanicki. Obecnie lokal mieszkalno-biurowy, ul. B. Chmielnickiego, 32

 

Найбільшою його справою мала стати побудова третього костелу св. Йосифа Обручника на Подолі (Юрківська, 3). Вперше проект костелу св. Йосифа, розроблений Каролем Іваницьким, що був дієцезіальним архітектором, був поданий на затвердження 1910 р. як проект римсько-католицької каплиці у садибі Кароліни Ярошинської на вул. Юрківській, 1 (наріжна частина садиби пізніше відокремилася, й у К. Ярошинської залишилася ділянка № 3, друга від рогу вул. Кирилівської, нині – Фрунзе). Проект затверджено лише наприкінці 1913 р., того ж року відбулося закладання. Костел мав еклектичні риси з елементами псевдороманського стилю, був асиметричним, з майже 40-метровою вежею. За Оленою Горбик, будівництво зупинила Перша світова війна, хоча у споруди вже був виведений гранітний цоколь. Втім, 1920 р. громаду костелу було зареєстровано радянськими органами як Синдикат римо-католицького костелу імені св. Йосифа на вул. Юрківській, 3, ймовірно, у приміщенні частково збудованого храму. У переліку київських костелів 1925 р. він вже не значиться.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Місце, де будувався, та ескіз проекту костелу св. Йосифа на Подолі

Miejsce gdzie byl budowany, oraz szkic projektu kosciola sw. Jozefa na Padole

Найбільш загадковим і у той самий час одним з найбільш виразних київських архітекторів є Ігнацій Казимирович Лєдуховський (роки життя невідомі). Яскравий представник інтернаціонального (декоративно-флореального) напрямку стилю модерн. З атрибутованих споруд Лєдуховського: особняк з хірургічною клінікою доктора медицини П. Качковського на вул. Гончара, 33 (1907), прибуткові будинки на вул. С. Петлюри, 8 (поч. ХХ ст.) та Ветрова, 19 (1907-1911) та 21 (1910-1911).

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Клініка Качковського на вул. О. Гончара, 33

Klinika Kaczkowskiego na ul. O. Honczara 33

Клініка Качковського без сумнівів є одним з найвиразніших будинків у Києві. Для міської садиби затисненого вузькими межами сусідніх землеволодінь, який, до того ж, поєднувався у функціях з амбулаторією та лікарнею, обрано оригінальний прийом вивільнення у забудові одного з торців. Цим самим формувався бічний садовий фасад з відкритою терасою кабінету господаря на рівні другого поверху та наріжна заокруглена частина. Напівциркульна форма плану кутових приміщень повторена у центральному вузлі внутрішніх сходів, які є композиційним ядром будинку і об’єднують навколо себе згруповані обабіч себе приміщення дворової та фасадної частини. Ця тема також обіграється у центральних прорізах першого та другого поверху.

Садиба Качковського чудово ілюструє лінію тогочасного модерну, пов’язану з ірраціональними, органічними основами формотворення. Це виявлено як у взаємній компоновці повільно текучих конструктивних об’ємів, так і виборі фасадної пластики та облаштуванні внутрішніх приміщень. У авторських скульптурних оздобах фасадів, виконаних скульптором Ф. Соколовим, переважають органічні мотиви, де ретельно переплетені реальні істоти та міфічний світ. У загальному змістовному наповненні образотворчої частини декору прочитується містичний ірраціоналізм готичної традиції, введення теми захисту домашнього вогнища та людського життя взагалі, на сторожі якого стоять звабливі сирени у центральному фронтоні, рикаючий лев на куті тераси, пара загадкових маскаронів (Фауст і Маргарита?) обабіч головного входу.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Фрагменти оздоби клініки Качковського

Detale zdobnicze kliniki Kaczkowskiego

 

Модельовані у реалістичній манері рельєфні квіти латаття, з м’ясистих стебел яких ніби звиті балюстради вікон другого поверху, квіткові пласко-рельєфні панно із зображенням каштанових гілок передають розкіш та витонченість природних форм, їх вітальну енергію. Відтворення органічних структур у модерні, що притаманно флоральному (декоративному) модерну, виявилося особливим чином у садибі Качковського. Оформлення дворового проїзду з однією колонкою у вигляді оголеної кістки (натяк на професію лікаря-хірурга?) та малюнок ажурних ґрат, що є парафразом відомого паризького Castel Beranger (1894-1898) архітектора Гектора Гемара, який був сміливо висаджений Ледуховським на київський ґрунт.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Фрагмент інтер’єру клініки Качковського

Fragment wneetrz kliniki Kaczkowskiego

 

Будинок на Вєтрова, 19, що вписаний до щільної однобічної забудови фронту вулиці, теж має свої особливості. Стильові форми модерну використані на фасаді у вигляді орнаментальних ліпних вставок вишуканого малюнку, які акцентують фриз, надвіконні та міжвіконні площини.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Прибутковий будинок на вул. Вєтрова, 19

Kamienica czynszowa na ul. Wietrowa 19

У порівнянні з цим сусідній будинок Лєдуховського (будинок лікаря М. Трофімова) на Вєтрова, 21 відображає початок розвитку класицистичних впливів на розвиток стилістики модерну, її «очищення» від вигадливого багатослів’я та нестриманої пластичної деформації форм раннього етапу. Він вирішений Лєдуховським, як односекційне садибного типу прибуткове житло з однією квартирою на кожному з первісно трьох поверхів. Після надбудови 1950 р. четвертого поверху первісну композицію автора було порушено.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок лікаря М. Трофімова на Вєтрова, 21

Budynek lekarza M. Trofimowa na ul. Wietrowa 21

Інколи Лєдуховському приписують також чудовий прибутковий будинок А.А. Червінського на вул. Костельній, 7 (1913 р.). Червінський, який також мав польське походження, відкрив у Києві виробництво мідної вуглекислоти та займався ацетиленовим освітленням.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Прибутковий будинок А.А. Червінського на вул. Костельній, 7 (1913 р.)

Kamienica czynszowa A.A. Czerwinskiego na ul. Koscielnej 7 (1913 r.)

На авторство Ледуховського вказують і у випадку будинку С. Чоколової на вул. Великій Житомирській, 32 (1911-1912). Це односекційне садибного типу апартаментне житло з однією квартирою на кожному з первісно трьох поверхів стало прикрасою вулиці. Надбудовою було знищено виразну об’ємність будинку та рельєфи у його верхній частині. Окрасу даного будинку становлять численні рельєфи, зокрема, зображення гілок каштану, античного сюжету «хлопчик на гусці», змій, а також вакхічні сцени та сцени полювання.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок С. Чоколової на вул. Великій Житомирській, 32 до надбудови

Budynek S. Czokolowej na ul. Wielkiej Zytomierskiej 32, do czasy nadbudowania

Слід згадати також архітектора Г. Гая – автора проекту Бессарабського ринку. Цей ринок побудований 1910-1912 р. на гроші відомого цукрозаводчика Лазаря Бродського, призначені ним на цю мету у заповіті. Архітектором виступив Генрік Ґай, а здійснював проект архітектор Михайло Бобрусов. Скульптурне оздоблення виконали учні українського скульптора Ф.П. Балавенського, які навчалися у Київському художньому училищі, – Т.В. Руденко-Щелкан (декоративне панно на фасаді), і А. Теремець (горельєф «Селянин з волами» і декоративне зображення гусей на металевих воротах), П.В. Сніткін (горельєф «Молочниця»). Урочисте відкриття ринку у присутності вищого керівництва міста і краю відбулося 3 (16) липня 1912 р.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Бессарабський ринок на старому фото і зараз

Rynek Besarabski na starej fotografii i obecnie

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

На вул. Лисенка, 6 ми можемо побачити ще один будинок, спроектований київським архітектором польського походження Валеріаном Куліковським. Це – управління Південно-Західної залізниці

Na ul. Lysenki 6 mozemy zobaczyc jeszcze jeden budynek zaprojektowany przez kijowskiego architekta polskiego pochodzenia Waleriana Kulikowskiego. Jest ot dyrekcja Kolei Poludniowo-Zachodnich

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок, в якому мешкав архітектор, повстанець 1863 р. Р. Валеріан Куліковський – вул. Михайлівська, 15.

Dom, w ktorym mieszkal architekt, powstaniec 1863 r. R. Walerian Kulikowski – ul. Mychajliwska, 15

Мандуруючі містом 

Після ознайомлення з київськими архітекторами польського походження, проїдемося вулицями міста і ознайомимося з вцілілими та не вцілілими будинками, що пов’язані з життям польської громади Києва на зламі ХІХ-ХХ ст. Допоможе нам у цьому мапа «Польські адреси Києва» видавництва «Дух і літера».

Відвідавши Київський національний університет «Київський політехнічний інститут», пригадаємо, що тут вчився Войцех Святославський, який був не тільки здібним хіміком, але й активно був заангажований до тогочасної політичної діяльності. Він був членом вищезгаданої Корпорації студентів поляків. Організації в орієнтації соціалістичної. Цікавився філософією та економікою. Виступав з лекціями на ці теми. Друкував політичні прокламації та допомагав таємним студентським організаціям.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Корпус Київського національного університету «Київський політехнічний інститут», де працював хімік Войцех Святославський. Korpus Kijowskiego Uniwersytetu Narodowego „Kijowski Instytut Politechniczny”, gdzie pracowala chemik Wojciech Swietoslawski

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Польський хімік Войцех Святославський

Polski chemik Wojciech Swietoslawski

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Місце, в якому знаходився будинок, де діяли товариства поляків, діяв Польський театр. Вид на листівці поч. ХХ ст. Будинок зведений 1891-1901 р. (арх. М. Казанський) для великої концертної зали слов’янських пісень. У решті-решт були облаштовані кілька окремих залів. Тут знімали приміщення польський клуб «Огниво» (закладений 1905 р.), Польський промислово-технічний клуб, знаходився «Новий Польський Театр». Будинок не зберігся. Вул. Хрещатик, 1

iMiejsce, w ktorym stal dom, gdzie dzialaly stowarzyszenia Polakow, dzialal Teatr Polski. Wyglad wg widokowki pocz. XX w. Budynek wzniesiony w latach 1891 – 1901 (arch. M. Kazanski) dla olbrzymiej hali koncertowej piesni slowianskich. W budynku wyposazono kilka osobnych sal. Tutaj wynajmowali lokale: polski klub „Ogniwo” (zalozony w 1905), Polski Klub Przemyslowo-Techniczny, wystepowal „Nowy Polski Teatr”. Gmach nie zachowal sie – ul. Chreszczatyk, 1

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Місце, в якому знаходився Польський театр – вул. Зеньковецької, 8.

Miejsce, w ktorym znajdowal sie Teatr Polski – ul. Zankowieckiej, 8

 

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок, в якому мешкала Станіслава Висоцька, бували Я. Івашкевич, Я. Станіславський – вул. Гончара, 43

Dom, w ktorym mieszkala Stanislawa Wysocka, bawili J. Iwaszkiewicz, Jan Stanislawski – ul. Honczara, 43

 

Станіслава Висоцька – акторка, режисер, театральна діячка. Народилась у Варшаві. В 1911-1920 р. мешкала у Києві на вул. Столипінській (Гончара), 43. Організувала (1916) та керувала польським експериментальним театром «Studio» на вул. Круглоуніверситетській, 10, де реалізувала нові сценічні ідеї. В 1919 р. вчила акторській майстерності у Театральній академії на вул. Золотоворітьській, 3.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок польського театру «Studio», спочатку був приватною віллою. В 1916 р. був перебудований на театральне приміщення на 100 глядачів. Трупою керувала С. Висоцька. З театром (діяв до 1918 р.) співпрацювали актори Ю. Остерва, С. Ярач, Н. Млодзейовська, письменники Ю. Івашкевич, С. Віткевич та ін. Наразі бюро комісії ЄС – вул. Круглоуніверситетська, 10

Budynek Polskiego Teatru „Studio”, byl najpierw prywatna willa. W 1916 r. zostal przebudowany na lokal teatralny z sala dla publicznosci na 100 widzow. Zespolem kierowala S. Wysocka. Z teatrem (dzialal do roku 1918) wspolpracowali aktorzy: J. Osterwa, S. Jaracz, N. Mlodziejowska, pisarze J. Iwaszkiewicz, S.I. Witkiewicz i inni. Obecnie biuro komisji UE – ul. Kruhlouniwersytecka, 10

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Ю. Остерва

J. Osterwa

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок римсько-католицького благодійного товариства – вул. Мала Житомирська, 8 Lokal Rzymskokatolickiego Stowarzyszenia Charytatywnego – ul. Mala Zytomierska, 8

 

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок Київського кола Польських жінок, вул. Б. Хмельницького, 26.

Lokal Kijowskiego Kolka Kobiet Polskich – ul. B. Chmielnickiego, 26

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок Клубу польського гімнастичного товариства, вул. Січових Стрільців, 12.

Lokal Klubu Polskiego Towarzystwa Gimnastycznego – ul. Strzelcow Siczowych, 12

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Прибутковий Будинок Ф. Міхельсона (арх. Ф. Сичугов, О. Шилле, 1891 р.). В 1891-1901 рр. місце розміщення малярської школи Миколи Мурашка, в якій навчався К. Малевич. В 1910-х р. приміщення жіночої гімназії ім. Вацлави Перетякович, де навчали польської мови. Під час І світової війни у гімназії працював Я. Корчак. Наразі будинок перебудовано для комерційного закладу – вул. Володимирська, 47.

Budynek wzniesiony jako kamienica czynszowa przedsiebiorcy F. Michelsona (arch. F. Syczugow, O. Szile, 1891 r.). W latach 1891-1901 lokal Szkoly Malarskiej Mykoly Muraszki, w ktorej studiowal K. Malewicz. W pierwszej dekadzie XX w. lokal Gimnazjum Zenskiego im. W. Peretiatkowicz, w ktorym uczono jezyka polskiego. Podczas I Wojny Swiatowej w Gimnazjum pracowal J. Korczak. Obecnie budynek zostal przebudowany dla zakladu komercyjnego – ul. Wolodymirska 47

 

Януш Корчак (Генрик Гольдшміт, 1878-1942) – письменник, педагог, лікар. Народився та мешкав у Варшаві. У роки І світової війни кількаразово відвідав Київ. В 1915 р. гостював у Гімназії Вацлави Перетякович. В 1917 р. працював у польських закладах для дітей на вул. Богавутівській та Володимирській. Саме тут він написав книжку «Як кохати дитину». У Польщі займався будинком для єврейських сиріт. Написав численні праці з педагогіки та дитячі твори. В 1940 р. опинився у Варшавському гетто та був замучений у концтаборі Треблінка.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

У 2012 р. Янушу Корчаку у Києві на будинку на вул. Володимирська, 47 відкрили меморіальну таблицю

W 2012 roku na budynku przy ul. Wolodymirskiej 47 odslonieto tablice pamiatkowa poswiecona Januszowi Korczakowi

З 2016 р. одна з київських вулиць носить назву Януша Корчака.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок польських шкіл та освітніх інституцій, побудований 1910 р. (арх. М. Артинов) для приватної гімназії М. Стельмашенки. В 1917-1918 р. тут містилася польська університетська колегія, у 20-поч. 30-х р. ХХ ст. діяла польська школа-колегіум ім. Ф. Кона. Пізніше будинок був перебудований на банк, наразі – Міністерство юстиції – провул. Рильский, 10

Dom polskich szkol i instytucji oswiatowych, wzniesiony w 1910 r. (arch. M Artynow) dla prywatnego gimnazjum M. Stelmaszenki. W latach 1917-1918 miescilo sie tu polskie kolegium uniwersyteckie, w latach 20-ych i na poczatku 30-ych dzialaly: polska szkola i kolegium nauczycielskie im. F. Kona. Pozniej budynek przebudowano na bank, obecnie Ministerstwo Sprawiedliwosci – zaulek Rylski, 10

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Польська книгарня і бібліотека наукова – вул. Пушкінська, 11

Polska ksiegarnia i biblioteka naukowa – ul. Puszkiska, 11

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Редакція часопису «Дзеннік Київський» і польської друкарні – вул. Прорізна, ріг вул. Пушкінської, 1

Redakcja gazety „Dziennik Kijowski” i polska drukarnia – ul. Prorizna, rog ul. Puszkinskiej, 1

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Редакція часопису «Дзеннік Київський» і польської друкарні, вул. Хрещатик, 36.

Redakcje gazety „Dziennik Kijowski” i polska drukarnia – ul. Chreszczatyk, 36

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Приміщення редакції часопису «Люд Божий» – вул. Костельна, 5

Lokal redakcji czasopisma „Lud Bozy” – ul. Koscielna, 5

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок Торгової школи, в якій діяло Польське студентське коло, а у наступному –  Київського інститут народного господарства, де навчався писар Ігор Неверли (сучасний педагогічний університет ім. Драгоманова), бульвар Тараса Шевченка, 14.

Budynek Szkoly Handlowej, w ktorej dzialalo Polskie Kolko Studenckie, a nastepnie Kijowskiego Instytutu Gospodarki Narodowej, gdzie studiowal polski pisarz Igor Newerly (obecny Uniwersytet Pedagogiczny im. Dragomanowa) – bulwar Tarasa Szewczenki, 14

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок Інституту Шляхетних панн, де навчалися і польки, у тому числі, дочка М. Чайковського. Тут, як вже вказувалося раніше, містилась і католицька каплиця (наразі –  міжнародний центр культури та науки) – вул. Інститутська, 1

Budynek Instytutu Szlachetnie Urodzonych Panien, gdzie studiowaly Polki, w tym corka M. Czajkowskiego. Tutaj takze miescila sie kaplica rzymskokatolicka (obecne Miedzynarodowe Centrum Kultury i Sztuki) – ul. Instytucka, 1

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок Першої Київської гімназії, діючий від 1812 р., побудований 1846-1850 р. (архітектор А. Беретті), в якому вчилося багато польських діячів: В. Ліпінський, Генрик Юзефський, поет Х. Глінка – бульвар Тараса Шевченка, 14

Budynek Pierwszego Gimnazjum Kijowskiego, dzialajacego od 1812 r., wzniesiony w latach 1846 – 1850 (arch. A. Beretti), w ktorym uczylo sie wielu dzialaczy polskich: W. Lipinski, Henryk Jozewski, poeta X. Glinka – bulwar Tarasa Szewczenki, 14

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок Другої Київської гімназії, в якій вчився Болеслав Лесмян (наразі приміщення транспортного закладу) – бульвар Т. Шевченка, 18

Budynek Drugiego Gimnazjum Kijowskiego, w ktorym uczyl sie Boleslaw Lesmian (obecny lokal zakladu komunikacji) – bulwar Tarasa Szewczenki, 18

 

Болеслав Лесмян – поет, театральний діяч, один з найбільш новаторських авторів нової польської літератури ХХ ст. Народився у Варшаві. В 1887 р. його батько став чиновником управління Південно-Західної залізниці у Києві. Тут Болеслав мешкав до 1901 р. Навчався у ІІ Київській гімназії, а також Київському університеті св. Володимира. У Києві розпочалася його літературна діяльність у вузькому колі російських, польських та українських модернистів. Спочатку мешкав на вул. Паньківській, а з 1892 р. – на вул. Лисенка, 1.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок, в якому мешкав Б. Лесмян, – вул. Лисенка, 1

Dom, w ktorym mieszkal B. Lesmian – ul. Lysenki, 1

 

Болеслав Лесмян, окрім свого поетичного таланту, прославився феноменальною популярністю у жінок. Що притягало їх до нього? Точно не слава – бо відомим він став тільки після. Не відрізнявся він і зовнішнім виглядом: малорослий (мав 1,55 м. росту і часто казав, що замінив би свій талант на пару додаткових см.), горбатий, лисий, з приводу чого знайшов спосіб, щоб вживлювати волоси на золотих волосках, який зрештою покинув, з кривим носом. А, тим не менше, дуже популярний.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Болеслав Лесмян

Boleslaw Lesmian

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок четвертої київської гімназії, в якій вчився Я. Івашкевич – вул. Велика Васильківська, 96. Збудований 1897-1898 рр. (архітектор М. Чекмарьов). Гімназія розташована поблизу від костелу Св. Миколая, що на той час притягало сюди поляків

Budynek Czwartego Gimnazjum Kijowskiego, w ktorym uczyl sie J. Iwaszkiewicz – ul. Welyka Wasylkiwska, 96. Wzniesiony w latach 1897-1898 (arch. M. Czekmariow). Sasiedztwo z kosciolem sw. Mikolaja przyciagalo do Gimnazjum Polakow.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Ярослав Івашкевич

Jaroslaw Iwaszkiewicz

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок київської художньої школи, в якій навчався З. Пронашко та інші польські художники – вул. Воровського, 2.

Budynek Kijowskiej Szkoly Artystycznej, w ktorej studiowal Z. Pronaszko i inni polscy malarze – ul. Worowskiego 2

 

На вулиці Лютеранській звернемо увагу на нижню частину вулиці, що спускається на Хрещатик. До 1941 р. тут знаходилося два будинки. В одному з них (Лютеранська, 1) знаходилася видавнича фірма Леона Ідзіковського (1827-1865).

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Місце локалізації бібліотеки та книгарні фірми «Леон Ідзіковський», балетного класу «Центростудії», де навчала хореографії Броніслава Ніжинська – вул. Хрещатик, ріг вул. Лютеранської 1 (будинок не зберігся після руйнування Хрещатика 1941 р.)

Miejsce lokalizacji biblioteki i ksiegarni firmy «Leon Idzikowski», klasy baletowej «Centrostudii», gdzie uczyla choreografii Bronislawa Nizynska – ul. Chreszczatyk, rog ul. Luteranskiej 1 (budynek nie zachowal sie po wyburzeniu Chreszczatyka w 1941 r.)

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Герсілія Ідзиковська (Бухаревич)

Hersylia Idzikowska (Buharewicz)

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Реклама книгарні фірми «Леон Ідзіковський», зокрема творів В. Висоцького (з його портретом)

Rekalama  ksiegarni firmy «Leon Idzikowski», zwlasza tworow W. Wysockiego (z jego portretem)

Герсілія Ідзиковська (Бухаревич) (1892-1917) – дружина Леона Ідзиковського (1827-1865) – засновника відомого київського видавництва, яке повстало 1895 р. Після смерті чоловіка довгий час вела фірму. Створила при видавництві велику бібліотеку та колекцію нот. Видавництво рекламувало польську поезію та музику. Видавало воно також твори українських композиторів.

На іншому боці вул. Лютеранської знаходився будинок, де містилася фотографічна студія іншого відомого киянина-поляка – Володимира Висоцького.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

 

Місце, де знаходилася фотостудія польського фотографіка та поета Володимира Висоцького, – вул. Хрещатик, ріг вул. Лютеранської 1 (будинок не зберігся після руйнування Хрещатика 1941 р.). Детальніше про постать В. Висоцького див. тут: http://h.ua/story/346593/

Studio fotograficzne polskiego fotografika i poety Wlodzimierza Wysockiego – ul. Chreszczatyk, rog ul. Luteranskiej 1 (budynek nie zachowal sie po wyburzeniu Chreszczatyka w 1941 r.). Wiecej o W. Wysockim tutaj: http://h.ua/story/346593/

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Місце, де знаходилися готель і кав’ярня «Француа» – вул. Б. Хмельницького, 17, ріг вул. Володимирської, 47. Заклад організував виходець з Варшави Франтишек Голомбек, популярний серед польської людності. Спочатку це була одноповерхова будівля, до початку ХХ ст. надбудована до 3 поверхів, зараз на цьому місці зведено торговий центр

Miejsce po hotelu i kawiarni «Francois» – ul. B. Chmielnickiego, 17, rog ul. Wolodymirskiej 47. Zaklad prowadzony przez warszawiaka Franciszka Golabka, popularny wsrod ludnosci polskiej; dom poczatkowo jednopietrowy, do pocz. XX w. nadbudowany do 3 pieter. Obecnie na tym miejscu wzniesiono centrum handlowe.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будівля національної філармонії (давній будинок купецького зібрання), в якому концертували І.Й. Падеревський, К. Шимановський, скрипаль Павло Кохановський та інші. Gmach Filharmonii Narodowej (dawniej dom kupiecki), w ktorym koncertowali I. J. Paderewski, K. Szymanowski, skrzypek Pawel Kochaski oraz inni polscy muzycy, a w czasach wspolczesnych spotkal sie z Kijowianami papiez Jan Pawel II – ul. Zjazd Wolodymirski, 1

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Кароль Шимановський

Karol Szymanowski

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будівля національної опери України, в якій перебував І.Й. Падеревського, працювала хореограф Броніслава Ніжинська, співак Беліна-Скупевський та ін., – вул. Володимирська, 50

Gmach Opery Narodowej Ukrainy, w ktorym goscil I. J. Paderewski, pracowala choreograf Bronislawa Nizynska, spiewak Stefan Bielina-Skupiewski i inni – ul. Wolodymirska, 50

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Ігнатій Падеревський

Ignacy Paderewski

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будівля Київського літературно-мистецького товариства – вул. Рогнідинська, 1 (вигляд на фото кін. ХІХ ст., в якому організовано урочистості на честь класиків польської культури. У них приймали участь поміж інших О. Глінка та Б. Лесмян. Почесними членами товариства були обрані Г. Сенкевич та піаніст та композитор А. Коницький

Lokal Kijowskiego Stowarzyszenia Literacko-Artystycznego – ul. Rohnidynska, 1 (wyglad ze zdjecia konca XIX w., w ktorym urzadzano imprezy ku czci klasykow kultury polskiej. Uczestniczyli w nich m.in. O. Glinka i B. Lesmian. Honorowymi czlonkami Towarzystwa zostali wybrani H. Sienkiewicz, pianista i kompozytor Ant. Konicki.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Колишня садиба родини М. Добрачевського, потім – Р. Гавінського, 1858-1861 рр. Архітектор Ф. Голованов. Осередок польської культури. Тут 1900-1910 рр. проходили зустрічі польських літераторів, вул. М. Лисенка, 2

Dawna siedziba rodziny M. Dobraczewskiego, pozniej – R. Hawrynskiego, lata 1858-1861, architekt F. Golowanow. Ossrodek kultury polskiej. Tutaj w latach 1900-1910 odbywaly sie spotkania polskich literatow, ul. M. Lysenki 2

 

 

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок (збудований 1893-1898 рр., арх. М. Гарденін), в якому мешкав О. Глінка, в якого гостювали О. Яблоновський, письменник Ст. Пшебишевський, – вул. Гончара, 24

Dom (wzniesiony w latach 1893-1898, arch. M. Gardenin), w ktorym mieszkal Otto Glinka (u ktorego goscil A. Jablonowski, literat St. Przybyszewski). – ul. Honczara, 24

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Отто Глінка

Otto Glinka

Отто Глінка – журналіст та громадський діяч. Публікував твори у польській пресі під псевдонімом “Mikolaj Trzaska». Видавав газету «Наша Пшишлосць» (“Nasza przyszlosc”). Працював у Києві в управлінні Південно-Західної залізниці, був учасником київських інтелектуальних клубів. Помешкання О. Глінки на вул. Мало-Володимирській (О. Гончара) було неформальним осередком польської спільноти. Його син Ксаверій був польським поетом та опублікував спогади про Київ.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Станіслав Пшебишевський

Stanislaw Przybyszewski

Що стосується Станіслава Пшебишевського, то він багаторазово гостив у Києві, зокрема, у помешканні О. Глінки, де користувався великим визнанням. Кілька його творів було поставлено на сцені російського драматичного театру «Соловцов» (суч. Театр ім. І. Франка)

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок родини Прахових, в якому мешкали митці Михайло Врубель та Вільгельм Котарбінський, – вул. Десятинна, 14.

Dom rodziny Prachowych, w ktorym mieszkali artysci Michal Wrobel i Wilhelm Kotarbinski – Dziesiecinna 14

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Вільгельм Котарбінський

Wilhelm Kotarbiski

На постаті художника-символіста В. Котарбінського (1849-1921) слід зупинитися, адже його розписи прикрашають не одну київську будівлю. З ними ми можемо зустрітись у Володимирському соборі – це, зокрема, композиції «Таємна вечеря» та «Вхід у Єрусалим» (разом з братами Свідомськими) у південному нефі, у північному – «Розп’яття» та «Суд Пілата», 4, 5 та 6 дні творіння, а також композиція «Преображення Господнє».

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

«Преображення Господнє» – композиція у Володимирському соборі

„Przemienienie Panskie” o kompozycja w soborze sw. Wlodzimierza

 

Пензлю В. Котарбінського належать також розписи у будинках Терещенка та Ханенка, які гармонійно поєдналися з експонованими творами мистецтва.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Плафони вестибюлю Національного музею Тараса Шевченка на билинні теми пензля В. Котарбінського

Plafony w westybulu Narodowego Muzeum Tarasa Szewczenki, na nim prace pedzla W. Kotarbiskiego

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Ще одним будинком, де мешкав Котарбінський, був будинок готелю Прага, що на вул. Володимирській, 36

Jeszcze jednym budynkiem, w ktorym mieszkal Kotarbinski, byl budynek Hotelu Praga, polozony na ul. Wolodymirskiej 36

 

Проте 1920 р. у ньому стало небезпечно і художник саме тоді прийняв запрошення Емілії Львівни Прахової перебратися до них на вищевказану вул. Десятинну, 14.  Детальніше про майстра див тут

Необхідно обов’язково також оглянути будинок Подгорського (також відомий під назвою «Замок барона») – садиба на перетині Театральній (нині вул. Лисенка) та Ярославового Валу. Дата спорудження: 1896-1897. Парадний вхід влаштований не просто з вулиці, а через ворота, фланковані статуями крилатих демонів, що утримують еркер. На порозі гостей зустрічає привітальний напис «Salve», зроблена в мозаїчній підлозі в техніці «терацо». На другому і третьому поверхах розміщувалися десятикімнатна квартири. Їх стелі прикрашала ліпнина. Особливо прикрашали квартири кахельні вироби київської фабрики поляка І. Анджеєвського. У бік двору виходили приміщення для прислуги, згруповані в два рівні, з невисокими стелями і маленькими віконцями. Ці «служби» з кухнями мали окремі чорні сходи, по яких заносили продукти, дрова для опалення та кухонних плит, виносили сміття і золу. З цього боку будинок має сім поверхів.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Прибутковий будинок гр. Михала Подгурського, побудований 1896-1898 рр. Серед киян відомий наразі як «Замок Барона», у неороманському стилі, арх. М. Добачевський. Володар –  гр. М. Подгурський був відомим підприємцем, був відзначений на київській сільськогосподарській та промисловій виставці 1897 р. Наразі офісне приміщення – вул. Ярославів Вал, 1

Kamienica czynszowa hr. Michala Podgorskiego, wzniesiona w latach 1896-1898, w stylu neoromanskim, arch. M. Dobaczewski. Wlasciciel, hr. M. Podgorski byl znanym przedsiebiorca, zostal odznaczony na kijowskiej wystawie rolniczej i przemyslowej w 1897 r. Obecnie lokal komercyjny – ul. Jaroslawiw Wal, 1

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок «ЮРОТАТ» колишнього «Южнорусского общества торговли аптекарскими товарами», заснованого у Києві 1881 р. Споруджено 1898-1899 рр. коштом аптекаря-поляка Адольфа Марцинчика за проектом польського архітектора Олександра Хойнацького (вул. С. Петлюри, 16/108)

Budynek „JUROTAT” dawnego Poludnioworosyjskiego Towarzystwa Handlu Towarami Aptecznymi, ktory wybudowano w Kijowie w 1881 roku, na koszt aptekarza-Polaka Adolfa Marcinczyka wedlug projektu polskiego architekta Aleksandra Chojnackiego (ul. S. Petlury 16/108)

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок, в якому мешкав благодійний діяч Леонід Янковський, координатор побудови костелу Св. Миколая – вул. Прорізна, 9

Dom, w ktorym mieszkal dzialacz charytatywny Leonard Jankowski, koordynator budowy kosciola p.w. sw. Mikolaja – ul. Prorizna, 9

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок, в якому громадський діяч Юзеф Хойновський 1899 р. організував приватний музей старожитностей (зібрання нараховувало понад 2500 експонатів), – вул. С. Петлюри, 10. В 1901 р. колекція була подарована товариству Прекрасних мистецтв «Zacheta» у Варшаві (колекція збереглася)

Budynek, w ktorym dzialacz spoleczny Jozef Chojnowski prowadzil prywatne muzeum starozytnosci (zbior liczyl ponad 15 tys. eksponatow) – ul. S. Petlury, 10, w 1901 roku kolekcje podarowano Towarzystwu Zachety Sztuk Pieknych w Warszawie (kolekcja zachowala sie)

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок, в якому мешкав польський письменник та громадський діяч Іоахім Бартошевич, ред. „Dziennika Kijowskiego” – вул. Прорізна, 18

Dom, w ktorym mieszkal polski pisarz i dzialacz spoleczny Joachim Bartoszewicz, red. „Dziennika Kijowskiego” – ul. Prorizna, 18

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок, в якому мешкав В’ячеслав Ліпінський (Вацлав Ліпінський), – вул. Б. Хмельницького, 52

Dom w ktorym mieszkal Wiaczeslaw Lypynskyj (Waclaw Lipinski) – ul. B. Chmielnickiego, 52

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

В’ячеслав Ліпінський – відомий українсько-польський громадський діяч

Wiaczeslaw (Waclaw) Lipinski – znany ukrainsko-polski dzialacz spoleczny

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок, в якому мешкав польський публіцист та громадський діяч Станіслав Cтемповський, – вул. Б. Хмельницького, 30. Dom w ktorym mieszkal polski publicysta i dzialacz spoleczny Stanislaw Stempowski – ul. B. Chmielnickiego, 30

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок, в якому мешкав Володимир Високович, – вул. І. Франка, 34Dom w ktorym mieszkal Wlodzimierz Wysokowicz – ul. I. Franki, 34

 

Володимир Високович (1854-1912) був спеціалістом в галузі епідеміології та патоморфології і автором понад 80  наукових праць, у тому числі монографій та підручників, організатором жіночого медичного інституту в Києві. Народився у шляхетській родині на Поділлі. В 1895 р. – професор Київського університету. Неодноразово ставав на чолі експедицій, що мали боротьбу з чумою та холерою. Численні службові обов’язки поєднував з громадською діяльністю, зокрема, на користь польської спільноти. Цікаво, що саме він давав медичні поради В. Городецькому перед його поїздкою до Африки. Мешкав на вул. Нестерівській (І. Франка), 34. Похований на Байковому кладовищі.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Володимир Високович

Wlodzimierz Wysokowicz

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок засновника Київської дерматологічної клініки лікаря Людвіга Гурецького (Ludwiga Goreckiego) (1825-1885), бульвар Т. Шевченка, 4б (флігель). 1874 р. Архітектор О. Шілле

Budynek tworcy Kijowskiej Kliniki Dermatologicznej, lekarza Ludwika Goreckiego (1825-85), bulwar T. Szewczenki 4b, (skrzydlo). 1874 r. Architekt O. Schiele

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Людвиг Гурецький

Ludwik Gorecki

В Києві практикував також доктор медицини-поляк – Й. – Б. М. Гарлінський. Його прибутковий будинок в стилі модерн 1907-1908 рр. (арх. Й. Зекцер) на Ярославовому валу, 4 містив на першому поверсі водолікарню з панісонатом “Квісісана” (“Інститут фізичних методів лікування Й.М. Гарлінського з пансонатом для хворих”). Перший поверх мав мармурові східці й загалом гарний декор в стилі модерн. Він був присутній до другого поверху, а далі, де розміщувалися звичайні квартири прибуткового будинку, східці були гранітними.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок Інституту фізіотерапевтичних методів лікування доктора Юзефа Гарлінського, лікаря та польського громадського діяча, вул. Ярославів вал, 4

Lokal Instytutu Fizjoterapeutycznych Metod Leczenia Dr Jozefa Garlinskiego, lekarza i polskiego dzialacza spolecznego, ul. Jaroslawiw Wal, 4

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок хірургічного і терапевтичного шпиталю, де працювали поляки і діяло Польське лікарське товариство – вул. Пушкінська, 22а

Budynek szpitala hirurgicznego i terapeutycznego, gdzie pracowali Polacy i dzialalo Polskie Towarzystwo Lekarskie – ul. Puszkiska, 22a

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Будинок римсько-католицького шпиталю ім. Станіслава Сирочинського (в 1910 та 2012 р.), збудований та підтримуваний завдяки внескам та пожертвам польської громади (арх. К. Іваницький, 1913-1914). Названий на честь померлого філантропа, державного діяча Станіслава Сірочинського. Складався з відділів хірургічного та терапевтичного. Наразі будинок інституту нейрохірургії – вул. Майбороди, 32. Budynek szpitala rzymskokatolickiego im. Stanislawa Syroczyskiego wzniesiony i prowadzony dzieki skladkom i darowiznom wspolnoty polskiej (arch. K. Iwanicki 1913-1914 ). Nazwany ku czci zmarlego filantropa, dzialacza panstwowego St. Syroczynskiego. Skladall sie z oddzialow chirurgicznego i terapeutycznego. Obecnie bydynek instytutu neurochirurgii – ul. Majborody, 32

Некрополь

Nekropolia

Як зазначалося раніше, нове Байкове кладовище виникло в якості компенсації за розташовані на Печерську за Васильківською рогаткою різнонаціональні цвинтарі. У 80-х р. XIX ст. цвинтар було розділено і розширено, виникло два Байкових — «Старе» кладовище ліворуч від дороги і «Нове», де ховали з 1880 р. На “Старому” кладовищі 1841 р. було збудовано дерев’яну Дмитрівську церкву, яка після побудови теперішньої Вознесенської церкви була розібрана.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Схема Байкового кладовища, 1894 р. Позначено католицьку, лютеранську та православну частини

Plan Cmentarza Bajkowa, 1894 r. Zaznaczono czesc katolicka, luteranska i prawoslawna

 

«Нове» огороджене кам’яною стіною, яка має входи-брами, стилізовані під церкву, костел і кірху. В 1884 р. на його території збудовано кам’яну Вознесенську церкву. Також на території Нового кладовища знаходиться церква Воскресіння Словущого УПЦ (МП).

До католицької польської частини на новому кладовищі веде стилізована під готичний стиль брама з латинським написом на фасаді: «Благословенні померлі, що відішли до Бога». Ще не так давно у цьому написі бракувало кількох літер. Нещодавно завдяки діяльності польських організацій у Києві вони були відновлені.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Вхідна брама католицької частини Нового кладовища з написом: «Благословенні померлі, що відішли до Бога»

Brama wejsciowa na katolicka czesc Nowego Cmentarza z napisem: „Blogoslawieni umarli, ktorzy odeszli do Boga”

На території Байкового кладовища розташовано біля двадцяти старих склепів. Склеп має площу 9 м та висоту 2 м. Всі склепи різні. Їх об’єднує лише структура – маленька кімнатка, куди могли зайти люди, які хотіли пом’янути померлих, і огороджене решіткою підземелля, де і знаходилися труни. Багато склепів було побудовано відомими архітекторами: Володиславом Городецьким, Володимиром Ніколаєвим та іншими.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Склеп лікаря Людвига Гурецького у радянські роки був практично знищений

Kaplica lekarza Ludwika Goreckiego w czasach radzieckich byla praktycznie zniszczona

 

Всі ці склепи унікальні, бо були побудовані за давніми традиціями, відповідних віровизнанням померлих, – православними, католицькими, лютеранськими. На превеликий жаль, всі записи було знищено під час Другої світової війни.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4
Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Склеп графа де Вітте ( авторства того ж В. Городецького) )колись мав стрілчастий готичний верхівку, яка перегукувалася з верхівкою костелу св. Миколая. Наразі його втрачено

Kaplica hrabiego de Vitte miala kiedys spiczasty gotycky szczyt, ktory harmonizowal z wiezami kosciola sw. Mikolaja. Obecnie niestety zawalila sie

Сьогодні склепи знаходяться у надзвичайно занедбаному стані. На деяких збереглися написи, але всі усипальниці розкриті та пограбовані. Існує версія, що у склепах люди ховалися під час війни. Пізніше вони слугували притулками для безхатьків.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Нагробок Сирочинського

Nagrobek Syroczynskiego

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Нагробок родини Радлінських

Nagrobek rodziny Radlinskich

З видатних представників київської полонії на кладовищі поховані художник Вільгельм Котарбінський (Нове Байкове кладовище), мати київського поета та фотографа Володимира Висоцького, граф Маурицій Понятовський (Hr. Mauricy Poniatowski), професор Володимир Високович (Wlodzimerz Wysokowycz), ксьондз Петр Жмигородський (Piotr Zmygorodski) (1834-1910) – пробощ (настоятель) київської парафії, прелат Житомирської капітули, Ципріан Улашин (Cyprian Ulaszyn) – колишній маршалок Ліповецького полку, Феофіла Гівлінська-Скальска (Teofila z Hiwlinskich Skalska) (1840-1924), Леон Ідзіковський (Leon Idzikowski), полковник Владислав Бірон (Wladislaw Biron).

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Могила художника Вільгельма Котарбінського

Grob malarza Wilhelma Kotarbinskiego

 

Про місця останнього спочинку видатних киян-поляків ви можете більше довідатися, відвідавши спеціальну виставку у національному історико-архітектурному музеї «Київська Фортеця» чи за посиланням http://www.kresy.pl/zobacz-kresy,fotorelacje?zobacz/groby-dobrych-polakow-kijowian-

У кін. ХІХ-поч. ХХ ст., як вже згадувалось, у Києві функціонувало вже два католицьких костели, каплиці при навчальних закладах. Окрім того, у Києві існувала громада маріавітів – сектантського руху у римо-католицькій церкві, який виник 1893 р. у Польщі та знайшов підтримку у деяких католиків Києва, Одеси та Варшави. У довіднику адрес за 1914 р. наводитися каплиця цієї секти за адресою вул. Бульварно-Кудрявська (сучасна Воровського), 34. За цією адресою містилася садиба П. Рогальського, в якій було споруджено двоповерховий будинок (арх. А. Краус, 1894) з флігелем (арх. О. Шилле, 1882). У цій садибі і орендувалося приміщення під каплицю. Садиба не збереглася, вона була знесена 1986-1989 рр. Цікаво, що ця секта мала своє поле для поховання на Лук’янівському кладовищі, що стало другим після Байкового кладовищем, де ховали представників різних конфесій. На відміну від Байкового кладовища Лук’янівське наразі є національним заповідником, архів його пережив війну.

Польські сліди Києва Частина 4 / Polskie slady w Kijowie Czesc 4

Схема Лук’янівського цвинтаря, 1900 р. Позначено маріавітську ділянку

Schemat Cmentarza Lukianowskiego, 1900 r. zaznaczono kwartal mariawicki


Частина 5


У часи військових потрясінь

W czasach wojskowego niepokoju

 

«Польський уряд визнає право України до існування як незалежної держави, визнав Уряд Української народної республіки на чолі з головним отаманом Симоном Петлюрою за верховну владу Української народної республіки».

Міністерство закордонних справ Польщі, 07.05.1920 р.

“Polski rzad uznaje prawo Ukrainy do istnienia, jako niepodleglego panstwa, uznaje Rzad Ukrainskiej respubliki ludowej na czele z glownym atamanem Szymonem Petlura za wladze najwyzsze Ukrainskiej Republiki Ludowej”.

Ministerstwo spraw zagranicznych Polski, 07.05.1920

 

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Київ, 1918 р., худ. І. Їжакевич

Kijow, 1918, I. Jezakewicz

Неспокійне ХХ ст. принесло з собою низку випробувань. Революції, що прокотились Європою після першої світової війни поховали старі Імперії. На їх руїнах народи розпочали боротьбу за свою незалежність. Боролися за неї і поляки, і українці. Перші відбудували свою державу, другим це тоді не вдалося. Проте саме з Києвом пов’язана остатня у тих визвольних змаганнях спроба створення незалежної України – Київський похід 1920 р. Зважаючи на агресивну політику більшовиків, спрямовану проти старої аристократії та інтелігенції, а також усього національного, Київ залишило багато представників польської колонії. Наступні сторінки історії міста над Дніпром будуть пов’язані з Катинським злочином та подіями другої світової війни. Про сліди визвольних змагань та тяжку спільну долю поляків та Києва ми розкажемо у 5 частині циклу «Польські сліди Києва».

Niespokojny wiek XX przyniosl ze soba wiele prob. Rewolucje, jakie potrzasnely Europa po Pierwszej Wojnie Swiatowej pogrzebaly stare imperia. Oto na ich gruzach kazdy narod rozpoczynal swoja walke o niepodleglosc. Walczyli o nia za rowno Polacy jak i Ukraincy. Pierwsi obudowali swoje panstwo, drudzy – nie. Wszak mianowicie z Kijowem zwiazana byla ostatnia w tych wyzwolenczych zmaganiach proba stworzenia niepodleglej Ukrainy – Kijowska wyprawa 1920 r. Ze wzgledu na agresywna polityke bolszewikow skierowana nie tylko przeciwko starej arystokracji i inteligencji, ale i wszystkiemu, co narodowe, Kijow opuscilo wielu przedstawicieli Polskiej kolonii.

Kolejne strony historii miasta nad Dnieprem zwiazane sa z zbrodnia katynska oraz wydarzeniami Drugiej Wojny Swiatowej. Nasza opowiesc o sladach walki za niepodleglosc oraz o ciezkim losie Polakow i Ukraincow Kijowa w 5 czesci cyklu «Polskie slady w Kijowie».

 

 

Рік 1920. За федерацію незалежних держав

Rok 1920. Za federacja niepodleglych panstw

Минули драматичні три роки боротьби українців за свою державу. В умовах боротьби на три фронти вони принесли поразку. Зважаючи на це, уряд Української народної республіки, що вже існувала лише офіційно, погоджується з репрезентованою Ю. Пілсудським концепцією утворення федерації незалежних держав під керівництвом Польщі. Необхідно зауважити, що дана концепція була у багато разів більш прогресивною, ніж позиція польських націоналістів-ендеків під керівництвом Р. Дмовського, які навіть і чути не хотіли про якісь держави інших народів, а лише про інкорпорацію їх, за старою традицією, до Польщі. Зважаючи на це, Ю. Пілсудський мав за будь-яку ціну реалізувати свою концепцію, скориставшись з прихильності до неї частини українців.

 

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Голова Польської держави Ю. Пілсудський неодноразово бував у Києві. В 1907 р., коли він очолював революційну фракцію Польської соціалістичної партії, він готував акцію експропріації відділення державного банку у Києві. Під час перебування у місті зустрівся з Олександрою Щербінською – своєю майбутньою дружиною. Тут він освідчився їй у коханні

Naczelnik Panstwa Polskiego J. Pilsudski niejednokrotnie przebywal w Kijowe. W 1907 r., kiedy dowodzil rewolucyjna frakcja Polskiej partii socjalistycznej, przygotowywal akcje ekspropriacji filii Banku Panstwowego w Kijowe. Podczas pobytu w Kijowe spotkal sie z Aleksandra Szubinska –swoja przyszla zona. To tutaj wyznal jej milosc.

Саме ці обставини зумовили необхідність української компанії та походу на Київ весною 1920 р. Політичним розрахунком компанії було пробудити українців до розбудови своєї держави, яка стала б надійним буфером Польщі від агресивної Росії, все одно – якої: білої чи червоної. Війська Червоної армії, що готували генеральний наступ на територію Білорусі, не приймали бою з польсько-українськими частинами, намагаючись заманити їх якомога вглиб України.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Командувач 3-ю польською армією ген. Е. Ридз-Смигли

Dowodca 3-j Polskiej armii gen E. Rydz-Smigly

Польські і союзні їм українські частини просувалися вглиб України, не зустрічаючи серйозного опору більшовиків. Наступ на Київ був рішенням, яке дуже спізнилось у відношенні до загальної ситуації на фронті. Невеликі польські розвідувальні загони займали місто без наказу без контакту з супротивником. Компанія з 5 полку піхоти легіонів, що була розвідувальним відділом 1 Бригади піхоти легіонів, досягнула Києва, який вже залишили більшовики, 7 травня о 16:00.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Польські війська рухаються на Київ

Polskie wojska przesuwaja sie do Kijowa

Перед нею до міста увійшли розвідувальні відділи, а потім і весь 1 полк сволежерів з 7 кавалерійської бригади. Відступ більшовиків з Києва означав, що головне військове завдання української компанії оточити та знищити війська ворога перед лінією Дніпра провалилася. Київ був опанований без бою силами біля сотні солдат. Доходило до гумористичних сцен. Так, після зайняття Пуща-Водиці один офіцер 1 полку сволежерів з патрулем та одним кулеметом сів у трамвай, що йшов до Києва. Незадовго після цього він привіз вісім полонених – варту більшовиків при якомусь з військових об’єктів. Супротивник обмежувався лише тим, що створював рубіж оборони на лівому березі Дніпра.

8 травня 1920 р. після полудня до Києва ввійшла вся 1 дивізія піхоти легіонів, а також бригада піхоти Подгалянської з групи полковника Рибака. Залізничний вокзал зайняли частиною сил 15-а дивізія піхоти.

 

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Залізничний вокзал у Києві

Dworzec kolejowy w Kijowe

До вечора 3-тя польська армія всіма своїми силами вийшла на лінію Дніпра.

 

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Колишній особняк купця Маркуса Зайцева 1897 р. у стилі неоренесанс за проектом Володимира Миколаєва на вул. Шовковична, 1. Тут під час опанування Києва 1920 р. мешкав Е. Ридз-Смигли з дружиною

Byla willa kupca Markusa Zajcewa 1897 r. na ul. Szelkowiczna 1. Zbudowana w stylu neorenesansowym, wedlug projektu Wlodzimierza Mikolajewa. To tutaj podczas opanowywania Kijowa mieszkal E. Smigly-Rydz z zona

 

Генерал Ридз-Смигли наказав, щоб окремі частини зайняли наступні частини фронту: група полковника Рибака – район Вишгорода, Пуща-Водиці та Куренівки, 7 бригада кавалерії з виділенням 1-го полку сволежерів, який залишався у Києві, – район Лютежа. Перша дивізія піхоти легіонів займала Київ. У місті розміщувалася також 6 українська дивізія. Таким чином, майже всі сили 3-ї армії були сконцентровані у Києві та його околицях. Зважаючи на велику концентрацію військ, генерал Ридз-Смигли наказав провести урочистий парад центром Києва. Він був розрахований, головним чином, на психологічний ефект. Він мав показати українцям силу польської зброї.

 

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Парад польських військ у Києві

Defilada polskich wojsk w Kijowie

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Генерал Ридз-Смигли приймає парад у Києві, 7 травня 1920 р. (з архіву А. Неуважного)

General Rydz-Smigly przyjmuje defilade w Kijowie, 7 maja 1920 r. (z archiwum A. Nieuwaznego)

 

Парад мав також підтримати отамана С. Петлюру в опануванні влади та авторитету на українських землях. Київ ставав столицею відновленої Української народної республіки. Поляки презентували нові мундири польської армії зразка 1919 р.

 

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Головний отаман військ УНР С. Петлюра (праворуч) приймає парад 6-ї Січової стрілецької дивізії після заняття нею м. Києва 1920 р. Зліва направо: сотник О. Доценко, за ним – підполковник М. Куликівський, полковники М. Безручко і М. Янчевський. Київ, 1920 р. ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, од. об. 2-154179

Glowny ataman wojsk URL S. Petlura (po prawej stronie) przejmuje defilade 6-j dywizji strzelcow po zajeciu przez nia Kijowa w 1920

Необхідно зазначити, що це було не перше перебування польських військових формувань в Києві під час  визвольних змагань. Зокрема, лицарський легіон – формація з офіцерів, під командою Міхаеліса, який перебував у Києві під час постання на Арcеналі в січні 1918 р. зберіг нейтралітет. Після відступу з Києва під напором більшовиків він був на Поділлі роззброєний австріяками.

Наступного дня після зайняття Києва поляками до нього приїхав Уряд УНР на чолі з прем’єром Мазепою. Він негайно розпочав створення центрального цивільного апарату. Петлюра визначив Київ центром мобілізації своєї армії. Отаман старався реалізувати пункти свого військового звернення до українців від 26.04.1920 р. 9 травня видав розпорядження про набір добровольців до української армії. Проведено велику роботу, щоб формування армії проходило успішно. Поляки підтримували старання Петлюри, асистуючи йому. Для цього гарнізонну службу у Києві почала нести 6-а українська дивізія. Вона також виділила кадри для вербувальних комітетів. За згодою з Ю. Пілсудським С. Петлюра планував формування шести дивізій піхоти. До цього зобов’язувала його і військова конвенція, підписана 24.04.1920 р. Вирішено, що спочатку будуть доукомплектовуватися штати 1-ї української армії ген. Омеляновича-Павленка та 6-ї української дивізії.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

С. Петюра вітає Е. Ридз-Смигли після прибуття на київський вокзал

S. Petlura wita E. Rydza-Smiglego (po przybyciu do kijowskiego dworca

Петлюра та польське командування розпочали активну пропагандистську компанію, щоб перетягнути звичайних українців на свій бік. Втім, українці поставились у більшості байдуже до того, що відбувалося. Поляків вважали за чергових окупантів, а С. Петлюру – за їх ставленика. Не отримавши ще від більшовиків серйозного уроку, чекали на нього, втрачаючи шанс для боротьби за свою державу. Повільне формування української армії дало Ю. Пілсудському зрозуміти, що такого бажаного для нього вивільнення польських частин для перекидання їх на Білорусь не відбудеться.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Привітання Ю. Пілсудського та його вояків при вході до Олександрівського костелу у Варшаві

Powitanie J. Pilsudskiego i jego zolnierzy przy wejsciu do kosciola sw. Aleksandra w Warszawie

 

Коли польські війська ввійшли до Києва, то вони одразу сконцентрували всю артилерію на крутих берегах Дніпра, зокрема, на кручах царського саду. Саме артилерія мала полегшити їм захоплення мостів та Задніпров’я.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Польські вояки на березі Дніпра у Києві, 1920 р.

Polscy zolnierze na brzegu Dniepru, 1920

 

Відділи, що були виділені для атаки на мости, прийшли до бойової готовності 9 травня 1920 р. О 3:00 район ланцюгового мосту зайняв Шостий полк піхоти Легіонів, тоді як 60-й полк піхоти з 15-ї Дивізії піхоти зайняв позиції для штурму Дарницького залізничного та Наводницького мостів. Радянські загони, зауваживши польські приготування до штурму у ніч 8/9 травня, висадили частину Ланцюгового мосту з боку лівого берега. На щастя для поляків, те завдання було виконане неякісно. Вибух на мосту призвів лише до його пошкодження, втім, не порушив його принципової цілісності.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Польські вояки з 6 полку піхоти легіонів на здобутому Ланцюговому мості

Polscy zolnierze 6-go pulku piechoty Legionow na zdobytym Lancuchowym moscie

Дев’ятого травня на ділянці Шостого полка Легіонів поляки о 3:15 розпочали артилерійську підготовку, що тривала 15 хв. Вона була дієвою, бо знизила оборонну здатність червоних. О 3.30 піхота рушила в атаку. Першими йшли спеціальні штурмові загони, за ними підтягувалися всі інші підрозділи полку. Вже після захоплення половини Ланцюгового мосту штурмова група 6-го полку була обстріляна з острова на Дніпрі, імовірно, Труханового, з кулемету. Не дивлячись на досить сильний вогонь, поляки продовжили атаку. Швидко було захоплено не тільки весь міст, але і ділянку східного берега (суч. Венеціанського острова). Було утворено невеликий плацдарм. Все тривало 10 хвилин. Після цього поляки зайнялися розширенням плацдарму на лівому березі та очищенням від червоних острова, з якого отримали опір. Шостий полк Легіонів продовжував наступ з метою захоплення другого мосту (Русанівського) через Русанівську протоку Дніпра. О 4:00 він був захоплений перед самим підривом більшовиками. Основні сили 6-го полку переправляються на лівий берег і у 2-годинних боях опановують район навколо місцевості Воскресенка (суч. Лівобережний). Червоні намагалися контратакувати, що свідчило про принципову зміну їх тактики. До цього вони відступали, але на лінії Дніпра прийняли твердий бій. Згідно з планом генерала Е. Ридз-Смигли, атака 60-го полку на два інших мости відбулася дещо пізніше. Артпідготовка почалася о 3:30. Ранній штурм Ланцюгового мосту мав відвернути увагу червоних від інших мостів. Тож, 2-й батальйон 60-го полку піхоти захопив Дарницький залізничний міст після 45-хвилинної артпідготовки і 30-хвилинного бою. Поляки створили другий плацдарм, захопивши місцевості Осокорки та Позняки. Наводницький міст захопив 3-батальйон 60-го полку о 4:00. Його захоплення вилилось у захоплення Дарниці (7:20). Після цього обидва польських плацдарми з’єдналися. Польський штурм лівобережжя закінчився о 10-й ранку. У руках поляків опинилися Троєщина, Погреби, Бортничі і казарми на Млинку (?). Глибина плацдарму була такою, що місто було у повній безпеці від обстрілу червоних з лівого берега.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Американські пілоти-добровольці ескадрильї імені Тадеуша Костюшка: Меріан К. Купер і командир ескадрильї Седрік Фонтлерой

Amerykanscy lotnicy ochotniczej eskadry imienia T. Kosciuszki: Merian K. Kuper i dowodca eskadry Siedryk Fontleroj

 

У складі союзних частин діяла 7-а ескадрилья ім. Т. Костюшка, заснована американськими пілотами, які добровільно визвалися воювати за Польщу. У цей час над Корчуватим та Жуковим островом розгорталися повітряні бої, в яких пілоти ескадрильї не пропускали червоних пілотів, які, злітаючи у Ржищеві та Черкасах, намагалися бомбити Київ.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Могила американських пілотів з цієї ескадрильї на «Кладовищі орлят» у Львові

Grob amerykanskich lotnikow z tej eskadry na Cmentarzu Orlat we Lwowie

 

Однак втримати Київ польським військам не вдалося. Чотирнадцятого травня у Білорусії почався контрнаступ значно посиленого радянського Західного фронту під командуванням Михайла Тухачевського.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Під натиском контрнаступу більшовиків польські і українські війська змушені були відступати

Pod naciskiem bolszewikow polskie i ukrainskie wojska zmuszone byly wycofac sie

 

А 5 червня в Україні 1-а Кінна армія С. Будьонного прорвала фронт і змусила поляків відступити. Дванадцятого червня до Києва знову увійшли червоні. Цього разу – надовго.

Відступаючи, поляки з метою загальмувати переправу головних сил червоних через Дніпро у червні 1920 р. зруйнували всі київські мости. Ланцюговий міст було висаджено у повітря 11 червня, а у ніч на 12 червня було спалено Наводницький (понтонний) міст. Внаслідок цього не тільки Київ, але і все Правобережжя від Могильова до Катеринослава були відрізані від решти України та Росії.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Руїни ланцюгового мосту у Києві, 1920 р.

Gruzy lancuchowego mostu w Kijowe, 1920

 

Раніше зміни влади у Києві не супроводжувалися подібними акціями. Знищення мостів викликало хвилю ненависті до поляків. Ось як описував те, що сталося, М.А. Булгаков у нарисі «Киев город»: «Самыми последними, под занавес, приехали зачем-то польские паны (явление ХIV-ое) с французскими дальнобойными пушками.

Полтора месяца они гуляли по Киеву. Искушенные опытом киевляне, посмотрев на толстые пушки и малиновые выпушки, уверенно сказали:

– Большевики опять будут скоро.

И все сбылось как по писаному. На переломе второго месяца среди совершенно безоблачного неба советская конница грубо и буденно заехала куда-то, куда не нужно, и паны в течение нескольких часов оставили заколдованный город. Но тут следует сделать маленькую оговорку. Все, кто раньше делали визит в Киев, уходили из него по-хорошему, ограничиваясь относительно безвредной шестидюймовой стрельбой по Киеву со святошинских позиций. Наши же европеизированные кузены вздумали щегольнуть своими подрывными средствами и разбили три моста через Днепр, причем Цепной – вдребезги.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Подільський залізничний міст зірваний поляками, 1920 р.

Podolski most kolejowy wysadzony przez Polakow, 1920 r.

И по сей час из воды вместо великолепного сооружения – гордости Киева, торчат только серые унылые быки. А, поляки, поляки… Ай, яй, яй!..

Спасибо сердечное скажет вам русский народ.

Не унывайте, милые киевские граждане! Когда-нибудь поляки перестанут на нас сердиться и отстроят нам новый мост, еще лучше прежнего. И при этом на свой счет».

Втім, класику російської літератури (такому шанованому у Києві) не було справи до спроб України відновити свою незалежність.

Коли стало зрозуміло, що Київ не втримати, у місті запалали склади. Гуркотіли гармати, поставлені на Звіринці, Печерську та у Царському саду. Тисячі киян, попри обстріл, дивилися на загибель Ланцюгового та Залізничного мостів. І було видно здаля, як обвалився у воду настил та повисли на биках ланцюги красеня – Ланцюгового мосту, гордості та окраси Києва. Ланцюговий міст мав чотири великі та два малі прольоти, що перекривалися двома великими нерозривними ланцюгами. До них були підвішені балки проїзної частини. Таке конструктивне рішення стало вирішальним у тій легкості, з якою міст знищили 10 червня. Польські сапери підірвали ланцюги лише в одному місці, але внаслідок цього всі чотири пролети завалилися. Такого маневру не спромоглися зробити червоні у травні, хоча про можливість такого варіанту підриву моста говорилося ще 1908 р., коли мав місце факт підпалу його невідомими. Знищення ж мостів зумовило переслідування поляків у Києві.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Понтонний міст, наведений більшовиками поряд з зруйнованим ланцюговим мостом

Pontonowy most, stworzony przez bolszewikow w poblizu zniszczonego mostu Lancuchowego

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Частини Червоної армії на Софійській площі

Jednostki Armii Czerwonej na placu Sofijskim

Могила польських легіонерів

Grob Polskich Legionistow

Пам’яткою тих буремних подій, яку варто відвідати не тільки кожному полякові, але й українцеві, який цікавиться історією свого міста, є поховання польських легіонерів на Байковому цвинтарі (координати  49° 47.705’Пн, 28° 59.049’С, ділянка 47а).

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Схема Байкового кладовища з зазначенням локалізації польського військового поховання

Schemat cmentarza Bajkowa z zaznaczeniem lokalizacji polskiej wojskowej kwatery

 

Польські вояки були поховані на околиці кладовища, внаслідок чого створилася ціла дільниця, де спочивало більше 100 чоловік. В 1934 р. дорогою на Кавказ відвідав її капітан Мечислав Лепецький (Mieczyslaw Lepecki) – ад’ютант маршала Ю. Пілсудського. У своїй книжці «Радянський Кавказ» („Sowiecki Kaukaz”) розмістив фото кладовища та його короткий опис: „Відвідав також військове кладовище, те з 1920 р.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Фото кладовища легіонерів Мечислава Лепецького, 1934 р.

Zdjecie cmentarza legionistow, autorstwa Mieczyslawa Lepeckiego, 1934

Стоять там на відкритому неогородженому полі поблизу добре обгородженого і оздобленого гарним пам’ятником військового німецького цвинтаря, рівні ряди польських могил з залізними хрестами. Рука, що знищувала традиції, пощадила їх. Стоять в порядку: рівно, солідно, якби на плацу.”

За рік після візиту кап. Лепецького стараннями польського консульства у Києві у центральній частині ділянки поставлено пам’ятник з сірого граніту з чорним хрестом, територія була обгороджена. Опікунами цвинтаря була родина Березовських (Berezowskich), яка мешкала неподалік. Батько був сторожем, а мати працювала над доглядом поховання.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Вигляд пам’ятника польським легіонерам, 1935 р.

Wyglad pomnika polskich legionistow, 1935 r.

У страшні части великої чистки саме це стало претекстом, щоб звинуватити їх у шпигунській діяльності і вислати до степів Казахстану 18-річну сестру Марії та її мати, яка там і залишилася навіки. Родина була реабілітована лише після смерті Сталіна. Пані Марія Бондзюк-Березовська (Maria Bondziuk-Berezowska) дожила до незалежності України та переказала свої спогади, що сягають ще часів поховання польських легіонерів київським полякам. Певного дня у травні 1920 р. знервована мати привела 8-річну Марію до однієї з каплиць. Те, що вона побачила, залишилось у неї у пам’яті на все життя. На підлозі від стіни до стіни лежали тіла у сірих мундирах. То були польські вояки…

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Поховальна церемонія загиблих польських легіонерів

Ceremonia zalobna grzebania poleglych Polskich Legionistow

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Марія Бондзюк-Березовська під час нагородження золотою медаллю «Опікуна місць народної пам’яті» послом Польщі в Україні Є. Козакевичем, 1995 р.

Maria Bondziuk-Berezowska w czasie wreczania na Ukrainie nagrody – zlotego medalu „Opiekuna Miejsc Pamieci Narodowej” przez posla polskiego na E. Kozakiewicza, 1995 r.

 

Після другої світової війни територія цього цвинтаря була потроху зайнята новими похованнями. Ще сьогодні можна побачити, як далеко тягнувся цвинтар, адже посеред новіших могил, у багатьох метрах від сучасного монументу стоять ще солідні бетонні стовпчики огорожі.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Стовпчики огорожі дозволяють простежити, наскільки далеко тягнувся цвинтар

Slupki ogrodzenia daja mozliwosc obserwowania pierwotnych granic kwatery

У наш час опіку над похованнями здійснює польсько-українське культурне товариство „Zgoda” під керівництвом невтомної Вікторії Радик (Wiktorii Radik). Дбає воно про порядок у польській частині Байкового кладовища і організовує патріотичні урочистості. Про поховання виданий також інформаційний буклет польською та українською мовами. І що дуже важливо, у цьому буклеті був опублікований повний перелік похованих тут солдат разом з їх частинами та військовим званням. Це зберігає їх пам’ять від забуття (тут подаємо у написанні без польських специфічних літер, які, на жаль, не відображає кодування даного сайту):

  1. Adasiewicz Zygmunt, szer. 6 pp. leg.
  2. Andrzejak Franciszek, szer. 6 pp.
  3. Banaszak Walenty, szer. 60 pp.
  4. Banka Stanislaw, szer. 5 pp. leg.
  5. Barczynski Stanislaw, szer. 60 pp.
  6. Borys Aleksander, szer. 6 pp. leg.
  7. Bucaj Marcin, szer. 1 pp. leg.
  8. Choinski Stefan, kpr. 6 pp. leg.
  9. Chrzanowski Waclaw, szer. 6 pp. leg.
  10. Chudzia Adam, Kan. 1 pag.
  11. Chudzinski Franciszek, st. szer. 60 pp.
  12. Ciesielski Stanislaw, szer. 60 pp.
  13. Ciuchcinski Waclaw, szer. 6 pp. leg.
  14. Dabrowski Jozef, sierz. 16 esk. lot.
  15. Domaszewski Stanislaw, szer. 41 pp.
  16. Dzieciolek Jan, szer. 6 pp. leg.
  17. Fogel Leopold, szer. 1 pp. leg.
  18. Frackowiak Jan, szer. 60 pp.
  19. Galak Jozef, szer. 5 pp. leg.
  20. Gapski Stanislaw, szer. 60 pp.
  21. Glaszcz Jan, Kan. 13 pap.
  22. Golaszewski Jan, szer. 5 pp. leg.
  23. Grabarek Stanislaw, szer. 6 pp. leg.
  24. Grabowski Stanislaw, szer. 6 pp. leg.
  25. Handza Adam, – 1 pap.
  26. Hochgelaender Abraham, strz. 1 p. strz. pdh.
  27. Hrob Bronislaw, szer. 6 pp. leg.
  28. Jablonski Jerzy, pchor. 6 pp. leg.
  29. Jarzynski Tadeusz, ppor. 6 pp. leg.
  30. Jendrych Jan, szer. 60 pp.
  31. Jedraszyk Franciszek, szer. 60 pp.
  32. Jowik Wojciech, szer. 55 pp.
  33. Kaczmarek Franciszek, st. szer. 6 pp. leg.
  34. Karczewski Feliks, szer. 41 pp.
  35. Kazana Stanislaw, szer. 41 pp.
  36. Kazinerczak Stanislaw, kpr. 6 pp. leg. (Імовірно, помилка у розповсюдженому прізвищі Kazimierczak)
  37. Kepka Jan, strz. 1 p. strz. pdh.
  38. Kikut Stanislaw, st. szer. 19 pp.
  39. Kismanowski Karol, ppor. 6 pp. leg.
  40. Kluszczynski Stanislaw, ul. 17 p. ul.
  41. Kolasinski Feliks, st. ul. 17 p. ul.
  42. Kondelowski Franciszek, – –
  43. Kopanski Walenty, szer. 60 pp.
  44. Koszycki Jozef, – 6 pp. leg.
  45. Kowalczyk Julian, strz. 1 p. strz. pdh.
  46. Kowalik Jozef, st. szer. 6 pp. leg.
  47. Krawiec Walenty, strz. 1 p. strz. pdh.
  48. Krotowicz Antoni, szer. 4 pp. leg.
  49. Krol Aleksander, szer. 6 pp. leg.
  50. Krolewicz Antoni, szer. 6 pp. leg.
  51. Kuczynski Franciszek, szer. 41 pp.
  52. Kulig Kazimierz, st. szer. 60 pp.
  53. Kunachowicz Feliks, plut. 2 p. szwol.
  54. Leszczynski Franciszek, szer. 6 pp. leg.
  55. Lewandowski Jozef, sap. 15 baon sap.
  56. Lewkowicz Mojzesz, strz. 2 p. strz. pdh.
  57. Lis Samuel, strz. 1 p. strz. pdh.
  58. Machcinski -, plut. 19 pp.
  59. Misiura Jan, szer. 6 pp. leg.
  60. Nowaczyk Jozef, kpr. 60 pp.
  61. Pachocki Franciszek, pion. 6 baon (далі бракує тексту)
  62. Pawlowski Stefan, szer. 6 pp. leg.
  63. Perkowski Jan, szer. 5 pp. leg.
  64. Pielarski Jozef, szer. 6 pp. leg.
  65. Pietrzak Izydor, bomb. 1 pap
  66. Podzinski Jozef, strz. 2 p. strz. pdh.
  67. Przygodny Stanislaw, szer. urz. 1 D (далі бракує тексту)
  68. Ptaszynski Wladyslaw, szer. 6 pp. leg.
  69. Rotsztajn Abram, szer. 6 pp. leg.
  70. Rowniak Adam, szer. –
  71. Rudnicki Stanislaw, ppor. 1 p. lot.
  72. Rychter Ludwik, kpr. 16 pac.
  73. Rzepko Karol, szer. 6 pp. leg.
  74. Selinger Stefan, st. szer. 5 pp. leg.
  75. Seweryn Jozef, st. strz. 2 p. strz. pdh.
  76. Sienizdzial Antoni, szer. 18 pp.
  77. Skala Ludwik, kpr. 1 pap.
  78. Skrzypczak Leon, szer. 60 pp.
  79. Smolowski Stefan, ul. 17 p. ul.
  80. Stanek Jozef, strz. 145 p. strz.
  81. Stepien Jan, – 62 pp.
  82. Szebonia Jan, – –
  83. Szlapka Karol, szer. 60 pp.
  84. Sztuc Edward, szer. szp. pol. 101
  85. Sztyler Majer, bomb. 1 pap.
  86. Szymanski Franciszek, kan. 15 pap.
  87. Swiderski Aleksander, szer. 6 pp. leg.
  88. Terepka Aleksander, szer. 6 pp. leg.
  89. Turczynski Jozef, ppor. 6 pp. leg.
  90. Walasik Zygmunt, szer. kolm. tab. (далі бракує тексту)
  91. Waszkiewicz Piotr, szer. 6 pp. leg.
  92. Wincenciak Waclaw, szer. 6 pp. leg.
  93. Wiszniewski Jozef, szer. –
  94. Wojciechowski Jan, – –
  95. Wojciechowski Jozef, szer. 60 pp.
  96. Wojnarowski Jozef, szer. 1 pp. leg.
  97. Wojtasik Stefan, szer. 59 pp.
  98. Zgolinski Jan, szer. 60 pp.
  99. Ziolkowski Antoni, szer. 1 pp. leg.
  100. Zlok Waclaw, st. szer. 6 pp. leg.
  101. Zmyslony Wladyslaw, szer. 60 pp.
  102. Juszczak Andrzej, – –
  103. Skabara Stanislaw, – –
  104.  Wisniewski Jan, – –
  105.  Gardulski Zygmunt, szer. 240 pp.
  106. Kasprzyk Jan, kpr. –
  107. Kowalski Michal, plut. 18 pp.
  108. Pirucki -, —
  109. Plewit -, – 8 pp. leg.
  110. Sadlak -, – 8 pp. leg.
  111. Stanczyk Stanislaw, – 30 pp.
  112. Tutka Jan, – –
  113.  Wieczorek -, – –
  114. Staniszczynski -, – 23 pp.

Необхідно також додати, що у 90-х р. ХХ ст. на цвинтарі поставлено новий хрест, стилізований під той передвоєнний. Знаходиться він на оригінальному знайденому постаменті старого пам’ятника з зображенням Хреста Virtuti Militari. На пам’ятнику знаходяться також дві плити з написом польською та українською мовами: „Тут спочивають 114 солдат Війська Польського, що полягли районі Києва навесні 1920 року в боях при допомозі формацій українських проти Червоній армії. Честь їх пам’яті”.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Сучасний вигляд пам’ятника на могилі польських легіонерів

Obecny wyglad pomnika na mogile legionistow

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Таблиці на пам’ятнику українською та польською мовами

Deski na pomniku w jezykach ukrainskim i polskim

Окремої уваги заслуговує невеликий простий металевий хрест, що знаходиться ліворуч від головного великого хреста. Цей хрест єдиний з 114, що зберігся до нашого часу – справжня реліквія!

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Єдиний з металевих хрестів, що від самого початку стояли на могилах польських легіонерів

Jeden z metalowych krzyzy, ktory od samego poczatku stal na mogile polskich legionistow

В 2015 р. у Вінниці відбулися урочисті заходи з нагоди річниці укладання союзу С. Петлюри з Й. Пілсудським. Особливістю заходу стала історична реконструкція маршу українських та польських вояків початку ХХ сторіччя. З цієї оказії була також підготована спеціальна виставка «За Вашу і нашу Свободу», яка в травні перевезена до Києва на Майдан Незалежності, де користувалася великим успіхом.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Виставка присвячена україно-польському союзу 1920 р.

 

У радянському Києві

W Sowieckim Kijowe

Військовий конфлікт закінчився підписанням у Ризі 17 березня 1921 р. мирного договору з СРСР (фактично за спиною українського союзника). Одночасно 1921 р. було поновлено дипломатичні відносини, а 1932 р. між СРСР та Польщею був підписаний договір про ненапад.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Консульство Польщі (сучасний будинок урядовий) очолюване консулом Рожковським наприкінці 1920-х-середина 1930-х р.,  розміщувалось у вже знайомому нам будинку, де зупинявся колись ЕРидз-Смигли – вул. Шовковічна, 1. Konsulat Polski lat 1930-tych (obecny budynek rzadowy) w juz znanym nam budynku na ul. Szowkowyczna, 1

 

Завдяки тому, що частина поляків залишилась у місті та заангажувалася на боці нової влади, життя поляків у місті тривало у міру нормально аж до кінця 20-х рр. Про це свідчить функціонування кількох середніх шкіл і одного педагогічного ліцею. У Києві у той час навчалося біля 3 тис. поляків. З початком сталінських репресій поляки, як і українці, перестали визнавати свою національну приналежність.

Загалом у культурному житті поляків Правобережної України 1920–1930-і рр. яскраво простежуються дві тенденції:

офіційна радянська, яка передбачала з метою залучення польського етносу до „соціалістичного будівництва” створення широкої мережі польських хат-читалень, лікнепів, бібліотек;

неофіційна, напівлегальна, яку представляли католицькі священики, члени релігійних братств (терціяри, гонорати, товариства „Ружі” та інші організації), які намагалися зберегти традиційну польську етнічну культуру.

Ці дві течії суперечили одна одній і боротьба між ними проходила через усю історію поляків Радянської України міжвоєнного періоду. Велику роль у культурному житті поляків Радянської України відігравали Польська центральна бібліотека у Києві та польська драматична студія під керівництвом видатного польського діяча культури В. Вандурського, яка проводила вистави у різних регіонах УРСР, у тому числі, і на Волині).

На початку 1930-х р. керівництвом Радянської України було прийнято чимало постанов, в яких мова йшла про необхідність покращання культурно-освітнього обслуговування поляків Правобережної України, а особливо її прикордонних районів. У цей час продовжувала діяти Державна польська бібліотека, а при ній було створено науковий відділ. В 1931 р. розпочав діяльність науково-дослідний інститут польської пролетарської культури при ВУАН на чолі з Б. Скарбеком, головним завданням якого була пропаганда марксизму-ленінізму серед поляків. Цього ж року на базі драматичної студії було створено Державний польський театр на чолі з директором В. Вандурським. Театр ставив п’єси польською, українською, російською мовами, часто гастролював у різних містах УСРР. Та 1933-1934 р. каральними органами було сфабриковано справу так званої „Польської організації військової” (ПОВ). Чимало працівників та організаторів польського радянського культурного процесу опинились у в’язниці. Так, було репресовано Б. Скарбека – тодішнього директора Інституту польської культури, В.Вишневського – головного редактора „Глосу млодзежи”, Й. Заславського – директора Центральної польської бібліотеки. Після 1935 р. було закрито Дім польської культури, Центральну державну польську бібліотеку України, Польський театр. Характерно, що поряд із ліквідацією польських культурних установ влада лицемірно та цинічно приймала постанови про необхідність покращання культурно-освітньої роботи серед поляків Правобережної України.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Будинок Польського клубу та театральної студії 1920-1930-х рр. Пізніше – кінотеатр, а потім – Молодий театр – вул. Прорізна, 17. Lokal Polskiego Klubu i Studia Teatralnego lat 1920 – 30-tych. Poniej kino, obecnie mlody teatr – ul. Prorizna, 17

 

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Будинки гуртожитків Польського Інституту педагогічного (перший реалізований етап проекту 1930-х р., який остаточно не був реалізований), вул. Ю. Коцюбинського, 1/11, ріг вул. Обсерваторної. Budynki domow akademickich Polskiego Instytutu Pedagogicznego (pierwszy zrealizowany etap projektu lat 1930-tych, ktory ostatecznie nie zostal zrealizowany), ul. J. Kociubinskiego, 1/11, rog ul. Obserwatornej

 

До 20-х рр. ХХ ст. відноситься згадка про ще один римо-католицький храм – каплицю св. Ігнатія Лойоли. Вона стояла у приватній садибі на Шулявці, на колишній вул. Провіантській, 8, на парному боці нинішньої вул. Галі Тимофєєвої. Перші відомості про неї сягають поч. XX ст. За дослідженням Олени Горбик, каплиця була перебудована з товарного складу і мала вигляд споруди розміром 6х7 м. з сигнатуркою і хрестом над входом. У лютому 1920 р. радянські органи зареєстрували на вул. Провіантській “синдикат (громаду) римо-католицького костьолу імені Св. Ігнатія”. Костел згаданий, як діючий, і 1925 р. Не зберігся.

В 1935 р. на мапі Саперної слобідки Києва зафіксовано також вулицю Польську яка розміщувалася поруч з Литовською та Кримською. До нашого часу збереглася лише вул. Кримська.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Вулиця Польська на мапі Києва 1935 р. (Саперна слобідка)

Биківня – одне з місць катинського списку

Bykownia – jedno z miejsc Listy Katynskiej

Наступною нашою зупинкою стане моторошний ліс на київському лівобережжі – Биківня. Це українська Голгофа. Українці заплатили дорогу ціну за те, що свого часу не підтримали С. Петлюру та не оборонили свій край від більшовиків. Голодомор 1932-1933 рр. та безжальні Сталінські репресії 30-х рр. збирали свої криваві жнива. У цей час всією Україною з’явилися таємні кладовища, де ховали тіла тисяч закатованих у в’язницях НКВС.

Одним з таких місць став Биківнянський ліс під Києвом. У випадку столиці України таке кладовище було розташоване за 15 км. на схід у 19-20 кварталах Дніпровського лісу Дарницького лісництва.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Приблизно так виглядав Дарницький ліс у кін. ХІХ- поч. ХХ ст.

Mniej wiecej tak wygladal darnicki las pod koniec ХІХ – pocz. ХХ wieku

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Пам’ятник на вході до Биковнянського лісу

Pomnik na wjedzie do Bykownianskiego lasu

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Латинський хрест

Krzyz lacinski

В 1939 р., коли під натиском німців та Радянського союзу впала Польща, прийшла черга поляків. Польських офіцерів, взятих у полон під час вересневої компанії, за порадою Л. Берії Сталін наказав поголовно розстріляти…

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Жовтневий палац у Києві – місце таємних розстрілів та жалібна урочистість за жертвами терору біля меморіального хреста

Palac padziernikowy – miejsce tajemnych rozstrzelan i zalobna uroczystosc w pamiec o ofiarach terroru u memorialnego krzyza

Польське військове кладовище у Биківні упорядковане 2011-2012 р. з ініціативи Ради Охорони Пам’яті Боротьби та Мучеництва. На цвинтарі у братських могилах спочивають 3435 польських громадян з Українського Катинського списку, закатованих 1940 р. НКВС.

 

http://uwaga.tvn.pl/51436,wideo,288970,tajemnice_cmentarzyska_w_bykowni,tajemnice_cmentarzyska_w_bykowni,reportaz.html

Це четверте катинське кладовище після відкритих 2000 р. цвинтарях у Катинському лісі, Мідному та Харкові.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Символічні прапорці на тлі платформи, якою доставляли тіла страчених

Symboliczne flagi, w tle platforma, ktora dostarczano ciala zamordowanych

На цвинтарі знаходяться поміж іншим олтар з прізвищами жертв. Археологічно-ексгумаційні дослідження у Биківні розпочато 1989 р. на хвилі горбачовської гласності. Проведено тоді детальну ексгумацію, після закінчення якої влада СРСР визнала, що у лісі поховані особи, закатовані НКВС 1937-1938 рр. Раніше ж повідомлялося, що тут поховані особи, вбиті німцями під час другої світової війни. Окрім знищеної радянською спецслужбою української інтелігенції, тут поховані і розстріляні польські військовики.

 

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Родичі замордованих та похованих у цьому лісі залишають на деревах таблички з інформацією про своїх рідних

Rodziny zamordowanych i pogrzebanych w tym lesie zawieszaja na drzewach tabliczki z informacja o swoich krewnych

Під час додаткових ексгумаційних робіт у Биковнянському лісі було знайдено польські предмети, залишені при попередніх ексгумаціях у 80-і р. Тут знайдено польські військові ґудзики, медальйони, гребінки, щітки, які з повною достовірністю вироблено у Польщі або Західній Європі, яких у тогочасному СРСР не було.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Страшні знахідки у Биківні

Straszne znaleziska w Bykowni

 

28 листопада 2011 р. Президенти України та Польщі досягнули домовленості про будівництво окремого польського меморіального комплексу у Биківні. Відкриття його відбулося 21 вересня 2012 р. за участі обох президентів та урочистих делегацій обох країн.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Польські поховання у Биківні до…

Polskie groby w Bykowni przed…

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

і після реконструкції

 i po rekonstrukcji

 

Від себе хотілося б зазначити, що одночасно за проектом одіозної Л. Скорик було реконструйовано і прилеглий цвинтаря жертв-громадян СРСР. На думку автора, всі ці роботи позбавили Биковнянський ліс того духу поваги до полеглих, яка втілювалась у неоплаченому кимось потягу людей до увічнення табличками, прикрашеними рушниками та прапорцями, своїх полеглих.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Меморіал у Биківні до реконструкції

Memorial w Bykowni przed rekonstrukcja

Дарницька трагедія

Darnicka tragedia

Згадуючи про події другої світової війни, неможна не згадати, що під час окупації німцями у Києві діяла добре організована конспіраційна група, якою керував Людвік Полянський (Ludwik Polanski). У визволенні Києва приймала участь частина 1-ї Армії Війська Польського.

Piszac o wydarzeniach zwiazanych z druga wojna swiatowa nie mozna nie wspomniec o tym, ze w czasie, gdy Kijow byl okupowany przez Niemcow dzialala w nim dobrze zorganizowana grupa konspiracyjna kierowana przez Ludwika Polanskiego. W wyzwalaniu Kijowa udzial brala 1 Armia Wojska Polskiego.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Дарницький вокзал сьогодні

Darnicki dworzec dzisiaj

 

Наступне місце, яке ми відвідаємо, також пов’язано з пам’яттю про трагедію. Трагедію, яка відбулася під час другої світової війни, і польськими солдатами 1-ї Армії. Дарницький вокзал на київському лівобережжі: тут завжди велелюдно, шумить ринок. Ніщо не нагадує про події 8 квітня 1944 р., коли вже після визволення Києва тут розігралася кривава трагедія — у результаті раптового німецького авіаційного нальоту на цьому місці загинуло понад три тисячі людей.

Kolejne miejsce, ktore odwiedzamy jest rowniez zwiazane z pamiecia o tragedii. Tragedii, jaka miala miejsce podczas drugiej wojny swiatowej i zwiazana byla z zolnierzami 1 Armii WP. Dworzec Darnicki na kijowskim lewobrzezu: tutaj zawsze jest duzo ludzi, rynek az szumi. Nic nie przypomina o wydarzeniu z 8 kwietnia 1944 roku, kiedy to juz po wyzwoleniu Kijowa rozegrala sie krwawa tragedia – w efekcie niespodziewanego niemieckiego nalotu w tym miejscu zginelo ponad 3 tysiace ludzi.

Про це тепер мало хто знає. Та й у колишні часи про трагедію замовчували… Що насправді відбулося тоді на Дарницькому вокзалі розказав один з тих, хто пережив наліт – Федір Іванович Браславць: «В армію я пішов добровольцем в 1943 році, після звільнення рідних Кобеляк. Мені виповнилося тільки сімнадцять, але було усвідомлене бажання захищати свою країну.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Федір Іванович Браславць

Fedir Iwanowicz Braslawc

Спочатку ми перебували на базі бойової підготовки у 62-му запасному полку в Донбасі. І ось, під стукіт коліс переповнених вагонів їдемо на фронт. У нашому полку були солдати різного віку – і молоді призовники, і ті, хто вже побував у боях і після госпіталів повертався на фронт. Зброї не було, ми повинні були отримати її лише після прибуття на лінію фронту. Добралися до станції «Дарниця» на лівому березі Дніпра. До Києва – рукою подати. Станція вщерть забита військовими ешелонами, які стояли без руху вже не один день. Праворуч від нас, на платформах – польські артилеристи з гарматами і зенітними установками.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Один ешелон, що застряг тоді на Дарницькому вокзалі, був з польськими зенітниками

Jeden z eszelonow, ktore staly wtedy w korku na darnickim dworcu, wiozl polskich zolnierzy z obrony przeciwlotniczej

Зліва – танковий полк з Росії (він встигне проскочити до бомбардування). Ззаду нас, аж до лісу, стояли два ешелони з дівчатами-добровольцями, медсестрами і зенітниці з тільки що звільненої Смоленщини. На першому шляху – ешелон-шпиталь з пораненими. Величезна кількість ешелонів з боєприпасами, пально-мастильними матеріалами та продовольством стояли правіше від поляків. Все це скупчення людей і техніки перебувало в очікуванні сигналу, щоб помчати на фронт.

Сам Дарницький вокзал лежав у руїнах, і служби залізничників перебували в бліндажах.

Чотири дні були спокійними і солдати жили звичайним тиловим життям, організованим згідно зі статутом – приводили себе в порядок, милися у вагонах-лазнях, отримували чисту білизну і писали листи рідним про своє ще не фронтове життя.

Сонячним ранком 4 квітня високо в небі з’явилася німецька «рама» – італійський літак-розвідник (тут неточність: мається на увазі німецький Focke-Wulf Fw 189 Uhu – авт.), що має висоту польоту понад 10000 метрів. Серед «бувалих» солдатів пішли розмови, що від «рами» нема чого доброго чекати.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Німецький розвідник Focke-Wulf Fw 189 Uhu т. з. «Рама»

Niemiecki zwiadowiec Focke-Wulf Fw 189 Uhu tz. «Rama»

 

Так і сталося. 8 квітня, десь близько двох годин ночі, прилетів німецький літак і скинув освітлювальну бомбу. Я в цей час не спав, стояв у дверях вагона і бачив, як за кілька хвилин до появи літака злетіли сигнальні ракети – ворожа агентура не дрімала і намагалася навести на ціль.

А ще через кілька хвилин у небі почувся страшний гул. Наближалася хмара бомбардувальників, і в ту ж мить посипалися бомби. Вперше на Дарницю німці скинули дві бомби вагою в одну тонну! А в основному застосовувалися бомби півтонів – фугасні і з кислотним детонатором. Одна з таких бомб, що не розірвалася з уповільненим кислотним детонатором була виявлена при проведенні земляних робіт на станції Дарниця десятки років по тому – навесні 1988 …

Перші бомби впали на ешелони, в яких їхали на фронт смоленські дівчата. Солдати вистрибували з вагонів, вибухові хвилі підкидали їх вгору. Загорівся ешелон з паливом, потім полум’я перекинулося на ешелон з боєприпасами. Стояв неймовірний гуркіт. У нашому ешелоні загорівся останній вагон, перші вагони нам вдалося відчепити і відкотити вперед.

Наліт тривав хвилин двадцять. На деякий час настало затишшя, а потім раптом огорнула друга хвиля бомбардувальників. Цього разу вони діяли точніше, вели прицільний вогонь і в першу чергу знищили польський ешелон з зенітками. Горіла вся станція. Я і ще кілька солдатів, рятуючись від бомб, поповзли через дорогу на Бориспіль (тепер Харківське шосе) до Дарницького кладовища.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Пекельний наліт тривав хвилин двадцять

Straszliwe bombardowanie trwalo dwadziescia minut

Нарешті бомбування припинилася. Вся станція палала, вибухи тривали до ранку. А коли розвиднилося, погляду відкрилася жахлива картина: розбиті, покручені вагони, дим, вогонь, крики, стогони поранених. Навколо – мертві і смертельно поранені бійці. Їх обгорілі безрукі, безногі, понівечені безглуздою силою, залиті спеченою кров’ю тіла і частини тіл лежали – на землі, на шпалах, на дахах обгорілих вагонів…

В живих, залишилося зовсім небагато. Разом із залізничниками ми відразу ж приступили до ремонту шляхів. Перший поїзд по відновленому першому шляху пройшов ввечері на другий день після бомбардування – 9 квітня…

Ховали ми загиблих у величезній воронці глибиною п’ятнадцять метрів, що утворилася від вибуху однотонної бомби. У тій ямі поховані тисячі людей.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Місце, де розірвалася однотонна бомба і було поховано жертви квітневої трагедії

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Хрест та напис на місці колективного поховання

Як кулеметник-піхотинець я дійшов з боями до Берліна, бачив багато смертей і страждань. Однак Дарницька трагедія залишилася для мене, як страшний сон, який я ніколи не зможу забути…

Було кілька версій цієї трагедії: некомпетентність наших військових командирів, які керували відправкою ешелонів на фронт, повінь на Дніпрі і непідготовленість мостів для переправи, шпигунство і навіть зрада коменданта вокзалу. Під час і після війни я не раз звертався до партійних органів з приводу цієї трагедії, але всякий раз мені пояснювали, що це закрита тема і радили нікому про неї не розповідати…»

Після війни дане поховання частково перенесли на Дарницьке кладовище (Харківське шосе, 52.). З того часу тут знаходиться військове поховання, визнане пам’яткою історії, яке складається з 533 могил воїнів Червоної Армії, загиблих у боях 1941, 1943 і 1944 р., і могили 43 польських зенітників з Війська Польського, які загинули у тому нальоті на Дарницький залізничний вузол у квітні 1944 р.:

Po wojnie mogly te zostaly czesciowo przeniesione na Cmentarz Darnicki (Charkowska Szosa, 52). Od tego momentu znajduja sie tutaj mogily wojskowe, ktore zostaly uznane za pomnik historii, ktory sklada sie z 533 mogil zolnierzy Armii Czerwonej, poleglych w bojach w roku 1941, 1943 i 1944, i mogil 43 zolnierzy Wojska Polskiego z obrony przeciwlotniczej, ktorzy zgineli podczas nalotu na Darnicki Dworzec Kolejowy w kwietniu 1944 roku.

Cap Jan, ur. 1909

Ferdman Borko, ur. 1919

Geminder Izaak, ur. 1919

Goralski Konstanty, ur. 1908

Gesewicz Justyn, ur. 1919

Helu Stefan, ur. 1919

Karlinski Ignacy, ur. 1923

Klimek Stanislaw, ur. 1925

Kononienko Jan, ur. 1920

Krupicka Lida, ur. 1920

Kukula Demian, ur. 1919

Kurczewski Michal, ur. 1911

Leonowicz Jan, ur. 1924

Lojek Kazimierz, ur. 1920

Kalinka Zdzislaw, ur. 1926

Albin Jan, ur. 1911

Andruszczyszyn Bazyli, ur. 1919

Balcer Boleslaw, ur. 1909

Bers Karol, ur., 1913

Bober Ryczard, ur. 1922

Brocki Stanislaw, ur. 1922

Bukatko Jozef, ur. 1919

Bednarz Stanislaw, ur. ?

Probala Szepian, ur. 1919

Przybysz Michal, ur. 1912

Rogowski Tadeusz, ur. 1919

Roszkowski Mieczyslaw, ur. 1918

Rozycki Adolf, ur. 1917

Rutkowski Witalis, ur. 1918

Sier Bernard, ur. 1917

Socha Jozef, ur. 1920

Stankiewicz Pawel, ur. 1919

Sklarzewski Stanislaw, ur. 1919

Szumacher Bronislaw, ur. 1920

Swiderski Jozef, ur. 1909

Torczewski Witold, ur. 1918

Matsow Arnold, ur. 1922

Nikoniuk Pawel, ur. 1917

Norman Wladislaw, ur. 1920

Nowogonski Boleslaw, ur. 1921

Olszewski Michal, ur. 1919

Patczewski Tadeusz, ur. 1921

Polak Tadeusz, ur. 1924

Цікаво, що троє з цих солдатів мають українські прізвища та імена. Проте відомо, що намагаючись вирватися з таборів українці вступали до польських та чеських підрозділів, що формувались у Радянському Союзі.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5
Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Меморіал загиблих радянських та польських солдат на Дарницькому кладовищі

Memorial poleglych polskich i radzieckich zolnierzy na darnickim cmentarzu

У центрі кладовища встановлена одна з 85-міліметрових зенітних гармат КС-12.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Зенітна гармата КС-12 на честь загиблих зенітників

Dzialo przeciwlotnicze upamietniajace poleglych zolnierzy obrony przeciwlotniczej

Як «Краків» обороняв Київ

Jak “Krakow” bronil Kijow

 

Чи задумувалися польські кораблебудівники, спускаючи на воду в 1926 р. на судноверфі Л. Зеленевського в Кракові на Гжегушках (na Grzegоrzkach) новий річковий монітор «Краків», про те що йому прийдеться прийняти участь в боях з німцями за Київ? Чи здогадувалися польські військовики, що більшість суден Пінської військової флотилії будуть служити в радянській Дніпровській, а потім Пінській військовій флотилії?

Czy pomysleli polscy budowniczy statkow, wodujac w 1926 roku z Polskiej Fabryki Maszyn i Wagonow L. Zieleniewski w Krakowie na Grzegorzkach, nowy monitor rzeczny „Krakow”, o tym, ze przyjdzie mu brac udzial w bojach z Niemcami o Kijow? Czy domyslali sie polscy wojskowi, ze wikszosc jednostek Flotylli Pinskiej (Flotylli Rzecznej Marynarki Wojennej) bdzie sluzyc w radzieckiej Dnieprzanskiej, a potem Pinskiej Flotylli?

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Розташування верфі на Віслі у Кракові звідки вийшов монітор «Краків»-«Смоленськ»

Rozmieszenie stoczni na Wisle w Krakowie skad wyszedl monitor „Krakow”-„Smolensk”

Не будемо тут зупинятися на його характеристиках (їх див. тут https://pl.wikipedia.org/wiki/ORP_Krak%C3%B3w_(1926). В вересневій компанії корабель прямих зіткнень з ворогом не мав. Він був затоплений екіпажем 21.09.1939 р. у входу в Крулевський (Дніпровсько-Бузький) канал в районі Кузлічина при надходженні Червоної армії. У зв’язку з близькістю сіл монітор не було зірвано, що дозволило підняти його, відремонтувати та включити до складу радянської Пінської військової флотилії як «Смоленськ».

З початком радянсько-німецької війни корабель воював в Білорусі. 26.07.1941 р. після вогневого нальоту на Паричи, в районі с. Судовіца в бою з німецькою польовою «Смоленськ» артилерією отримав пошкодження корпусу і машинного відділення, було вбито 8 і поранено 10 осіб екіпажу. Зважаючи на це корабель з 28.07.1941 р. перебував на ремонті в Києві.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Ремонт монітору «Смоленськ» в Києві на Київському суднобудівному та судноремонтному заводі, 1941 р.

Remont monitora “Smolensk” w Kijowie, w Kijowski Zakad Budowy i Remontu Statkow,

sierpien 1941 rok

З 07.08.1941 р. включений в Київську групу кораблів Дніпровського ОРК ПВФ (створений 4 серпня 1941 р. Командир – капітан 3-го рангу Палечек О.Є.) для артилерійської підтримки лівого флангу Київського укріпленого району.

Кораблі загону головним чином захищали від літаків переправи та мости. Проте інколи виникали артилерійські дуелі кораблів і німецької артилерії. Зі звіту капітана 2-го рангу Брахтмана Г. І. докладно відомі обставини однієї деталі такої дуелі, в якій приймав участь МН «Смоленськ».

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Монітор „Смоленськ на позиціях під Києвом, 1941

Monitor Smolensk na pozycjach pod Kijowem, 1941

На висотах у районі південніше Віти-Литовської стояла далекобійна батарея ворога, позиції якої з КіУР не проглядалися. Батарея (її називали «Чорт») безкарно обстрілювала Дарницький залізничний міст та місто. Вночі з 14 на 15 серпня 1941 р. МН «Смоленськ» зайняв вогневу позицію у затоці Шуляговка, напроти с. Віта-Литовська, тобто зайшов у фланг батареї.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Схема дій монітора «Смоленськ» проти німецької далекобійної батареї

Schemat dziaan monitora „Smolensk” przeciw niemieckiej baterii dalekosieznej

 

Висунутий на острів (це найімовірніше була суч. коса Козачого острова – тоді острів. Достатньо висока над рівнем Дніпра) пост корегування за спалахами гармат батареї визначив дані для вогню та передавав їх на монітор. «Смоленськ» подавив батарею ворога. Позиція була обрана так вдало, що корабель так і не був виявлений супротивником. (23 серпня 1941 р. монітор залишив позицію для здійснення аварійного ремонту). За схемою складеною дослідником Пінської військової флотилії В. Спичаковим, ми можемо визначити місце звідки вів вогонь монітор «Смоленськ». Дане місце має отримати спеціальний пам’ятний знак. Окремий пам’ятний знак також треба встановити на Козачій косі.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Козача коса, на якій знаходився коригувальний пост артилерії монітора «Смоленськ»

Kozacza ostroga, na ktorej znajdowal sie punkt korygowania ognia monitora „Smolensk”

В подальшому, 28.08.1941 року монітор увійшов до складу Чернігівського загону річкових кораблів для артилерійської підтримки частин в районі Остра та Чернігова на р. Десна.

З 03-08.09.1941 року взаємодіяв з частинами 15 СК і брав участь у знищенні переправ супротивника в районі с. Бобровиця. 09-11.09.1941 року «Краків»-«Смоленськ» прикривав відхід частин 45 і 63 СД на лівий берег р. Десна біля с. Шестовиця, нижче Чернігова. 11-12.09.1941 р. брав участь у забезпеченні переправ частин 61 СК в районі луки – Козероги і Количівка.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Модель Монітора «Смоленськ»

Model monitora „Smolensk

12.09.1941 р., зважаючи на неможливість прориву до Києва, за наказом командування «Краків»-«Смоленськ» підірваний екіпажем в Ладінському затоні на 175 км р. Десна біля села Ладинка. Виключений зі списків ВМФ 22.09.1941 року.

Корпус монітора і досі знаходиться на тому місці, хоча вже суттєво пограбований та понівечений. Його вдалося обстежити пошуковцям. Необхідно було б підняти «Краків»-«Смоленськ» та музеєфікувати. Можливо в цьому можуть допомогти польські фахівці.

https://www.youtube.com/watch?v=O9VwjHNu2iI

Зйомка монітора на місці його загибелі

Mejsce zatopijenia monitora

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Назву монітора викарбовано на стелі Пам’ятник морякам дніпровського загону Пінської військової флотилії, що в парку моряків на Рибальскому півострові

Nazwe monitora wykarbowano na pomniku marynarzam Pinskej Flotiliji jaki stoi w Parku Marynarzy na Polwysypie Rybalskim

 

Доля пов’язала з Києвом і деякі інші колишні польські судна. 18.07.1941 р. на стоянці в Береговій Слободі в Білорусі в парі з іншим колишнім польським кораблем монітором «Варшава» – радянським МН «Вітебськ» було атаковано 6 юнкерсами 87 та пошкоджено канонерський човен «Білорус». Ним був польський канонерський човен «Зарадна» (https://pl.wikipedia.org/wiki/Zaradna), який буде потім включено до дніпровського ЗРК і використано в боях на Десні, разом з «Вітебськом», який прорвався до Києва. Останній являв собою представника серії так званих гданських моніторів (див. http://www.encyklopediagdanska.pl/index.php?title=MONITORY_GDA%C5%83SKIEhttps://pl.wikipedia.org/wiki/ORP_Warszawa_(1920)). «Вітебськ» зірвано біля Хотянівки 18.09.1941 р., а «Білорус» затоплений (чи кинутий) біля Нижньої Дубечні. Через Київську Гавань Особливого Призначення (ГОП) – базу Дніпровського ЗРК і бої під Києвом пройшли також «екс-польські» бронекатери. Після звільнення Києва в ГОП було знайдено кілька таких катерів, які були відремонтовані. Частину катерів було піднято з дна. Вони служили до 1945 р. З Києвом було пов’язано експлуатацію трьох броньованих гвинтових екс-польських тральщика. В ГОП у зв’язку з відступом зірвано і штабний корабель «Прип’ять» (російський пароплав «Тетяна» – польський штабний корабель «Адмірал Серпінек»)

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

Польський бронекатер піднятий на берег ГОП у Києві

Polski kuter pancerny wydobyty na brzeg Portu Wojskowego w Kijowe

Затоплене в Прип’яті мінно-хімічне судно «Монтва» було піднято і доставлене на базу в Київ.

Польські cліди Києва, Частина 5 / Polskie slady w Kijowie, Czesc 5

«Монтва» в київському військовому порту12.10.1939 р.

„Matwa” w Porcie Wojskowym w Kijowe, 12.10.1939 r.

В серпні 1944 р. на короткий час екс-польські кораблі знову опинилися у Києві, цього разу на Київському судноремонтному суднобудівному заводі. Монітори «Варшава» – «Вітебськ», «Городище»-«Бобруйськ», Плавбаза «Березина», були підняті та доставлені до Києва. У зв’язку з неможливістю ремонту вони були здані «Главвторчермету» для розбирання на метал. А от мінний загороджувач «Монтва» – «Піна» був відновлений у якості баржі.

Як би там не було, а та потворна та страшна війна закінчилася, поляки в її наслідок були позбавлені незалежності, не здобули її і українці. Та надія на поступовий розвал тоталітарної системи залишалася в обох народів


Частина 6


«З сатисфакцією стверджую, що завдяки подібним акціям, дякуючи людям доброго серця, патріотам, які приєднуються до нашої систематичної праці, вже все менше залишається анонімних та занедбаних нагробків».

Чеслава Рубішко, голова групи опікунів місць національної пам’яті Товариства «Згода», Заслужена для польської культури.

„Z satysfakcja stwierdzam, ze dzieki podobnym akcjom, dzieki ludziom dobrego serca, patriotom, ktorzy dolaczaja do naszej systematycznej pracy, coraz mniej zostaje anonimowych, zaniedbanych mogil”.

Czeslawa Rubiszko, przewodniczaca grupy opiekunow miejsc pamieci narodowej Stowarzyszenia „Zgoda”, Zasluzona dla Kultury Polskiej.

Не дивлячись на переслідування та численну еміграцію, після відступу з Києва в 1920 р. польсько-українських військ в складі київського населення залишалися поляки. Згідно перепису населення в 1923 р. в місті проживали представники 66 національностей. Серед них були 102 тисячі українців (27%), 145 тисяч росіян (34%), 129 тисяч євреїв (31%), 12 тисяч поляків (3%). Під час українізації з 1920-го р. в місті функціонувала польська школа. Під час русифікації з середини 1930-х рр. Польський педагогічний технікум імені Кона опинився на межі виживання. Після 1930 р. діяла Польська студія.

Пам’ятаю, як вперше батько показав мені польське посольство у Києві. Воно знаходилося там, де і зараз, – на вул. Ярославів Вал, 12. В очі мені впав тоді польський орел без корони.

Pamietam jak po raz pierwszy ojciec pokazal mi Ambasade Polska w Kijowie. Miescila sie wtedy tam, gdzie i obecnie – przy ul. Jaroslawiw Wal 12. Wpadl mi wowczas w oczy polski orzel bez korony.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Герб Польської Народної республіки

Herb Polskiej Republiki Ludowej

 

Польське посольство знаходиться тут і досі. Орел вже у короні, проте архітектурний вигляд цієї споруди ніби законсервував час…

Ambasada Polska znajduje sie tutaj i dzisiaj. Orzel jest juz w koronie, ale wyglad architektoniczny tego budynku zostal jakby zakonserwowany przez czas…

 

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Польське посольство у Києві на вул. Ярославів вал

Ambasada Polska w Kijowie na ul. Jaroslawiw Wal

А на вулиці Володимирській, 45 розташовується Відділ сприяння торгівлі та інвестицям посольства Польщі, вхід до якого прикрашено гербовим прапром -т.з. “бандерою”.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Відділ сприяння торгівлі та інвестицям посольства Польщі

А ще можна пригадати назви вулиць Ванди-Василевської чи бібліотеки її ім’я, Краківської та колишній кінотеатр «Краків», що на Русанівці, пісні Анни Герман та мікроавтобуси. Все це нагадувало нам про нашого західного сусіда з Варшавського блоку.

A mozna jeszcze wspomniec nazwe ulicy Wandy Wasilewskiej czy biblioteki jej imienia, ul. Krakowskiej oraz dawne kino „Krakow”, ktore znajduje sie na Rusaniwce, piesni Anny German oraz miniautobusy. Wszystko to przypomina nam o naszym zachodnim sasiedzie z Ukladu Warszawskiego.

 

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Колишній кінотеатр «Краків»

Dawne kino „Krakow”

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Вул. Ванди-Василевської

Ul. Wandy Wasilewskiej

Кінотеатр «Краків з’явився в Києві не випадково. В 1951 р. Краків (Польща) став першим містом-побратимом Києва (Україна). На честь побратимства Києва та Кракова в 1961 р. вулиця на київській Дарниці була названа Краківською та встановлені дві гранітні дошки на початку вулиці на будинку 2/32 та в кінці вулиці, на будинку 29/8.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Пам’ятна дошка на вулиці Краківській (на розі з бульваром Праці) у Києві, відкрита в 1979 р. арх. Г. Сидоров, Г. Щербина

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Ще одна дошка на честь міста-побратима Кракова

А вулиця Адама Мицкевича в Києві на Солом`янці отримала свою назву в 1961 р.

Другим місцем, яке репрезентує нам сусідню державу, і куди нам так не хочеться ходити за черговою візою, є польське консульство на вул. Б. Хмельницького, 60. Втім, на відміну від посольства, консульство розміщено в історичному будинку видатного архітектора Г.Г. Артинова. Цей архітектор спроектував не один будинок у Києві, хоча найбільше пропрацював у Вінниці, де навіть названо його ім’ям вулицю.

Innym miejscem, ktore jest przedstawicielstwem sasiedzkiego panstwa, a gdzie tak nie chce sie nam chodzic po kolejna wize, jest Konsulat Polski na ul. B. Chmielnickiego 60. Tutaj, inaczej niz to jest z Ambasada, urzad ten umieszczono w historycznym budynku zaprojektowanym przez slynnego architekta G.G. Artynowa. Architekt ten zaprojektowal w Kijowie niejeden budynek, choc najwiecej tworzyl w Winnicy, gdzie nawet nazwano jego imieniem jedna z ulic.

 

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Польське консульство, вул. Б. Хмельницького, 60, арх. Г.Г. Артинов

Konsulat Polski, ul. B. Chmielnickiego 60, architekt G.G. Artynow

 

Проте офіційні установи та увічнення «братньої любові» – це лише сама поверхнева площина післявоєнного життя польської громади. Чим жила польська колонія у післявоєнні роки, і як вона живе після відновлення незалежності України? Про це стисло в останній частині «Польських слідів Києва».

Jednak oficjalne urzedy czy upamietnienia „bratniej przyjani” – to tylko zewnetrzna plaszczyzna powojennego zycia polskiej spolecznosci. Czym zyla polska wspolnota w latach powojennych i jak zyje po odzyskaniu niepodleglosci przez Ukraine? O tym w ostatniej czesci „Polskich sladow w Kijowie”.

***

Одразу після закінчення воєнних дій у Києві відкрито польське консульство. На початку своєї діяльності 1945-1946 р. воно займалося переважно справами репатріації поляків. Від другої половини 50-х р. ХХ ст. воно також займалося діяльністю з пропаганди польської культури у Києві. В 1958 р. організовано декаду польської культури. При цьому одним з гостей був Ярослав Івашкевич.

З 1961 р. Київ та Краків стали містами-побратимами (Київські акценти у Кракові). Створено також Товариство польсько-радянської дружби, першим головою якого став видатний український поет польського походження Максим Рильський. Не зайвим буде відмітити, що Максим Рилський брав активну участь в природоохороні. Так він видав у 1960 р. чудовий огляд «Природа та література». Він не тільки був членом президії Українського товариства охорони природи (УТОП), Комісії з охорони природи АН УРСР, виступав о природоохороні в пресі та конференціях, але й підготував це дуже цікаве дослідження про роль літератури в вихованні любові до природи. В орієнтації М. Рильського на природоохорону важливу роль зіграв його друг  – голова УТОП академік П.С. Погребняк.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Першим головою Товариства польсько-радянської дружби став видатний український поет польського походження Максим Рильський

Pierwszym prezesem Towarzystwa Przyjani Polsko-Radzieckiej zostal wybitny ukrainski poeta polskiego pochodzenia Maksym Rylski

Усі міжнародні заходи носили яскраво виражений офіційний характер і, на жаль, особливо не сприяли контакту між народами. Проте були і приємні винятки, які єднали народи.

Так, з 1966 р. кияни з захопленням дивляться «Чотири танкісти і пес». Цей фільм, хоч і безнадійно далекий від правди, сприяв, тим не менш, формуванню у цілого покоління киян та українців загалом глибоко позитивного ставлення до поляків.

 

Не можна не згадати також про знакову тоді творчість Анни Герман – польки за походженням, яка співала як польською, так і російською.

 

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Не можна не згадати при цьому про знакову тоді творчість Анни Герман – польки за походженням, яка співала як польською, так і російською так і ще кількома мовами

Nie mozna nie wspomniec takze o tworczosci wybitnej piosenkarki Anny German – Polki z wyboru, ktora spiewala tak po polsku jak i po rosyjsku i w jeszcze kilku jezykach.

 

А ще Польща, вірніше – Польська народна республіка, у ті роки приходила до Києва в образі «мордатих» мікроавтобусів «Nysa»…

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
 Мікроавтобус Nysa-521С

Miniautobus Nysa-521C

 

…та численних книг з кулінарії і жіночих журналів з рукоділля чи моди. Так у той час вони були відкритими дверми киянок до європейської моди.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
 Жіночі журнали з рукоділля чи моди. У той час вони були відкритими дверми киянок до європейської моди

Czasopisma kobiece na temat mody i robotek recznych. W tym czasie byly dla kijowianek niczym otwarte drzwi do mody europejskiej.

Єдиною католицькою парафією, яка продовжувала свою діяльність 1969-1991 р. був Воздвиженський костел і кармелітський монастир (Шепетівська, 2).

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
 Єдиною католицькою парафією, яка продовжувала свою діяльність 1969-1991 р. був Воздвиженський костел і кармелітський монастир (Шепетівська, 2)

Jedyna parafia katolicka, ktora kontynuowala swa dzialalnosc w latach 1969-1991 byl parafia p.w. Podwyzszenia Krzyza Swietego przy klasztorze karmelitow (u. Szepetiwska 2)

Київські католики після закриття в 1930-і р. обох костелів (Олександрівського і Миколаївського) збиралися для богослужінь у приватному будинку на вул. Львівській у Святошині. В 1957 р. вони втратили і цю можливість. Після тривалої боротьби за право мати свій храм їм було дозволено придбати або орендувати приватне приміщення на околиці міста для “молитовного будинку”. Такий будинок купили на ближньому до Києва краю села Петропавлівської Борщагівки, на вул. Шепетівській; 2 травня 1969 р. тут відбулося перше богослужіння. Власного ксьондза громада спочатку не мала. Костел Воздвигнення Хреста Господнього було освячено приблизно через рік приїжджим священиком Тадеушем Собковичем. В 1973 р. парафію було зареєстровано. З 1980 р. вона мала власного священика — Яна Крапанса. Після 1985 р., коли Ленінградська райрада дала парафії гарантію безстрокового права власності на храм, дерев’яні стіни будинку було замінено цегляними, проведено водогін, газ, каналізацію. В 1992-1995 р. костел зазнав докорінної реконструкції: зроблено додаткові приміщення, хори, надбудовано дзвіницю.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
 Копія Честенховської Божої матері з кармелітського монастиря у Києві

Kopia obrazu Matki Bozej Czestochowskiej w klasztorze karmelitow w Kijowie

В 1991 р. до Києва прибули три черниці кармелітського ордену і о. Ришард Столярчик, який став їхнім духовником і настоятелем парафії. Незабаром приїхали ще дві черниці. Таким чином, при костелі почав діяти жіночий кармелітський монастир.

***

Повноцінне відновлення культурного життя поляків наступило у кінці 80-х р. ХХ ст. разом з відновленням незалежності України.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
 Повноцінне відновлення культурного життя поляків наступило у кінці 80-х р. ХХ ст. разом з відновленням незалежності України

Pelne odrodzenie zycia kulturalnego Polakow nastapilo w koncu lat 80-tych XX wieku wraz z odzyskaniem niepodleglosci przez Ukraine.

 

Велику роль у тому відіграв католицький костел. Завдяки його старанням почали відроджуватися польські парафії. З 14 січня 1991 р. служать у костелі св. Олександра. З 4 січня 1992 р. діє парафія і при костелі св. Миколая. Велике значення для київських поляків та українських греко-католиків мав візит Іоанна Павла ІІ до Києва у червні 2001 р.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Сучасний комплекс парафії Марії Матері Церкви

Wspolczesny wyglad kompleksu parafii p.w. Maryi Matki Kosciola

 

Серед римо-католицьких, а, отже, переважно польських парафій Києва, що існують на сьогодні, слід згадати також парафію на Райдужному масиві (проспект Перова, 1Б.) http://www.kapucyni.org.ua/74.htm. Шкода тільки, що тут капуцини відмовилися від традиційних форм тосканського бароко, характерних для їх костелів у всій Польщі та Україні, та вибудували новомодний та малопривабливий сучасний комплекс.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Традиційний вигляд костелу капуцинів, Вінниця

Dawny wyglad kosciola kapucynowWinnica

 

На лівому березі на Позняках знаходиться також парафія Успіння Пресвятої Діви Марії (вул. Срібнокільська, 4). Тут також розташовуються католицький медіа-центр та Радіо «Марія». Недобудований костел Успіння Пресвятої Діви Марії, на жаль, архітектурними формами також не вирізняється.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Недобудований костел Успіння Пресвятої Діви Марії на вул. Срібнокільська, 4

Nieukonczony kosciol Zasniecia NMP na ul. Sribnokilskiej 4

 

Життя київських римо-католицьких парафій включає регулярні цікаві відзначення важливих дат та патріотичні концерти. Великою активністю у цьому плані відрізняється найстаріша парафія св. Олександра. Тут нещодавно було відкрито пам’ятну дошку на честь візиту Папи Іоанна Павла ІІ.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Пам’ятна дошка на честь візиту Папи Іоанна Павла ІІ

Tablica pamiatkowa poswiecona pielgrzymce papieza Jana Pawla II

А 3 травня 2013 р. відбулося освячення і встановлення пам’ятної дошки на вшанування Отця Інфулата Теофіла Скальського, який був настоятелем парафії 1913-1926 р.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Пам’ятна дошка на вшанування Отця Інфулата Теофіла Скальського

Tablica pamiatkowa ku czci o. infulata Teofila Skalskiego

Також у костелі відбуваються регулярні концерти, наприклад, див. http://h.ua/story/317815/.

На вул. Краснодонській, 1 діє громада вікентійців (http://svincent.org/index.php?option=com_content&view=article&id=72&Itemid=369&lang=ua).

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Будинок громади вікентійців 

Ще одну пам`ятну дошку на честь візиту Іоанна Павла ІІ знаходимо на стіні греко-католицької церкви-ротонди св. Миколая на Аскольдовій могилі. Найсвятіший отець відвідав храм 23 червня 2001 року і молився перед копією Зарваницької Богородиці.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Ще одну пам`ятну дошку на честь візиту Іоанна Павла ІІ знаходимо на стіні греко-католицької церкви-ротонди св. Миколая на Аскольдовій могилі

Jeszcze jedna tablice na czesc wizyty papieza Jana Pawla II znajdujemy na scianie grekokatolickiej cerkwi-rotundy sw. Mikolaja na Askoldowej Mogile

На лівому березі діє також парафія Христа Царя Всесвіту отців палотинів (http://www.pallotyni.kiev.ua/uk/) – вул. Лохвицька, 46.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Парафія Христа Царя Всесвіту отців палотинів на вул. Лохвицька, 46

Parafia Chrystusa Krola Wszechswiata o.o. Pallotynow na ul. Lochwickiej 46

 

У 2004 р. католицька громада св. Франциска, що поки що перебуває в одній з квартир на вул. Тимошенка, 29/279 (http://kyiv.ofm.org.ua/) отримала в Оболонському районі м. Києва земельну ділянку під будівництво храму, яка 2010 р. перейшла до постійного користування Церкви. На сьогоднішній день парафіяни збираються на богослужіння у маленькій капличці, яка не може вмістити всіх охочих, а до найближчого храму потрібно їхати понад 10 км. Тому існує потреба будівництва нового храму, в якому зможуть молитися всі віряни, яких, за словами настоятеля парафії о. Франциска Ботвіна, у цій частині міста проживає близько 1 тис. осіб. Цієї весни було заплановано розпочати зведення храму, що, на жаль, зустріло спротив серед мешканців цього району, які різним чином намагалися унеможливити будівництво.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Проект костелу громади св. Франциска

Projekt kosciola swFranciszka

У Києві також розташоване дипломатичне представництва Ватикану – нунціатура. Дипломатичні стосунки між Святим Престолом та незалежною Україною були встановлені 8 лютого 1992 р. Цим днем датоване бреве папи Івана Павла II «Ucrainam Nationem», яким він канонічно заснував Апостольську нунціатуру в Україні. (http://www.nuntiatura.kiev.ua/)

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Нунціатура Ватикану у Києві, вул. Тургенівська, 40

Nuncjatura Apostolska w Kijowie

Тут також розташовано пам’ятник Папі Іоанну Павлу ІІ, що 2001 р. відвідав Україну.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Пам’ятник папі Іоанну Павлу ІІ

Pomnik papieza Jana Pawla II

 

Необхідно згадати також Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського у місті Києві на вул. Якіра, 13, де викладають домініканці (http://it.dominic.ua/).

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського, вул. Якіра, 13

Instytut Nauk Religijnych sw. Tomasza z Akwinu, ul. Jakira 13

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Громада київських домініканців

Kijowscy dominikanie

 

Окрім церковних парафій, наразі у місті діють численні польські організації: Федерація організацій польських в Україні, Польський дім (вул. Саксаганського, 99), Об’єднання польських вчителів в Україні, римсько-католицьке товариство «Полонія», Союз поляків в Україні, Товариство польських журналістів, Товариство польських лікарів в Україні, Товариство польських вчених в Україні, Польський Інститут.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Польський інститут у Києві, вул. Б. Хмельницького 29/2, оф. 17

Polski Instytut w Kijowie, ul. B. Chmielnickiego 29/2 m. 17

Виходить двотижневик «Dziennik Kijowski» та щоквартальник «Krynica». У 2001 р. загальна кількість поляків у Києві складала 7 тис. (0,3 %). В Києві на вул. Саксаганського, 99 діє також Польський дім.

Особливою активністю відрізняється польсько-українське культурне товариство «Zgoda», яке займається доглядом польських могил на Байковому кладовищі, виступає організатором численних культурних подій: відзначення пам’ятних дат, лекції, присвячені видатним полякам-киянам, реставрація польських пам’яток. У 2013 р. Товариство виступило співорганізатором надзвичайно цікавої виставки «Поляки у Києві».

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Чи не найбільше про поляків у Києві можна було дізнатися на тематичній виставці, що пройшла у національному музеї Тараса Шевченка

Bodaj czy nie najwiecej o Polakach w Kijowie mozna bylo dowiedziec sie na wystawie, ktora miala miejsce w Muzeum Narodowym im. Tarasa Szewczenki

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Виступає біограф В. Городецького – відомий київський історик Д. Малаков

Przemawia biograf W. Horodeckiego – znany kijowski historyk D. Malakow

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Скульптор Кирило Гузенко, який допоміг реконструювати напис на польський брамі Байкового кладовища

Rzebiarz Kyrylo Guzenko, ktory pomogl zrekonstruowac napisy na polskiej bramie Cmentarza Bajkowa

У музеях та бібліотеках Києва сконцентровано велику кількість пам’яток матеріальної культури та мистецтва, що відносяться до польської історії.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Важливе значення для польської громади Києва має бібліотека Національного університету «Києво-Могилянська академія», яка містить найбільш повний набір видань Польського літературного інституту, переданий Єжі Гідройцем – вул. Григорія Сковороди, 2. Biblioteka Narodowego Uniwersytety „ Kijowsko-Mohylanska Akademia”, ktora posiada najbardziej kompletny zbior wydawnictw Polskiego Instytutu Literackiego, przekazany przez Jerzego Giedroycia – ul. Hryhorija Skoworody, 2

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Центральний державний історичний архів України, в якому поміж іншим зберігаються польські архівні матеріали: метричні книги костелів – вул. Солом’янська, 24. Centralne Panstwowe Archiwum Historyczne Ukrainy w Kijowie, w ktorym sa przechowywane m. in. polskie archiwalia, ksiegi metrykalne kosciolow – ul. Solomianska, 24

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Бібліотека імені Адама Міцкевича, вул. Івана Франка, 16/2

Biblioteka im. Adama Mickiewicza, ul. Iwana Franki, 16/2

Спеціалізована польська бібліотека заснована 1952 р. З 1995 р. носить ім’я Адама Міцкевича. Знана у Києві, багатьох містах України й Польщі як одна з перших бібліотек польської літератури в Україні. В 1988 р. на прохання міського польського товариства ім. А. Міцкевича у бібліотеці створено відділ польської книги. Саме тут сотні поляків міста Києва вперше долучилися до материнської мови, навчаючися на курсах польської мови. Вже 14 років працює у бібліотеці літературно-музична вітальня, проходять конкурси знавців польської поезії, збираються на свої засідання науковці й викладачі польського походження. До фондів бібліотеки передані книги з бібліотеки Посольства Польщі в Україні. Сьогодні у фонді бібліотеки 5,6 тис. примірників видань, якими користуються читачі польського походження – мешканці України, працівники польської амбасади та представництв фірм Польщі в Україні, студенти. Бібліотека отримала у дарунок унікальні історичні документи – багатотомні «Зошити історичні…», що видає Товариство опіки над архівами Літературного інституту у Парижі.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Національний художній музей України містить колекцію портретів XVIІ-XVIII ст. (частина – це портрети магнатів та шляхти) – вул. М. Грушевського, 6.Narodowe Muzeum Sztuk Pieknychktore posiada kolekcje obrazow z XVII – XVIII w. (czesc to portrety magnaterii i szlachty) – ulMHruszewskiego, 6

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Польські пам’ятки наявні і у національному музеї Історії України. Зокрема, тут знаходиться полотно «Сандомирський рокош»

Polskie slady obecne sa i w Muzeum Narodowym Historii UkrainyTu wlasnie znajduje sie obraz „Rokosz Sandomierski” (Rokosz Zebrzydowskiego)

Невелика експозиція присвячена католицьким монастирям та повсякденному життю католиків Києва наявна в Музеї однієї вулиці на Андріївському узвозі.

Niewielka ekspozycje poswiecona katolickim klasztorom Kijowa oraz zyciu codziennemu kijowskich katolikow odwiedzic mozna w Muzeum Jednej Ulicy.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Шати ксьондза в Музеї Однієї вулиці

Ubranie ksiedza w Muzeum Jednej Ulicy

Починаючи з 1980-х рр. стрімко відновлюються і місця історичної пам`яті. Меморіальну дошку українською мовою на честь учасників повстання 1863 р. розстріляних в Київській Фортеці на вході в Косий капонір розміщено в 1971 р. Біля неї 25 травня 1993 р. під час візиту президента Польщі Л. Валенси відкрито дошку з написом польською мовою. В 1997 р. з ініціативи дирекції музею «Київська Фортеця» між обома дошками був вмурований хрест з чорного граніту. Зараз в потерні капоніру з ініціативи директора музею О.С. Новікової-Вигран розміщені також дошки з 811 прізвищами повстанців, а 2017 р. відкрито оновлену експозицію (Докладніше див. тут.). Тут  регулярновшановуються річниці повстання 1863 р. (див. зокрема 154-річниця повстання 1863 року в Києві).

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
 Л. Валенса перед стіною Косого Капоніра, 1990-ті рр.

Є у київських поляків і свій затишний куточок біля костелу св. Миколая, де нещодавно зведено пам’ятник Ю. Словацькому. Поблизу розташоване приміщення IV гімназії, вже знайомої нам з попередніх частин наших «Польських слідів», як місце, де навчалися поляки, серед них – Я. Івашкевич.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
 Пам’ятник Ю. Словацькому… /Pomnik Juliusza Slowackiego
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
 і активна київська Полонія… / i aktywna kijowska Polonia…

Ю. Словацький – представник польського романтизму XIX ст. часто писав смутні рядки. Втім, у Києві поетові не буде сумно. Адже представники польської та української громадськості вирішили започаткувати читання віршів поета біля пам’ятника, на зразок традиції читання віршів під пам’ятником Тараса Шевченка у Варшаві. До речі, наш пам’ятник Ю. Словацькому з`явився саме у знак подяки за пам’ятник Великому Кобзарю у Варшаві

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
 Вулиця Іоанна Павла ІІ в Києві

Хвиля перейменувань київських вулиць в 2016 р. призвела до появи вул. Іоанна Павла ІІЯнуша Корчака. А ще в сучасному Києві наявні такі польські назви як вулиці КостьольнаМ.Коперника (з 1973 р.), В.КотарбінськогоСім,ї ІдзіковськихА.Міцкевича (з 1961 р.), К.Малевичапров. Вл.ЗарембиВл.ГородецькогоКраківськаЯ.Івашкевича.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
В 2017 р. за участі посла Польщі в Україні Я. Пекло на бічному фасаді будинку по вул. М. Приймаченко, 2 було відкрито мурал з зображенням Іоанна Павла ІІ та інформаційну дошку з інформацією про нього

В історичному музеї Кловського ліцею було створено експозицію присвячену Янушу Корчаку. В 2017 р. тут пройшли заходи присвячені пам’яті відомого педагога.

Результатом наслідування моди на старовинні європейські міста стала також поява великого ресторанно-готельного комплексу “Краків” на Брест-Литовське шосе 8-а.

 

***

Закінчуючи наш цикл, хотілося б сказати, що Київ, на відміну від Львова, практично не знайомий нашим польським сусідам. Вони ще досі недооцінюють той цінний скарб, який створили на берегах Дніпра їх одноплемінники. Це тим більше не зрозуміло у зв’язку з тим, що польська мова максимально близька до української, а Варшаву з Києвом досі зв’язує прямий потяг. Одночасно хотілося б звернутися до киян. Нам необхідно більше знати та популяризувати спадщину інших народів у нашому місті, адже це – єдиний шлях для підвищення туристичної привабливості нашого міста. У той самий час саме туристичний розвиток – це єдина альтернатива варварському знищенню пам’яток та спотворенню обличчя нашого міста, це можливість пошуку коштів на реставрацію та відновлення втраченого.

Konczac nasz cykl chce sie powiedziec, ze Kijow, odwrotnie niz Lwow, jest praktycznie nieznany naszym polskim sasiadom. Do dzis jeszcze niedoceniaja oni tego wartosciowego skarbu, ktory zostawili ich rodacy nad brzegami Dniepru. Jest to tym bardziej dziwne biorac pod uwage fakt, ze polska mowa jest bardzo podobna do ukrainskiej, a Warszawe i Kijow laczy dzis bezposredni pociag. Jednoczesnie chcialbym sie zwrocic do kijowian. Koniecznym jest dla nas by znac i popularyzowac spuscizne innych narodow, ktore zamieszkuja nasze miasto, bo jest to jedyna droga do tego by zwiekszyc atrakcyjnosc turystyczna Kijowa. W obecnym czasie rozwoj turystyczny jest jedyna alternatywa dla barbarzynskiego niszczenia zabytkow i spotwarzania oblicza naszego miasta, jest to tez mozliwosc pozyskiwania funduszy na remonty i odnawianie tego co zostalo utracone.

Польські сліди Києва, Частина 6, Курка – не птиця, Польща - не заграниця! / Polskie slady w Kijowie, Czesc 6: Kura – nie ptak, Polska – nie zagranica!
 Пам’ятник В. Городецькому у київському пасажі / Pomnik W. Horodeckiego na kijowskim pasazu

Весь матеріал взято з шести частин на сайті http://h.ua

Частина 1 http://h.ua/story/345505/
Частина 2 http://h.ua/story/346710/
Частина 3 http://h.ua/story/378168/
Частина 4 http://h.ua/story/378277/
Частина 5 http://h.ua/story/380114/
Частина 6 http://h.ua/story/381146/

 

Поділитись: